Ухвала суду № 36334511, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К-40801/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 по справі №2-27/4293-2006А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Канон» до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Канон» (правонаступник Акціонерного товариства закритого типу «Канон», далі-ТОВ «Канон», позивач) до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі-ДПІ у м.Сімферополі, відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.12.2005 №0018082301/0 та №0018092301/0; від 15.12.2005 №0010991701/0.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ в м. Сімферополі 08.12.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 15.02.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.15 ст. 1, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п.16.3.5 п. 16.3 ст. 16, п. 20.2 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту від 14.12.2005 №1100/23-2/22278184, складеного за результатом комплексної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2005, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2005 №0018082301/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 7752840, у тому числі 3876420,00грн. основного платежу, 3876420,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0018092301/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 133913,00грн., у тому числі 89275,00грн. основного платежу та 44638,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 15.12.2005 №0010991701/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 46869,51грн., у тому числі 15623,17грн. основного платежу та 31246,34грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за період з 01.07.2003 по 30.06.2005 на 14946500,00грн., в тому числі по періодах: 2003 рік - 12835400,00грн., 2004 рік - 717900,00грн., І півріччя 2005 року - 1393200,00грн.; При цьому, податковий орган виходив з того, що у травні 2004 року позивачем не віднесені нараховані штрафні санкції за угодою б/н від 21.11.2002 з АТЗТ «Аспект» в сумі 40000,00грн.; завищено загальну суму валових витрат за період з 01.07.2003 по 31.30.2005 у розмірі 662700,00грн. з огляду на їх не підтвердження первинними документами; в 3 кварталі 2003 року в податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, в незавершеному будівництві і залишках готової продукції врахована сума у розмірі 13603458,33грн. - внесок до статутного фонду ТОВ «Нерудстрой», в той час як відповідно до нової редакції ТОВ «Нерудстрой» АТЗТ «Канон» в Статутний фонд підприємства передає внесок у сумі 3525000,00грн.

В частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість податковий орган виходив з того, що позивачем порушено п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення до податкового кредиту у вересні 2003 суми податку на додану вартість за податковою накладною від 27.12.2002.

Щодо визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб виходив з того, що позивачем порушено п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з огляду на те, що останній перераховував на розрахункові рахунки фізичним особам, робітникам інших підприємств кошти, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У разі відмови і боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг) (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, у разі якщо платник податку не скористався правом подачі заяви, передбаченим п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, він не має права включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною. Саме своєчасно подана платником податку заява до податкового органу є підставою для включення до податкового кредиту суми податку, сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, якщо право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулися господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

З огляду на зазначене, висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість є правильним.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Отже, обов'язковою ознакою податкового агента є нарахування (виплата) ним доходу фізичним особам і наявність юридичного обов'язку нараховувати, утримувати податок до бюджету як раз від імені і за рахунок платника податку - фізичної особи.

Відповідно до п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включати суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну декларацію з цього податку.

За результатом розгляду справи, судом встановлено, що позивач перераховував на розрахункові рахунки фізичним особам кошти відповідно до угод про уступку права вимоги, за умовами яких позивач зобов'язувався погасити заборгованість Закритого акціонерного товариства «Ламповий завод», Відкритого акціонерного товариства «Вінницький ламповий завод», санаторій «Горне сонце» перед фізичними особами на загальну суму 120178,25грн.

Оскільки позивач за вказаними правовідносинами зобов'язувався лише погасити заборгованість по заробітній платі що виникла раніше, він не є податковим агентом у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.

Проте, з висновком суду попередніх інстанцій щодо визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку по податку на прибуток суд касаційної інстанції не погоджується та вважає його передчасним з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2005 №0018082301/0 про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток у розмірі 7752840, у тому числі 3876420,00грн. основного платежу, 3876420,00грн. штрафних (фінансових) санкцій по епізоду завищення валових витрат та заниження валових доходів при визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів суди виходили з того, що згідно експертного висновку завищення валових витрат в сумі 13603458,33грн. не підтверджується наявними документами, а в акті не враховано той факт, що списання товарно-матеріальних цінностей з балансу проведено на підставі акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей до статутного фонду ТОВ «Нерудстрой». По епізоду про завищення валових витрат у розмірі 662700,00грн. суди також виходили лише з експертного висновку.

Разом з тим, судом залишено поза увагою, що експертним висновком встановлено завищення валових витрат в сумі 416824,00грн. за період 1-е півріччя 2005 року. Розбіжність з актом перевірки в сумі 245876,00грн. у бік збільшення валових витрат утворилася за рахунок розбіжності у записах книги за проводками.

Отже при проведенні судово-економічної експертизи підставою для розбіжності між сумами валових витрат , визначених перевіркою та експертом, стали дані головної книги , які не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та належними доказами щодо правомірності формування валових витрат.

Так , встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків, а відповідно до вимог п.п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До того ж, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що внесок окремих об'єктів основних фондів платника податку до статутного фонду іншої юридичної особи в обмін на її корпоративні права відповідно до п. 1.3 ст. 1 та п.п.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається продажем майна, а корпоративні права на які здійснюється обмін основних фондів, вважаються відповідною компенсацією. Вищезазначені операції з обміну основних фондів на корпоративні права відображаються в податковому обліку платників податків у відповідності до п.п. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 вказаного Закону.

Проте, судами, при встановленні факту відсутності порушень позивачем по епізоду завищення валових витрат та заниження валових доходів при визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів, не надано правової оцінки обставинам справи щодо відображення у податковому обліку ТОВ «Канон» господарської операції щодо передачі майна до статутного фонду ТОВ «Нерудстрой».

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2005 №0018082301/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 7752840, у тому числі 3876420,00грн. основного платежу, 3876420,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України лише в частині залишення судових рішень без змін.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв