Рішення № 36339117, 25.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21042/13 25.12.13

25.12.2013 р. Справа №910/21042/13 За позовомПриватного підприємства «Нафтагруп»ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія»Простягнення 46 703,12 грн. Суддя Куркотова Є.Б.

Представники: Від позивача:Круть О.П.Від відповідача: Мехед М.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Нафтагруп» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» (далі-відповідач) про стягнення 46 703,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 від 01.06.2013 р. надав послуги з перевезення вантажів, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 36 531,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 429,36 грн., штрафу у розмірі 5 000,00 грн., відсотки за час користування коштами у розмірі 990,81 грн., додатковий штраф у розмірі 10% від вартості товару у розмірі 3 353,10 грн. та 3% річних у розмірі 98,85 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.11.2013 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.11.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, надав заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3 353,10 грн., нарахованого на підставі п. 5.6 Договору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.11.2013 р. у зв'язку із неявкою у судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 04.12.2013 р.

04.12.2013 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній зазначив, що договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 від 01.06.2013 р., на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, відповідачем із позивачем не укладався та про існування вказаного договору відповідач дізнався лише при пред'явлені позивачем позову до суду. Крім того, відповідач зазначив, що додані позивачем до позовної заяви акти прийому-передачі виконаних робіт №9 від 15.07.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., №9 від 27.08.2013 р., №5 від 13.08.2013 р. не стосуються договору №60/2 від 01.06.2013 р., оскільки на виконання послуг по цим актам позивач надав відповідачу оформлені податкові накладні, а саме №7 від 15.07.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., №5 від 13.08.2013 р. та №9 від 27.08.2013 р., які оформлено на підставі правовідносин сторін, які регулюються Договором №60/1 від 01.06.2012 р. Також до відзиву на позовну заяву позивачем додано копію договору №60/1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому сполученні від 01.06.2012 р. та податкові накладні, а саме №7 від 15.07.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., №5 від 13.08.2013 р. та №9 від 27.08.2013 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.12.2013 р. зобов'язано позивача надати суду: оригінал договору №60/2 від 01.06.2013 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, укладений з відповідачем, копія якого додана до позову, оригінали актів прийому-передачі виконаних робіт №9 від 15.07.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., №9 від 27.08.2013 р., №5 від 13.08.2013 р. У зв'язку із неявкою у судове засідання представника позивача та необхідністю витребування документів по справі, розгляд справи відкладено до 13.12.2013 р.

12.12.2013 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, за змістом яких останній вказував, що договір №60/2 від 01.06.2013 р. підроблений, не містить печатки підприємства відповідача, а також підписаний не уповноваженою особою, оскільки довіреність, на підставі якої представник Моравецький Ю.І. поставив свій підпис на Договорі №60/2 від 01.06.2013 р., видавалась йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» лише на підписання договорів, а не на укладання в значені ст. 638 Цивільного кодексу України. Тобто, відповідач вказує, що підписання Договору №60/2 від 01.06.2013 р. Моравецьким Ю.І. не означає та не може доказувати те, що такий договір реально є укладеним з волі та власного волевиявлення ТОВ «Торговий дім «Енергія». Також відповідач зазначив, що умовами Договору №60/1 від 01.06.2012 р., а саме п. 8.1 встановлено дія договору продовжується, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення його дії жодна із сторін договору не заявить у письмовій формі іншого, а оскільки позивач не направляв жодного письмового повідомлення про припинення дій Договору №60/1 від 01.06.2012 р., так само і відповідач не вчиняв дії, що б свідчили про намір розірвати Договір №60/1 від 01.06.2012 р., дія вказаного Договору не припинялась. Враховуючи, що договір №60/1 від 01.06.2012 р., містить застереження про врегулювання спорів шляхом передання їх на розгляд третейського суду, провадження у справі підлягає припиненню на підстав п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав для огляду оригінал договору №60/2 від 01.06.2013 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, копія якого додана до позову, оригінали актів прийому-передачі виконаних робіт №9 від 15.07.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., №9 від 27.08.2013 р., №5 від 13.08.2013 р., позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі. Також, на підтвердження наявності за відповідачем заборгованості, позивачем надано акт звірки взаєморозрахунків, скріплений печаткою ТОВ «Торговий дім «Енергія» та підписаний зі сторони відповідача Моравецьким Ю.І.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзивах на позовну заяву, також заявив клопотання про винесення окремої ухвали та повідомлення органів прокуратури.

В судовому засіданні 13.12.2013 р. оголошено перерву до 25.12.2013 р.

18.12.2013 р. через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також письмові пояснення по суті спору.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2013 р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений договір (річний) на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору перевізник зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником заявками, що є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до Заявок актів приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 2.1 Договору перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі Заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.

Відповідно до п. 4.1 Договору договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною Заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою.

Згідно із п. 5.6 Договору у випадку порушення покупцем умов в частині порядку оплати та проведення розрахунку, перевізник має право нарахувати, а замовник зобов'язується сплатити перевізнику додатковий штраф у розмірі 10% від основної суми заборгованості. Штраф сплачується протягом 7 днів з моменту отримання вимоги покупцем.

Відповідно до п. 8.1 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Договір діє протягом одного року. Дія даного договору вважається продовженою на такий саме строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором в випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії цього Договору жодна із сторін договору не заявить у письмовій формі іншого.

На виконання умов Договору у період з 15.07.2013 р. по 27.08.2013 р. позивачем було надано відповідачу послуги із перевезення вантажів на суму 36 531,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі - приймання робіт (надання послуг) №9 від 15.07.2013 р., №5 від 13.08.2013 р., №9 від 27.08.2013 р., №2 від 05.08.2013 р., товарно-транспортними та податковими накладними, що містять посилання на договір (річний) на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2.

03.10.2013 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою №б/н, за змістом якої просив останнього сплати борг за надані послуги із перевезення вантажів на суму 36 531,00 грн., пені у розмірі 429,36 грн., штрафу у розмірі 5 000,00 грн., відсотки за час користування коштами у розмірі 990,81 грн., додатковий штраф у розмірі 10% від вартості товару у розмірі 3 353,10 грн. та 3% річних у розмірі 98,85 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте відповідач відповіді не направив, грошові кошти на вимогу претензії не перерахував.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих на підставі Договору №60/2 від 01.06.2013 р. послуг з перевезення вантажів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 36 531,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню х наступних підстав.

Договір є договором перевезення, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64, 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

В свою чергу, за змістом відзиву на позовну заяву, відповідачем заперечується факт укладання такого договору з позивачем, а надана відповідачем копія вказаного договору, на думку відповідача, є підробленою, про що свідчить відсутність на копії договору №60/2 від 01.06.2013 р. відтиску печатки підприємства відповідача.

Абзацом 7 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

В судовому засіданні 13.12.2013 р. представником позивача, на вимогу ухвали суду, представлено до огляду суду оригінал Договору №60/2 від 01.06.2013 р., який скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» та засвідчений підписом представника відповідача Моравецького Ю.І., що діє на підставі довіреності №б/н від 01.06.2012 р.

З наявної в матеріалах справи копії довіреності №б/н від 01.06.2012 р., виданою ТОВ «Торговий дім «Енергія» в особі директора Чорного Сергія Павловича вбачається, що довіритель уповноважив Моравецького Ю.І. представляти інтереси ТОВ «Торговий дім «Енергія» при роботі з суб'єктами господарювання та наділив останнього повноваженнями щодо підписання договорів, пов'язаних із реалізацію нафтопродуктів (купівлі-продажу, поставки), договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, а також документів до договорів, а саме: додаткових угод, видаткових, податкових, прибуткових та товарно-транспортних накладних, специфікацій, рахунків та актів приймання-передачі.

Відповідно до ст. 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Повноваження директора ТОВ «Торговий дім «Енергія» Чорного С.П. станом на 01.06.2013 р., підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Енергія» від 31.05.2012 р. та наказом про особовий склад №22-к від 01.06.2012 р.

Згідно із ч. 1 ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Матеріали справи доказів припинення дії довіреності або її скасування не містять.

Відтак, довіреність б/н від 01.06.2012 р., яка засвідчена підписом директора ТОВ «Торговий дім «Енергія» Чорного С.П. та скріплена печаткою підприємства відповідача, відповідає вимогам ст. 246 Цивільного кодексу України, а тому станом на 01.06.2013 р. Моравецький Ю.І. мав необхідний обсяг повноважень щодо підписання договорів та інших документів від імені ТОВ «Торговий дім «Енергія».

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відтак, враховуючи, що Моравецький Ю.І. станом на 01.06.2013 р. мав повноваження на підписання договорів, у тому числі на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, укладені договори від його імені створюють цивільні права та обов'язки для ТОВ «Торговий дім «Енергія», у тому числі на умовах таких договорів.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що Моравецький Ю.І. на підставі довіреності №б/н від 01.06.2012 р. має право лише на підписання договорів, а не на їх укладання, а тому договір є не укладеним, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Загальний порядок укладання договорів врегульовано положеннями Господарського кодексу України та Глави 53 Цивільного кодексу України.

Так зокрема, ст. 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, а саме ч. 1 вказаної статті визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Отже, укладання договору здійснюється шляхом безпосереднього підписання документу та скріплення його печатками підприємств, що є невід'ємною складовою..

Відповідно до ч. 1 ст. 683 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи, що Договір №60/2 від 01.06.2013 р. укладено вповноваженими представниками сторін згідно вимог до ст. 181 Господарського кодексу України (підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками підприємств), а із змісту зазначеного договору вбачається досягнення сторонами усіх істотних умов, зазначений договір в розумінні наведених норм закону є укладеним та відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, за змістом відзиву на позовну заяву, відповідач посилався на недійсність Договору №60/2 від 01.06.2013 р., оскільки зазначений договір укладено всупереч внутрішній волі відповідача і не породжує для нього жодних наслідків.

Проте, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу, доказів визнання Договору №60/2 від 01.06.2013 р. недійсним відповідачем не надано, зустрічного позову із вимогою про визнання Договору №60/2 від 01.06.2013 р. недійсним не заявлено, отже, з огляду презумпції правомірності правочину, закріпленої положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України, спірний правочин є дійсним.

Матеріалами справи (актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, що містять посилання на Договір №60/2 від 01.06.2013 р., оригінали яких представлені позивачем для огляду у судовому засіданні,) підтверджується надання відповідачу послуг на підставі Договору №60/2 від 01.06.2013 р. із перевезення вантажів, їх прийняття останнім без заперечень та існування заборгованості на користь позивача у розмірі 36 531,00 грн.

При цьому суд відзначає, що звернення позивачем із позовом, зумовлено невиконанням відповідачем зобов'язання по оплаті послуг із перевезення вантажів у період з 15.07.2013 р. по 27.08.2013 р., тобто у період, коли набув чинності Договір №60/2 від 01.06.2013 р., а тому твердження відповідача, що спірні правовідносини врегульовані Договором №60/1 від 01.06.2012 р. не знаходять своє підтвердження.

Крім того, п. 8.2 Договору №60/2 встановлено, що договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №601/1 від 01.06.2012 р. припинив свою дію 01.06.2013 р.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту п. 4.3 Договору №60/2 вбачається, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи п. 4.3 Договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті наданих послуг за Договором на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 36 531,00 грн. на підставі Договору за надані послуги з перевезення вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача, розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 36 531,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 429,36 грн., штрафу у розмірі 5 000,00 грн., відсотки за час користування коштами у розмірі 990,81 грн., додатковий штраф у розмірі 10% від вартості товару у розмірі 3 653,10 грн. та 3% річних у розмірі 98,85 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.09.2013 р. по 03.10.2013 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Положеннями статті 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплатити неустойку.

Таким чином, неустойка (в т.ч. штраф) застосовується виключно у випадках її встановлення законом або договором.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що замовник у разі несвоєчасної сплати перевізнику за транспортні послуги сплачує останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення та штрафу в розмірі 5 000,00 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем штрафу та пені, суд вважає правомірним їх стягнення у розмірі визначеному позивачем у доданому до позову розрахунку, оскільки останній є арифметично вірним.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних, суд вважає правомірним їх стягнення у розмірі визначеному позивачем у доданому до позову розрахунку, оскільки останній є арифметично вірним.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 990,81 грн.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обов'язковим є визначення розміру таких процентів в договорі чи відповідному законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Правовою підставою для визначення розмірі процентів, що підлягають стягненню з відповідача за користування чужими грошовими коштами позивач вказує на положення п. 5.5 Договору.

Положеннями п. 5.5 Договору встановлено, що сторони дійшли до згоди, що при не своєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника в розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд вважає за можливе задовольнити їх стягнення у розмірі визначеному позивачем у доданому до позову розрахунку.

При цьому, суд відзначає, що застосування неустойки та 3% річних не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), оскільки проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3 653,10 грн. на підставі пункту 5.6 Договору, за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Поряд з цим, в судовому засіданні 20.11.2013 р. представник позивача надав заяву в про відмову від позову в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3 653,10 грн., нарахованого на підставі п. 5.6 Договору за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно із п. 4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Заява про відмову від позову в частині стягнення штрафу у розмірі 3 653,10 грн. на підставі пункту 5.6 Договору, за прострочення виконання грошового зобов'язання підписана директором ПП «Нафтагруп».

Суд враховує, що відповідно до ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову в частині стягнення штрафу у розмірі 3 653,10 грн. на підставі пункту 5.6 Договору, за прострочення виконання грошового зобов'язання не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, суд приймає відмову ПП «Нафтагруп» від позову в частині стягнення штрафу у розмірі 3 653,10 грн., а провадження у справі у даній частині позовних вимог підлягає припиненню згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» на користь Приватного підприємства «Нафтагруп» заборгованості у розмірі 36 531,00 грн., штрафу у розмірі 5 000,00 грн., пені у розмірі 429,36 грн., 3% річних у розмірі 98,85 грн. та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 990,81 грн.

В частині позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 3 653,10 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши клопотання відповідача про повідомлення органів слідства про дії Моравецького Юрія Ігоровича для кваліфікації його дій та прийняття рішення про порушення кримінальної справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" з цього приводу зазначалося таке.

На відміну від окремої ухвали, повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

Подане клопотання відповідача обґрунтоване тим, що Моравецький Ю.І. перевищив власні повноваження та самостійно збільшив матеріальну відповідальність перед ПП «Нафтагруп».

В свою чергу, судом встановлено, що право на підписання договорів та інших документів до таких договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія», надано Моравецькому Ю.І. на підставі довіреності №б/н від 01.06.2012 р., виданою ТОВ «Торговий дім «Енергія» в особі директора Чорного Сергія Павловича, у зв'язку із чим, підписання спірного договору, актів прийому-передачі виконаних робіт та інших документів вчинено останнім в межах повноважень, наданих довіреністю №б/н від 01.06.2012 р., у зв'язку із чим суд приходить до висновку, про відсутність підстав для повідомлення органів слідства про перевищення повноважень з боку Моравецького Ю.І.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Нафтагруп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 37/48, кв. 1; ідентифікаційний код 31628650) на користь Приватного підприємства «Нафтагруп» (31331, Хмельницька область, с. Малиничі; ідентифікаційний код 34786759) заборгованість у розмірі 36 531 (тридцять шість тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 00 коп., пеню у розмірі 429 (чотириста дванадцять дев'ять) грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 98 (дев'яносто вісім) грн. 85 коп., штраф у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 990 (дев'ятсот дев'яносто) грн. 81 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 585 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 92 коп.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 3 653,10 грн. припинити на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Є.Б. Куркотова

Дата підписання повного тексту рішення - 25.12.2013 р.