Постанова № 36354062, 30.10.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

30 жовтня 2013 року Справа № 814/4145/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Баштанська птахофабрика", вул.Заводська 2, м.Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100;доБаштанська об'єднана ДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул.Миколи Аркаса 2, м.Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101;проскасування податкового повідомлення - рішення від 08.08.13р. №0000202200; Товариство з обмеженою відповідальністю "Баштанська птахофабрика" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до Баштанської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (відповідач) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.13р. №0000202200 на суму 27798грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову, де зазначив, що ДПІ прийняло рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Сторони надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст.122 та ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи суд, -

встановив:

В період з 22.07.13р. по 26.07.13р. відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтверджень господарських відносин із ПП "Аладея" за травень 2012р. та ПП "АФ Приват Агро" за березень 2013р., за результатами якої був складений акт №131/22-36074464 від 30.07.13р. (а.с.9-31).

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем положень п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (ПКУ), позивачем "штучно" сформовано податковий кредит по операціям із ПП "Аладея" (ЄДРПОУ 37697960) за травень 2012р. на суму ПДВ 18532,08грн. та ПП "АФ Приват Агро" (ЄДРПОУ 38432303) за березень 2013р. на суму ПДВ 51982,67грн. за результатами проведення нереальних (безтоварних) операцій.

В акті перевірки відповідач також дійшов висновків, що у позивача та у його контрагентів (ПП "Аладея" та ПП "АФ Приват Агро") була відсутня можливість виконувати господарські операції, всі вони (операції) мають ознаки нереальних, фіктивних та безтоварних, бухгалтерські та фінансові документи складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету.

Крім того, контрагенти позивача (ПП "Аладея" та ПП "АФ Приват Агро") мали взаємовідносини із іншими підприємствами (у ланцюгу постачання), які також не довели реальність своїх господарських операцій, що на думку відповідача підтверджується актами перевірок інших податкових органів України.

08.08.13р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000202200 (а.с.8) яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 27798грн.

В позовній заяві позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача грунтуються на безпідставних висновках Акту перевірки, а отже прийняте відповідачем без достатніх правових підстав та підлягає скасуванню (а.с.4-7).

Дослідив матеріали справи, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

В той же час, судом встановлено, що відповідач дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень та надуманих тлумачень нормативно - правових актів.

Так, в Акті перевірки робиться посилання на відомості відображені в актах інших податкових органів:

- акт ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва №1225/22- 200/37697960 від 31.05.13р. про результати позапланової виїзної перевірки ПП "Аладея" (ЄДРПОУ 37697960) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ "Фірма "Радіус Інвест" (ЄДРПОУ 37517328) за період з 26.05.11р. по 31.12.12р.;

- акти перевірок від ДПІ у Красноградському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС №1494/22 5-08/38432303 від 18.06.13р. та ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області №1225/22-200/37697960 від 31.05.13р.;

В той же час, в зазначених актах наводиться аналіз взаємовідносин контрагентів позивача із іншими контрагентами (у ланцюгу постачання) із якими у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини або констатується про неможливість проведення перевірок у зв'язку із відсутністю контрагентів за своїми юридичними адресами.

У зв'язку із цим суд зазначає, що вказані факти не можуть бути достатніми доказами безтоварності (нереальності, недійсності) правочинів безпосередньо позивача та його контрагентів. Суд не приймає до уваги аналіз господарської діяльності третіх юридичних осіб з якими у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини.

Крім того, судом встановлено, що матеріали справи містять достатні докази для спростування висновків Акту перевірки щодо безтоварності господарських опре цій позивача.

Так, судом було досліджено наступні докази надані позивачем:

- копії первинних документів по господарським операціям із ПП "Аладея", видаткоі накладні 46, товарно - транспортні накладні 47-48, витяг ііз ЄДР щодо ПП "Аладея", 49, свідоцтво платника ПДВ ПП "Аладея - 50, Довідка з ЄДРЮОФОП щодо ПП "Аладея" (а.с.46-51);

- договір постачання сільськогосподарської продукції (зерно сої подрібнене) №0010012 від 06.03.12р. (із Спеціфікацією) (а.с.52-53);

- матеріальні відомості щодо використання кормів у кормових цехах (а.с.54-56);

- відомості видачі кормів (а.с.57-60) та Акти переробки кормів у кормоцехах (а.с.61-63);

- накладні на постачання кормів (соняшникових) від ПП "АФ Приват Агро", товарно - транспортні накладні, податкові накладні, договір постачання від 13.12.12р., свідоцтво платника ПДВ ПП "АФ Приват Агро", витяг із ЄДР, довідка із ЄДР, довідка про взяття на облік як платника податків, матеріальні відомості щодо використання кормів у кормових цехах, відомості видачі кормів (а.с.65-84).

Дана сільськогосподарська продукція (корм для птахів) були оплачені постачальникам в повному обсязі. Відповідно до вимог податкового законодавства, підприємствами постачальниками були оформлені та видані податкові накладні.

Крім того, позивачем надані документи на підтвердження використання отриманої сільськогосподарської продукції у власній діяльності (вигодування птиці).

Таким чином, на підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що факт придбання позивачем кормів для птиці у своїх контрагентів підтверджується, крім іншого, зазначеними документами та фактом подальшого використання товарів в своїй господарській діяльності.

Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем в Акті перевірки.

Не може бути також прийнято до уваги посилання відповідача на порушення позивачем та його контрагентами положень Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 та від 25.04.1966 №П-7 з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.6, 44 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно ст.67, 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Водночас нормами Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3).

Згідно положень ст.204 ЦКУ встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними правочинів (господарських договорів) позивача та його контрагентів.

Таким чином, сторони господарських відносин мають право включати в положення договорів (правочинів) які регулюють господарські відносин будь - які умови не заборонені чинним законодавством України та які не порушують зазначене законодавство.

Сторонами договору можуть застосовуватися положення Інструкцій Державного арбітражу СРСР у разі якщо про це прямо передбачено в конкретних договорах (правочинах) щодо порядку приймання-передачі продукції (товарів).

Зазначена правова позиція висловлена також в Листі Міністерства економіки України від 11.10.2005 року №81-16/71, яким надано роз'яснення відповідно до застосування вказаних вище Інструкцій та встановлено, що повне застосування інструкцій Державного арбітражу СРСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору поставки на власний розсуд врегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.

Аналогічне правове бачення зазначеного питання висловлене також і в сучасній судовій практиці (Ухвали ВАСУ від 04.09.13р. по справі №К/800/17598/13, від 28.01.13р. по справі №К/9991/72553/11, від 15.05.13р. по справі №К/9991/73161/12, від 30.05.13р. по справі №К/9991/91509/11).

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів вказаних в акті перевірки були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати недійсними (фіктивними, нереальними тощо) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд також приймає до уваги відповідну судову практику із зазначеного питання. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 08.08.2013р. №0000202200.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баштанська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 36074464) сплачений судовий збір в розмірі 280грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.