Ухвала суду № 36334470, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/14043/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року

у справі № 2а-6430/10/1270

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інвестхолдінг»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Інвестхолдінг» (позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000652360/0 від 20 серпня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «Інвестхолдінг» судові витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Ленінська МДПІ у м. Луганську, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ПрАТ «Інвестхолдінг» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за грудень 2009 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в листопаді 2009 року, за результатами якої складено акт № 623/23-616/33846041 від 19 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000652360/0 від 20 серпня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 524 616,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1 підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на наявність по ланцюгам постачання підприємств, які відсутні за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням та які знаходяться на стадії ліквідації.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у Закритого акціонерного товариства «Макіївський Металургійний Завод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс», Закритого акціонерного товариства «Донецьксталь» товарів та послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Фактичне здійснення спірних господарських операцій підтверджується дослідженими судовими інстанціями належним чином складеними первинними та платіжними документами, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких доказів на підтвердження безтоварного (фіктивного) характеру проведених операцій не надано.

При цьому слід враховувати, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платнику стосується саме цього платника та сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Таким чином, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.