Ухвала суду № 36338517, 19.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року Справа № 9104/147641/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Констракшн» (надалі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Яремче (надалі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000182301, № 0000162301 від 11.04.2012 року, визнання протиправними дій щодо зменшення ТзОВ «Віта Констракшн» залишку від'ємного значення по ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 89538,00 грн. за грудень 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно, оскільки відповідачем, як податковим органом, не подано жодних доказів на підтвердження обставин своїх висновків, викладених в акті планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Також позивач зазначає, що посилання відповідача в акті перевірки на недійсність правочинів між ТзОВ «Віта Констркшн» та ПП «Воллі» носять характер суб'єктивних припущень, оскільки відсутні рішення суду про їх нікчемність.

Позивач вважає протиправним посилання в акті перевірки на порушення товариством ст.ст. 207, 208 ГК України, оскільки дані норми визначають підстави та наслідки визнання судом недійсними оспорюваних господарських зобов'язань, а делегування функцій судів іншим органам в силу ст.124 Конституції України заборонено.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Констракшн» наголошує на тому, що позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, в тому числі і ПП «Воллі».

Стосовно екологічного податку зазначає, що декларація з розрахунком зобов'язань з екологічного податку за ІІ квартал 2011 року була подана до ДПІ в м. Яремче про що свідчить квитанція № 2 про отримання розрахунку податкового зобов'язання з екологічного податку. Письмової відмови податкового органу із зазначенням пунктів 48.3 і 48.4 ст. 48 ПК України на адресу товариства не надходило.

З огляду на викладені обставини, просив позов задовольнити повністю.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекці у м. Яремче № 0000162301 від 11.04.2012 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств на 116 463 (сто шістнадцять тисяч чотириста шістдесят три) грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекці у м. Яремче № 0000182301 від 11.04.2012 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" збільшено суму грошового зобов"язання за платежем надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб"єктами господарювання у сумі 412 (чотириста дванадцять) грн., з яких 242 (двісті сорок дві) грн. - основний платіж та 170 (сто сімдесят) грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби, які полягають у викладенні в Акті про результати проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року за № 19/22-35486251 від 22.03.2012 року, висновку про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" залишку від"ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 89 538 (вісімдесят дев"ять тисяч п"ятсот тридцять вісім) грн. за грудень 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив із того, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, за можливу недостовірність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності. Також, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками та чисельність працівників у своїх контрагентів, оскілки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Така відповідальність контрагентів позивача покладається виключно на них та на органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентами, правові наслідки настають виключно для них самих. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку своїх контрагентів, оскільки, як вже зазначалось вище законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Отже, якщо контрагенти допустили порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них.

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов'язаних з оплатою даних договорів, то віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Податкового кодексу України, а тому висновок відповідача щодо зниження позивачем суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідності до Податкового кодексу України правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт та передачі товарів (послуг) на підставі укладених договорів, а тому висновок відповідача щодо завищення позивачем податку на додану вартість є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.

Так, проведеною працівниками ДПІ в м. Яремче 22.03.2012 року документальною плановою виїзною перевіркою ТзОВ «Віта Констракшн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, результати якої зафіксовані в акті перевірки №19/22-35486251 встановлено порушенням позивачем:

- ст. ст. 3, 42, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг), невстановлена товарність операцій, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, вирбничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів необхідної господарської, економічної діяльності;

- п.п. 138.1.1, 138.4, 138.6, ст. 138 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток в сумі 116462,8 грн. в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 77432,95 грн. та за 3 квартал 2011 року в сумі 39029,85 грн.;

- п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України - підприємством завищено суму податкового кредиту на суму 89537,6 грн. в тому числі квітень 2011 року в сумі 31116,8 грн., червень 2011 року в сумі 36216,2 грн, липень 2011 року в сумі 22204,6 грн.;

- підпункту 242.1.4 пункту 242.1 та статті 250.2 Податкового кодексу України - не подано до ДПІ в м. Яремче податкову декларацію екологічного податку за період ІІ квартал 2011 року та не нараховано екологічного податку на суму 241,80 грн.

За таких обставин відповідач прийшов до висновку, що укладені договори підряду від 29.04.2011 року між позивачем та його контрагентом ПП «Воллі» укладені без мети настання реальних наслідків, а тому містить ознаки нікчемності.

Таких висновків відповідач дійшов в зв'язку з тим, що у контрагента позивача ПП «Воллі» відсутні реальні можливості надання послуг, виконання робіт позивачу. Виявлено, що операції ПП «Воллі» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності у достатній кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Як наслідок, на підставі акту перевірки від 22.03.2012 року №19/22-35486251 відповідачем 11.04.2012 року винесено податкові повідомлення рішення №0000162301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 116463,00 грн. та №0000182301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання на суму 420,00 грн., в тому числі за основним платежем 242,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 170,00 грн.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та ПП «Воллі» було укладено ряд договорів підряду по будівництву інженерних мереж, зокрема:

03.03.2011 року - договір підряду №030311-В/В на виконання робіт із влаштування зовнішніх інженерних сантехнічних мереж в житловій зоні №3 ТК «Буковель» відповідно до кошторисної документації;

28.04.2011 року - договір підряду №280411/1-В/В на виконання робіт із влаштування зовнішніх інженерних сантехнічних мереж в житловій зоні №3 ТК «Буковель» відповідно до кошторисної документації;

29.04.2011 року - договір підряду №11/04/29/2-В/В на виконання робіт із влаштування водопровідних та каналізаційних мереж нижня станція ППКД №14 -проектовані очисні споруди потужністю 4000 м.куб. за добу ТК «Буковель» відповідно до кошторисної документації;

29.04.2011 року - договір підряду №11/04/29/3-В/В на виконання робіт із влаштування зовнішніх інженерних сантехнічних мереж та будівництво систем снігонапилення в ТК «Буковель» відповідно до кошторисної документації;

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами під час перевірки, що перевіряючим було надано необхідну документацію товариства, відповідно до якої волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання виконаних робіт, податкові накладні та інші платіжні документи, які не містили недоліків були підписані сторонами та скріплені печатками, пов'язані з цим договори відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчить, що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовлені.

Так, в силу вимог частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

В контексті наведеного варто врахувати, що визнання вищевказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак, з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідного правочину і, якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У зв'язку з виконанням умов договорів підряду позивачем так і його контрагентом - ПП «Воллі» було виконано всі умови передбачені вищезазначеними договорами, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт та сформовано податкові накладні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України (надалі-Кодекс) дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені правові норми, суд приходить до висновку, що Податковим кодексом України чітко передбачено, що не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також не дозволяють включати до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до Закону.

Судом встановлено, що відповідач по справі не заперечує самого факту виконання робіт (надання послуг) позивачем під час будівельно-монтажних робіт в ТК «Буковель» та сплати грошових коштів за виконані роботи. Підставою для висновку податкового органу щодо порушень вчинених позивачем стали матеріали досудового слідства в кримінальній справі порушеній по факту фіктивного підприємництва ПП «Воллі».

В контексті викладеного, варто врахувати роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» відповідно до якого, для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Так, у постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки від 22.03.2012 року № 19/22-35486251 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Колегія суддів погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що висновки Акту перевірки від 22.03.2012 року № 19/22-35486251 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Надавши правову оцінку матеріалам справи, колегія суддів звертає увагу на те, що господарські операції за договорами були реальними, фактично здійснені і згідно них було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт та платіжних доручень заперечує висновки викладені в акті.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, за можливу недостовірність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності. Також, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками та чисельність працівників у своїх контрагентів, оскілки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Така відповідальність контрагентів позивача покладається виключно на них та на органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентами, правові наслідки настають виключно для них самих. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку своїх контрагентів, оскільки, як вже зазначалось вище законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Отже, якщо контрагенти допустили порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них.

Так, контрагент позивача - ПП «Воллі» на момент укладення договорів підряду здійснював господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, на підставі ліцензії.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 року N 47, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2009 року за N 226/16242.

Вказаними умовами передбачено комплекс кваліфікаційних, організаційних, технологічних та спеціальних вимог для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Контроль за додержанням цих вимог здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами, у тому числі під час ліцензування будівельної діяльності, відповідно до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 року №1396.

Таким чином, наявність у ПП «Воллі» на час укладення з позивачем договорів підряду неанульованої ліцензії серії АВ №556515 свідчить про достатність умов для здійснення відповідного виду господарської діяльності.

Крім того, судова колегія, не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, транспортних засобів для виконання будівельно-монтажних робіт, як на підставу нереального виконання робіт з боку підрядника, як належний та достовірний доказ нікчемності угоди, оскільки в акті перевірки не з'ясовано, яким чином і ким виконувались ці роботи і не перевірено шляхом зустрічних перевірок технічну та практичну можливість виконання цих робіт.

В свою чергу, зазначені обставини не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту та включення сум до складу валового доходу, оскільки сторонами було дотримано всіх вимог вищезазначених договорів, про що складено та підписано відповідні документи встановленого законом зразка, а саме акти приймання виконаних робіт податкові накладні, які не містять недоліків, містять всі необхідні реквізити передбачені законодавством та відповідають зразкам встановлених законодавством України.

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов'язаних з оплатою даних договорів, то віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Податкового кодексу України, а тому висновок відповідача щодо зниження позивачем суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідності до Податкового кодексу України правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт та передачі товарів (послуг) на підставі укладених договорів, а тому висновок відповідача щодо завищення позивачем податку на додану вартість є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Що стосується сплати позивачем екологічного податку, то суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем 09.08.2011 року до ДПІ в м. Яремче було поданого декларацію з екологічного податку з розрахунком зобов'язань з даного податку за ІІ квартал 2011 року, що підтверджується квитанцією №2 про отримання розрахунку податкового зобов'язання з екологічного податку.

Як встановлено в судовому засіданні письмової відмови податкового органу із зазначенням пунктів 48.3 і 48.4 ст. 48 ПК України на адресу товариства не надходило.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем підпункту 242.1.4 пункту 242.1 та статті 250.2 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність дій Державної податкової інспекції у м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби, які полягали у викладенні в Акті про результати проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року за № 19/22-35486251 від 22.03.2012 року, висновку про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" залишку від"ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 89 538 (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. за грудень 2011 року.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного, приймаючи до уваги той факт, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій під час проведення перевірки позивача та винесених податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають до скасування.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. по справі № 2а-1886/12/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

В.Я. Макарик

Ухвала складена в повному обсязі 24.12.2013 року.