Ухвала суду № 36336546, 19.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 р. Справа № 26213/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року у справі за позовом міського комунального підприємства "Золочівтеплоенерго" до державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Міське комунальне підприємство (МКП) "Золочівтеплоенерго" звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.05.2010 року просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2009 року № 0000181600/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області від 09.11.2009 р. №0000181600/0.

Приймаючи оскаржувану постанову у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Не погодившись з таким судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач - державна податкова інспекція у Золочівському районі, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин справи просить його скасувати та прийняти нову постанову суду, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційних вимог покликається на те, що в платіжних дорученнях позивач вказує призначення платежу нечітко, що не дозволяє його ідентифікувати належним чином. Відтак, податковий орган правомірно зарахував надходження у погашення боргу, що з»явився раніше.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що за результатами перевірки МКП «Золочівтеплоенерго» на предмет дотримання вимог пп. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ДПІ у Золочівському районі Львівської області склала акт від 02.11.2009 р. №14/15-213-20808336. На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 09.11.2009 року №0000181600/0, згідно якого на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку на 232 кал. дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов»язання в розмірі 83209,00 грн. позивача зобов»язано сплатити штраф у розмірі 50 % у сумі 41604,50 грн. Розрахунок суми штрафних санкцій з вказівкою на дату та підставу виникнення податкового зобов»язання, дату та суму сплати податкового боргу, а також кількість днів прострочення його сплати оформлено у формі додатка до акта перевірки від 02.11.2009 р.

Позивачем до позову долучено копії податкових декларацій з ПДВ за січень 2009 року (самостійно визначене зобов»язання становить 34191 грн.) та лютий 2009 року (самостійно визначене зобов»язання становить 49018 грн.), які підтверджують виникнення в МКП «Золочівтеплоенерго» податкового зобов»язання по ПДВ у зазначеному розмірі, а також додано копії платіжних документів на підтвердження факту сплати згаданих зобов»язань.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача щодо зміни цільового призначення платежів позивача з наступних підстав.

Згідно з п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до п. 5.1 даного Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 наведеного вище Закону визначено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до положень пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не було передбачено.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 п. 7.1 цього Закону встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

В платіжних дорученнях № 129 від 11.02.2009 р., № 156 від 17.02.2009 р. на загальну суму 4000 грн. позивач зазначив призначення платежу: «ПДВ за січень 2009 р. з отриманих коштів від підприємств і організацій», а в платіжних дорученнях №140 від 13.02.09р., №288 від 20.03.09р., №296 від 23.03.09р. №304 від 24.03.09р., №312 від 26.03.09р. - «ПДВ за січень (лютий) 2009р. з отриманих коштів від населення» на загальну суму 33500 грн.

У письмових поясненнях відповідач зазначив, що позивач повністю сплатив визначені податковим органом на підставі акту від 05.03.2008р. зобов»язання з ПДВ. Зокрема, залишок заборгованості згідно з податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2008 р. № 0000172301/0 погашено 02.02.2009 р. - тобто до того, як позивач почав сплачувати ПДВ за січень 2009 року. Відтак, правильними на думку апеляційного суду, є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не мав обґрунтованих підстав припускати, що переліченими платіжними дорученнями, перше з яких (№ 137) датоване 12.02.2009 р., позивач мав намір погасити заборгованість, яку він завершив погашати ще 02.02.2009р.

Таким чином, наведені органом державної податкової інспекції мотиви самостійної зміни визначеного позивачем призначення платежу під час перерахування коштів до бюджету, а також зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу попередніх періодів, є неправомірними.

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо неправомірності дій відповідача у частині зміни цільового призначення наведених вище платежів та спрямування їх у рахунок погашення податкового боргу платника податків, який виник на підставі податкових вимог, оскільки право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податку.

Апеляційний суд також зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року у справі № 2а-7490/09/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський