Постанова № 36334154, 25.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року справа № 910/11314/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивача Лятіфова Т.Б.,від відповідача не з'явились;від прокуратури Пантюхов О.В.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сферіна рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 рокуу справі№ 910/11314/13 Господарського суду міста Києваза позовомКиївського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони УкраїнидоФізичної особи - підприємця Сидоренко Руслани Валентинівнипростягнення 31642,32 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Київський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (надалі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - позивач) з позовом, в якому, посилаючись на порушення Фізичною особою - підприємцем Сидоренко Русланою Валентинівною (надалі - ФОП Сидоренко Р.В., відповідач) своїх обов'язків за договором оренди нерухомого військового майна № 3/2006Голов КЕУ від 01.02.2006 року щодо сплати орендної плати та відшкодування частини податку за землю, просив стягнути з відповідача на користь позивача 29 931,48 грн - основного боргу, 232,70 грн - компенсації земельного податку, 471,42 грн - пені, 94,28 грн - 3 % річних.

В подальшому прокурор уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 29911,06 грн основного боргу, 349,05 грн компенсації земельного податку, 1151,84 грн пені, 230,37 грн 3 % річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, а тому в суді першої інстанції справу розглянуто за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 29 911,06 грн заборгованості по сплаті орендних платежів, 527,99 грн пені, 105,89 грн 3 % річних за прострочення сплати орендних платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів: Авдеєва П.В., Лисенко В.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/11314/13 скасовано частково; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 7051,33 грн заборгованості по сплаті орендних платежів за грудень 2012 року; стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України 383,40 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 191,70 грн судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 22 ГПК України щодо участі представника у судовому засіданні. Про час і місце розгляду касаційної скарги був повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 01.02.2006 року між Міністерством оборони України (орендодавець) в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України та приватним підприємцем Сидоренко Р.В. (орендар) укладено договір оренди № 3/2006 Голов КЕУ, за умовами якого орендодавець за актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2006 року(а.с. 19 т.1) передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме військове майно - не житлові приміщення військового містечка № 147 (майно), що знаходиться на балансі Київського КЕУ (балансоутримувач), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Поліська, 2; інв. № 11, загальною площею 47,5 кв.м., на строк 01.01.2007 року включно. Додатковим договором № 9д/2012 від 02.03.2012 року сторони змінили строк дії договору оренди, визначивши, що цей договір діє з 12.03.2012 по 31.12.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Суди встановили, що розмір орендної плати визначений у додатковому договорі № 9д/2012 від 02.03.2012 року, за умовами якого орендна плата за домовленості сторін складає 5947,16 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди (п. 3.2 договору оренди).

Крім того, у п. 5.12. договору оренди сторони передбачили, що орендар зобов'язаний щомісячно також компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.5 договору оренди).

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань по сплаті орендних платежів та відшкодування земельного податку не виконав, прокурор просив стягнути з відповідача на користь позивача 29911,06 грн основного боргу, 349,05 грн компенсації земельного податку, 1151,84 грн пені, 230,37 грн 3 % річних від простроченої суми.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із доведеності невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди щодо внесення орендної плати у розмірі та строки, встановлені договором, та законності і обґрунтованості вимог прокурора щодо стягнення з відповідача 29 911,06 грн заборгованості по сплаті орендних платежів. Господарський суд міста Києва відмовив у стягненні 349,05 грн компенсації земельного податку, оскільки у договорі не встановлений розмір щомісячної компенсації плати за землю, і в матеріалах справи відсутні відомості про розмір вказаних виплат та документи, які б підтверджували, що позивач є належним землекористувачем земельної ділянки. Крім того, суд першої інстанції здійснив перерахунок пені та 3 % та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105,89 грн 3 % річних та 527,99 грн пені.

Київський апеляційний господарський суд, переглядаючи справу, не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення заборгованості з орендної плати та задовольнив позов лише в частині заборгованості по сплаті орендного платежу за грудень 2012 року в сумі 7051,33 грн.

Приймаючи нове рішення в цій частині, апеляційний господарський суд виходив з того, що 31.12.2012 року договір оренди припинився внаслідок закінчення строку його дії, і орендодавець має право на отримання орендної плати лише до 31.12.2012 року. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в разі порушення орендарем свого обов'язку щодо повернення майна, орендодавець згідно п. 10.11. договору та ст. 785 ЦК України після припинення договору оренди має право вимагати лише стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном.

Вищий господарський суд України вважає такий висновок апеляційної передчасним, оскільки до нього суд дійшов з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

В порушення вказаних норм процесуального права апеляційний господарський суд при розгляді справи не з'ясував предмет спору, що впливає на предмет доказування і правильність застосування норм матеріального права, фактично не вирішив по суті та не розглянув справу повторно.

Так, зазначивши в резолютивній частині постанови про стягнення з відповідача заборгованості лише в частині заборгованості по сплаті орендного платежу за грудень 2012 року в сумі 7051,33 грн, суд апеляційної інстанції не з'ясував, за який період виник борг у справі, і чи взагалі є орендний платіж за грудень 2012 року в сумі 7051,33 грн предметом спору у цій справі. В мотивувальній частині постанови пославшись на первісний розрахунок боргу прокурора (а.с. 26 т. 1) про стягнення заборгованості в сумі 29931,48 грн, апеляційний господарський суд не надав жодної правової оцінки його уточненому розрахунку (а.с. 71 т. 1) про стягнення заборгованості в сумі 29911,06 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що орендний платіж за грудень 2012 року в сумі 7051,33 грн та частково орендний платіж за січень 2013 року відповідач сплатив 28.03.2013 року та 21.05.2013 року, що визнається та не оспорюється жодною із сторін у справі.

Відповідно до вимог ст. 105 ГПК України в постанові апеляційного господарського суду, прийнятою за наслідками розгляду справи, має бути зазначено висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

При цьому, оскільки апеляційний господарський суд розглядає справу повторно і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ст. 101 ГПК України), постанова апеляційного суду має містити висновок щодо кожної з заявлених вимог та прийнятого за результатами вирішення цих вимог рішення суду першої інстанції.

Якщо за результатами апеляційного перегляду апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду і приймає нове рішення, його зміст повинен відповідати вимогам ст. 84 ГПК України. При цьому, скасовуючи рішення місцевого господарського суду частково, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови повинен зазначити, в якій саме частині скасовується рішення місцевого господарського суду, а також зазначити про залишення рішення суду без змін в тій його частині, яка відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Ухвалена у справі постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам закону не відповідає, оскільки її резолютивна частина взагалі не містить висновки щодо позовних вимог в частині стягнення 22859,73 грн заборгованості по орендних платежах, 349,05 грн - компенсації земельного податку, 1151,84 грн - пені, 230,37 грн - 3 % річних та прийнятого рішення місцевого господарського суду щодо цих вимог. Апеляційний господарський суд, зазначивши в мотивувальній частині постанови про відмову у стягненні пені в розмірі 471,42 грн та 3 % річних в розмірі 94,28 грн, а також компенсації земельного податку у розмірі 232,70 грн, не врахував, що в суді першої інстанції прокурор уточнив та збільшив розмір позовних вимог. Відповідно до поданої уточненої позовної заяви (а.с. 67-70 т.1) прокурор просив стягнути з відповідача 349,05 грн компенсації земельного податку, 1151,84 грн пені, 230,37 грн 3 % річних від простроченої суми. Тобто, фактично суд апеляційної інстанції не вирішив спір в цій частині, розглянув попередні вимоги прокурора, не зазначивши доводи, за якими господарський суд відхилив заяву прокурора про уточнення позовних вимог, яка була подана в суді першої інстанції, що свідчить про порушення вимог ст. 22 ГПК України.

За таких обсставин, оскільки судом першої апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалена у справі постанова суду підлягає скасуванню, а справа на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1119, ст. 11110 ГПК України - передачі на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи Київському апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, у відповідності до ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України повторно розглянути справу, перевірити законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, з'ясувати предмет і підстави позову у даній справі, і в залежності від встановленого прийняти постанову з дотриманням повноважень, визначених ст. 103 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року у справі № 910/11314/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.