Ухвала суду № 36334601, 10.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2013 р. м. Київ К-41098/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року

у справі № 2а-37958/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Енергія»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Енергія» (позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000492303/0 від 14 квітня 2009 року, № 0000502303/0 від 14 квітня 2009 року, № 0000042200/0 від 14 квітня 2009 року та № 0000032200/0 від 14 квітня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Авто-Енергія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 674/23-314/24674476 від 08 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000492303/0 від 14 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 22 114,00 грн. (17 011,00 грн. - основний платіж, 5 103,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 0000502303/0 від 14 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 49 871,00 грн. (33 247,00 грн. - основний платіж, 16 624,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 0000032200/0 від 14 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 680,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 680,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000042200/0 від 14 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 22 988,64 грн. (7 662,88 грн. - основний платіж, 15 325,76 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання робіт із встановлення на шасі автомобіля IVECO EURO CARGO ML 180 E 28 тентового фургона у Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС Лтд» та встановлення холодильної установки з монтажем на автомобіль FIAT Ducato 2,3 JTD у Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМ», з підстав відсутності підтвердження їх фактичного отримання та використання підприємством у власній господарській діяльності.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Авто-Енергія» підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд», в яких номенклатура поставки зазначена іноземною мовою.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 13.5 статті 13 Закону № 334/94-ВР, пункту 1.3 Порядку надання звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року № 28 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неутримання податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 6 відсотків від суми, сплаченої на користь нерезидента за послуги фрахту, надані на підставі контракту № LR 015-2007 від 18 вересня 2007 року, укладеного між ТОВ «Авто-Енергія» та фірмою «LERNER LLC» (Сполучені Штати Америки), а також неподання до податкового органу звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на прибуток нерезидента.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення № 0000492303/0 від 14 квітня 2009 року та № 0000502303/0 від 14 квітня 2009 року, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами встановлено, що фактичне отримання позивачем робіт підтверджується належним чином оформленими актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними, платіжними дорученнями.

Переобладнані транспортні засоби ТОВ «Авто-Енергія» в подальшому реалізовано іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що засвідчується долученими підприємством до матеріалів справи відповідними договорами.

При цьому колегія суддів вважає, що судові інстанції обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про неправомірне формування позивачем даних податкового обліку з підстав порушення ним вимог Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» в частині нездійснення перереєстрації транспортних засобів в органах Державної автомобільної інспекції у зв'язку з їх переобладнанням, оскільки порушення законодавчих вимог, дотримання яких не контролюється органами державної податкової служби, не може бути підставою для визначення платнику суми податкового зобов'язання.

Що стосується доводів податкового органу про недоліки податкових накладних (зазначення номенклатури поставки іноземною мовою), виписаних на адресу позивача ТОВ «Євро Трейд», то слід зазначити, що окремі недоліки в заповненні податкової накладної не тягнуть за собою втрату нею статусу належного податкового документа, яким вона є в силу підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Податкова накладна є належною та підтверджує право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вона заповнена з окремими недоліками, проте при цьому дає змогу ідентифікувати продавця, містить достатні дані про зміст господарської операції, підтверджує фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.

Відтак зазначення номенклатури поставки іноземною мовою не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції, за умови належного заповнення, як у розглядуваній ситуації, інших реквізитів податкової накладної та, відповідно, не тягне втрати нею статусу належного податкового документа.

Скасовуючи ж податкові повідомлення-рішення № 0000032200/0 від 14 квітня 2009 року та № 0000042200/0 від 14 квітня 2009 року, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що резидентство фірми «LERNER LLC» (Сполучені Штати Америки) підтверджується долученими підприємством до матеріалів справи апостильованою угодою про заснування фірми «LERNER LLC» (Сполучені Штати Америки) від 14 травня 2001 року та Сертифікатом про правовий статус нерезидента.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом «в» пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг».

Відповідно до підпункту 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 Закону № 334/94-ВР фрахт - це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 13.5 статті 13 Закону № 334/94-ВР сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Відповідно до пункту 18.1 статті 18 Закону № 334/94-ВР якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 4 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (далі - Конвенція) визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «Резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка відповідно до законодавства цієї Держави належить до оподаткування в ній на підставі свого місця проживання, місця перебування, громадянства, місця корпоратизації чи будь-якого іншого аналогічного критерію.

Відповідно до пункту 1 статті 7 Конвенції прибуток від комерційної діяльності резидента Договірної Держави може оподатковуватись тільки у цій Державі, якщо резидент не здійснює або не здійснював комерційну діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Згідно з пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

Положення Порядку чітко передбачають, що необхідною умовою для звільнення суб'єкта від обов'язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, є наявність відповідної довідки, яка є дійсною лише в межах календарного року, в якому вона видана.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди при розгляді справи вищезазначені норми процесуального закону порушили, оскільки не встановили наявність у позивача відповідних довідок на 2007 рік та 2008 рік, які б підтверджували, що фірма «LERNER LLC» (Сполучені Штати Америки) є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000032200/0 від 14 квітня 2009 року та № 0000042200/0 від 14 квітня 2009 року підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000032200/0 від 14 квітня 2009 року та № 0000042200/0 від 14 квітня 2009 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.