Рішення № 36340424, 23.12.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А ЇН И

23.12.2013 Справа № 901/3397/13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монітор», м. Харків

до відповідача Військової частини А 2760, м. Сімферополь

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь

2. Міністерство оборони України, м. Київ

3. Управління Державної казначейської служби України у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь.

про стягнення 74 463,08 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - не з'явився, повідомлений належним чином.

Від відповідача - Бабіч Л.Й., довіреність від 25.01.2013 р., представник.

Від третьої особи 1 - не з'явився, повідомлений належним чином.

Від третьої особи 2 - не з'явився, повідомлений належним чином.

Від третьої особи 3 - не з'явився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Монітор» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Військової частини А 2760 про стягнення заборгованості за договором № 85 від 22 листопада 2012 року у сумі 100 823,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав в повному обсязі зобов'язання щодо сплати коштів за поставлений товар згідно договору поставки № 85 від 22.11.2012.

Ухвалою від 12.11.2013 суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить: стягнути з Військової частини А 2760 заборгованість за договором № 85 від 22 листопада 2012 у сумі 74 463,08 грн., з яких: 70 020,46 - сума основного боргу, 2 004,19 грн. - сума процентів та 2 438,43 грн. - сума пені.

Ухвалою від 26.11.2013 суд залучив до участі у справі у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Відповідач визнає свої зобов'язання щодо сплати 70 020,46 грн. за поставлений позивачем товар, але просить взяти до уваги, що обов'язки по спірному договору не були виконанні не з вини відповідача, у зв'язку з чим, вважає безпідставним стягнення штрафних санкцій.

Третя особа - Міністерство оборони України у своїх поясненнях від 15.11.2013 зазначила, що вини відповідача у тому, що у нього перед позивачем склалась заборгованість не має, оскільки останній вжив всіх необхідних заходів для належного виконання ним зобов'язання за договором № 85 від 22.11.2012, зокрема у листопаді та грудні 2012 року зареєстрував бюджетні зобов'язання в розмірі 96 380,46 грн. в Державній казначейській службі України АР Крим та їх включено у реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 05.12.2012 № 159 з наданням платіжних доручень № 793 від 05.12.2012, № 566 від 09.09.2013. На підставі чого третя особа просить визнати фактичну заборгованість в частині основного боргу та зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з Військової частини А 2760.

Треті особи - Управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим та Управління Державної казначейської служби України у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим письмових пояснення по суті спору не надали.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Строк розгляду продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

22 листопада 2012 року між Військовою частиною А 2760 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монітор» (Постачальник) був укладений договір № 85 (а.с. 14-17).

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язаний поставити і передати у власність замовника вироблене в Україні речове майно, а замовник зобов'язаний забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах даного договору у кількості і за цінами згідно специфікації: кокарди захисного кольору (код 25.24.1) у кількості 9232 шт. у сумі 76 625,60 грн.; беретний знак у кількості 371 шт. у сумі 3 691,45 грн.

Розділом 4 договору «Ціни та порядок розрахунків» визначено, що орієнтовна сума даного договору складає 96 380,46 грн. (в тому числі ПДВ - 16063,41 грн.). ціна на товар є фіксованими і зміні не підлягають. Розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 20 банківських днів з дня фактичного отримання замовником належним чином оформлених документів постачальника (рахунків - фактур, витратних накладних, інших товароспуровідних документів) та за фактично отриманий товар. Платіжні зобов'язання при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною № 27/11/02 від 27.11.2012 на загальну суму 96 380,46 грн. (а.с. 18) та актом приймання № 1072/418 від 27.11.2012 (а.с. 20).

На дату подачі позовної заяви відповідач кошти за поставлений товар не сплатив, у зв'язку з чим за останнім числилась заборгованість у розмірі 96 380,46 грн.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. № 31 від 05.02.2013 з вимогою оплатити наявну заборгованість (а.с. 21).

Згідно відповіді на вказану претензію вих. № 553 від 11.03.2013 відповідач повідомив, що не визнає заборгованості перед позивачем, у зв'язку неперерахуванням коштів органами Державної казначейської служби.

Станом час розгляду справи відповідач частково сплатив заборгованість за поставлений товар, а саме: платіжним дорученням № U1656294 від 04.11.2013 у розмірі 26 360,00 грн., у зв'язку з чим позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 70 020,46 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене та те, що відповідач не заперечує проти основної суми боргу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 70 020,46 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути 3 % річних у розмірі 2 004,19 грн. за період з 26.12.2012 по 04.09.2013.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Інформаційний лист Вищого Господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012).

Суд не приймає посилання відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних згідно статті 250 Господарського кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Положеннями статті 239 Господарського кодексу України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Тобто з наведених норм права вбачається, що 3 % річних не є адміністративно - господарськими санкціями у розумінні статті 238 - 239 Господарського кодексу України, оскільки проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, суд вважає помилковим посилання відповідача на необхідність застосування до вимог про стягнення річних, положень ст. 250 ГК України, які передбачають строки застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене та встановлення судом факту прострочення відповідачем оплати за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення 3 % річних у розмірі 2 004,19 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Відносно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 2 438,43 грн. за період з 26.12.2012 по 04.09.2013, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

У частині 6 статті 232 господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку суми позову, позивачем нарахована пеня у розмірі 2 438,43 грн. за період з 26.12.2012 по 04.09.2013, кількість днів прострочення складає 253 дні (а.с. 47-48).

З огляду на встановлений законодавцем строк нарахування пені в шість місяців, суд дійшов висновку, що сума пені, заявлена позивачем, підлягає перерахуванню.

Перерахувавши суму пені, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 1 763,76 грн., тобто за шість місяців (з 26.12.2012 по 26.06.2013р.) відповідно до ст. 232 ГК України.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій - пені, суд вважає, що підстави для такого зменшення відсутні, з огляду на відсутність виняткового випадку. Також відсутні підстави для зменшення 3% річних, у зв'язку з тим, що цей вид відповідальні не відноситься до неустойки, поняття якої передбачено ст. 549 ЦК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Військова частина А 2760 - є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до загальної структури Збройних сил України та фінансується з Державного бюджету України.

Згідно ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень). Контроль за виконанням Державного бюджету України в частині, що стосується витрат на забезпечення функціонування Збройних Сил України, здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів для перерахування коштів, що підтверджується реєстрами бюджетних фінансових розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 23.11.2012 № 80, від 05.12.2012 № 159 та платіжним дорученням № 793 від 05.12.2012, реєстром від 29.03.2013 № 19, реєстром від 29.03.2013 № 37 та платіжним дорученням № 566 від 09.09.2013.

Проте, Управлінням Державної казначейської служби України у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим не були у встановленому порядку та строки проведені платежі.

Таким чином, порушення грошових зобов'язань відповідачем сталося, внаслідок не проведення Управлінням Державної казначейської служби України у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим платежів.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Враховуючи те, що невиконання грошових зобов'язань з боку відповідача безпосередньо пов'язано з не проведенням казначейською службою платежів, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення збитків з особи, з чиєї вини, виникли збитки.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

З огляду на викладене та те, що відповідач не представив суду доказів сплати боргу, а також визнав суму заборгованості, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

У пункті 2.8 пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону).

Згідно статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на те, що позивач заявою від 11.11.2013 зменшив позовні вимоги, останньому підлягає поверненню сума судового збору у розмірі 527,20 грн.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 475,77 грн., покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 2760 (код ЄДРПО України 07654851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монітор» (код ЄДРПО України 30036167) заборгованість за договором № 85 від 22 листопада 2012 року у розмірі 70 020,46 грн., 3 % річних у розмірі 2 004,19 грн., пеню у розмірі 1 763,76 грн. та судовий збір у розмірі 1 475,77 грн.

3. В частині позовних вимог про стягнення суми пені у розмірі 674,67 грн. - в задоволенні позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь код класифікації 22030001, р/р 31211206783002, код ЄДРПОУ 38040558, ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, код банку 824026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монітор» (код ЄДРПО України 30036167) судовий збір у розмірі 527,20 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 23.12.2013р.

Повне рішення складено - 26.12.2013р.

Суддя С.О. Лукачов