Ухвала суду № 36334588, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/800/28171/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Малюги Ю. В. Вєдєрнікова О. С. Махаринець М. Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову та ухвалуРівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 рокуу справі№ 2а-6741/09/1770за позовомВідкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»до за участюДержавної податкової інспекції у м. Рівне Прокуратури Рівненської областіпровизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року у справі № 2а-6741/09/1770, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне від 14.10.2009 року № 0004802342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в розмірі 80 066 569,00 грн., в тому числі 39 407 227,00 грн. за основним платежем та 40 659 342,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, пп. 1.20.8 п. 1.20, п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.13 п. 5.2, пп. пп. 5.4.4, 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, пп. пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, підлягає заміні правонаступником Державною податковою інспекцію у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у м. Рівне планової виїзної перевірки ВАТ «Рівнеазот» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року складено акт № 1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року, в якому зафіксовано порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.2., 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до завищення позивачем валових витрат за 3-й квартал 2008 року на 30 549 713,00 грн., за 4-ий квартал 2008 року на 121 427 026,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 5 418 105,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 5 500 415,00 грн.; пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до завищення позивачем валових витрат за 3 квартал 2008 року на 582 000,00 грн., за 4 квартал 2008 року на 873 000,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 261 900,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 232 800,00 грн.; вимог пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 4 197 167,00 грн.; п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено суму скоригованого валового доходу за 1 квартал 2009 року на 15 868 072,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 14 430 761,00 грн., що призвело до зменшення задекларованих позивачем збитків та нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 3 173 614,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004802342/0 від 14.10.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в розмірі 80 066 569,00 грн., в тому числі 39 407 227,00 грн. за основним платежем та 40 659 342,00 грн. за штрафними санкціями.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.05.2007 року між ВАТ «Рівнеазот» та нерезидентом - компанією «STERNAKO VENTURES LIMITED» укладено договір оренди майна № 850, за умовами якого нерезидент зобов'язався передати позивачу у строкове володіння та користування будівлі, пристрої, машини та обладнання, загальною вартістю 400 884 498,00 грн., що знаходиться за місцезнаходженням ВАТ «Рівнеазот». Орендна плата, згідно договору оренди, змінювалась додатковими угодами до договору і з 01.09.2007 року встановлена в розмірі 515 450,00 дол. США.

01.09.2008 року між компанією нерезидентом «STERNAKO VENTURES LIMITED» та ВАТ «Рівнеазот» укладено договір оренди майна за № 1330, згідно з яким за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 6 800 000,00 дол. США за кожний місяць оренди майна.

29.12.2008 року між компанією «STERNAKO VENTURES LIMITED» та ВАТ «Рівнеазот» укладено додаткову угоду за № 1 до договору оренди майна за № 1330, якою сторони домовилися внести зміни в п. 5.1 договору, згідно з яким за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю з 01.01.2009 року орендну плату в розмірі 750 000,00 дол. США.

При визначенні звичайної ціни орендної плати за нерухоме і рухоме майно, податковий орган визначав її не відповідно до норми п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а як ціну, що дорівнює рівню орендної плати, встановленої умовами попередньо укладеного між ВАТ «Рівнеазот» та компанією «STERNAKO VENTURES LIMITED» договору оренди майна № 850 від 23.05.2007 року. Розрахунок було проведено шляхом порівняння нових ставок орендної плати з попередньою, і відповідно, вся сума, що була нарахована позивачу понад рівень попередньої ставки орендної плати, кваліфікована відповідачем, як завищення валових витрат.

Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені платником податку у зв 'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення підпункту 7.4.2 поширюється також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Підпунктами 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно із пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в ході проведення перевірки позивачем було надано ДПІ необхідні документи бухгалтерського і податкового обліку, копії договорів оренди, актів наданих послуг та місячних розрахунків. На підставі наданих до перевірки та долучених до матеріалів справи документів судами встановлено, що підставою збільшення вартості оренди з боку компанії нерезидента був факт відновлення справи по банкрутству ВАТ «Рівнеазот».

Крім того, в обґрунтування рівня ціни на оренду майна позивач надав копію листа ДП «Держзовнішінформ» від 15.04.2009 року, за змістом якого фінансові умови договору оренди майна № 1330 від 01.09.2008 року, а також принципи формування платежів за оренду майна, відповідають загальноприйнятим правилам торгової практики та не суперечать ціновій кон'юнктурі, що склалась на ринку.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що факт відсутності здійснення позивачем оплати на користь нерезидента орендної плати за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року жодним чином не впливає на право віднесення відповідних сум орендної плати до складу валових витрат, оскільки згідно із пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата фактичного отримання від таких осіб послуг, незалежно від наявності їх оплати.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку податкового органу про застосування способу визначення бази оподаткування податком на прибуток при здійсненні позивачем операцій з оренди майна.

На думку податкового органу, виплату позивачем грошових коштів для фізичних осіб-підприємців, що є гравцями баскетбольної команди «Пульсар і К», слід розглядати як благодійні чи інші внески, які спрямовані на інші цілі, ніж власна господарська діяльність.

Згідно із пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ВАТ «Рівнеазот» укладено договори з фізичними особами-підприємцями, що є платниками єдиного податку та гравцями баскетбольної команди «Пульсар і К», термін дії яких до 31.05.2009 року, позивач доручив надати послуги з рекламно-інформаційного супроводження його діяльності. Вартість послуг визначена на рівні 291 000,00 грн. Надання підприємцями позивачу рекламно-інформаційних послуг оформлено актами здачі-прийняття, оплата послуг підтверджена платіжними дорученнями і передбачені ними витрати віднесені до валових.

Надавши оцінку доводам сторін щодо цих господарських операцій, врахувавши зміст договорів, укладених позивачем з гравцями як фізичними особами-підприємцями, виходячи із положень Законів України «Про рекламу», «Про телебачення і радіомовлення», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що фінансування виготовлення та розміщення логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції, використання спортивної форми з такими логотипами під час проведення всіх офіційних матчів, навчально-тренувальних зборів, змагань, міжнародних турнірів, фото-сесій, інтерв'ю на радіо та телебаченні, в обмін на демонстрацію товарного знаку, як витрати на рекламу повинні включатися до складу валових витрат позивача.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про необґрунтованість доводів відповідача про те, що виплата позивачем грошових коштів для фізичних осіб-підприємців, що є гравцями баскетбольної команди «Пульсар і К», слід розглядати як благодійні чи інші внески, які спрямовані на інші цілі, ніж власна господарська діяльність.

Також в акті перевірки відповідачем зазначено, що в порушення пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Рівнеазот» завищено валові витрати за 3-й квартал 2008 року на 4 197 167,00 грн. у зв'язку зі страхуванням ризиків, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, що призвело до нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 1 049 292,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.07.2008 року між ВАТ «Рівнеазот» та ЗАТ «Страхова компанія «Саламандра-Україна» укладено договір добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. За умовами вказаного договору позивач застрахував свої майнові інтереси, пов'язані з обов'язком відшкодувати збитки кредиторам внаслідок невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з ВАТ «Державний Укрексімбанк», ЗАТ «Альфа-Банк», АБ «Кліринговий дім», ВАТ «Фінанси та Кредит».

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування» одним із видів добровільного страхування є страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашений кредит).

Статтею 3 цього Закону визначено, що страхувальники мають право при укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб, включаються до складу валових витрат.

Відповідно до абз. 2 вказаного підпункту, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що включення до складу валових витрат суми страхових платежів, сплачених страхувальником (позичальником) за договором добровільного страхування, за яким вигодонабувачем є кредитор, а не страхувальник, є правомірним.

Підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що фінансова санкція застосовується до платника податків у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, і такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Штраф у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання встановлений і нормою пп.17.1.6 цієї статті.

Оскільки за результатами перевірки, позивачу не нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток по господарських операціях, що стосуються продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст. 10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, позаяк у відповідних звітних податкових періодах позивачем було задекларовано результатом своєї господарської діяльності збитки, сума яких і була зменшена як наслідок встановлених порушень, у відповідача відсутні підстави для нарахування ВАТ «Рівнеазот» штрафних санкцій, оскільки вони нараховуються у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо викладеного не спростовують та підлягають відхиленню, оскільки зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Замінити відповідача Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби правонаступником Державною податковою інспекцію у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року у справі № 2а-6741/09/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак