Ухвала суду № 36334528, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/800/29500/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року

у справі№ 2а-4592/11/2170 за позовомКомунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" доДержавної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В

Комунальне підприємства «Міськтеплокомуненерго» (надалі також - «Позивач»; КП «Міськтеплокомуненерго» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області (надалі також «Відповідач», «ДПІ») про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2011 року №0000162300.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року адміністративний позов КП «Міськтеплокомуненерго» задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19 квітня 2011 року №000016230.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області залишено без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року за адміністративним позовом комунального підприємства «Міськтеплокомуненерго»до Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення -без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно з рішенням податковим повідомленням-рішенням від 19 квітня 2011 року №000016230, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 4 квітня 2011 року № 27/23/21284482, про порушення позивачем пункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закон, 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - «Закон № 168/97-ВР»), а саме завищено податковий кредит на суму 83391 грн. грн. по операціях з отримання субвенцій з бюджету.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що КП «Міськтеплокомуненерго» за період з 1 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, з суми фактично отриманого природного газу від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 769202 грн. За цей самий період загальна сума отриманого позивачем природного газу від ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України» складає - 4615212 грн. у тому числі податку на додану вартість - 769202 грн. При цьому, за вказаний вище період Підприємство сплатило ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України» за отриманий газ, всього - 4146986 грн.45 коп.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 року, № 193 позивач у грудні 2009 року отримав субвенцію з державного бюджету України у загальній сумі 321440 грн.

Перерахування коштів проведено на підставі договорів: від 4 серпня 2009 року № 269/193; від 20 листопада 2009 року №858/193; 4 грудня 2009 року №945/193 про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 року, № 193 на загальну суму 321440,01 грн.

Всі отримані кошти, згідно з платіжними дорученннями були перераховані Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» на рахунки ДК «Газ України» НАК Нафтогаз України( №902 від 9 грудня 2009 року, №690 від 18 вересня 2009 року; № від 25 грудня 2009 року).

Відповідно до підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для віднесення операцій з отримання коштів цільового фінансування за рахунок Державного бюджету у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання, водовідведення та водопостачання, до операцій, які не є об'єктом оподаткування, на які розповсюджується дія підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас придбані виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних субвенцій, а призначені для використання в оподатковуваних операціях з поставки теплової енергії та послуг із теплопостачання.

Як випливає зі змісту вказаної норми, вона регулює оподаткування операцій саме з виплат, та не стосується отримання цільового фінансування витрат, зокрема на покриття різниці в тарифах на теплову енергію.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами Закону України «Про податок на додану вартість» не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість.

Бюджетні дотації фактично відшкодовують збитки підприємству за оподатковуваними операціями, здійсненими за регульованими цінами (тарифами), а відтак не входять до ціни таких операцій, яка визначається у межах цих же операцій для покупця/споживача товару (послуги).

Зважаючи на викладене, у постачальників теплової енергії та послуг з водопостачання та водовідведення, відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість ", якою встановлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Оскільки товари та послуги, придбані водопостачальником, повністю використані ним в оподатковуваних операціях із водопостачання та водовідведення, у таких виробників відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Щодо посилань відповідача на те, що при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість використало не касовий метод, а правило першої з події (оприбуткування товарно-матеріальних цінностей), то суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального права.

Пунктом 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Пунктом 1.11 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що касовий метод - це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Поставка таких товарів (послуг) здійснюється відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко