Постанова № 36334141, 18.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Справа № 5004/2013/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргипершого заступника прокурора Рівненської області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013у справі№5004/2013/11господарського суду Волинської областіза позовомПрокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо1. Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" 2. Виконавчого комітету Луцької міської радипровизнання недійсним рішення,

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаШевчук О.М.,- - відповідача-1 - - відповідача -2Мотін Ф. О., не з'явилися,- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2011 року прокурор міста Луцька звернувся до господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Волинського обласного закритого акціонерного товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" та виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення безпідставно набутого майна.

Рішенням господарського суду Волинської області від 30.11.2011 (суддя Якушева І.О.) у справі № 5004/2013/11 задоволено позов прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31.08.2000р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно", визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на будівлю готелю "Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, витребувано з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" будівлю готелю "Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній,4, зобов'язано Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути Державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю готелю "Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна,4.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року у справі № 5004/2013/11 (у складі головуючого: Олексюк Г.Є., суддів: Розізнана І.В., Гудак А.В.) апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" задоволено, рішення господарського суду Волинської області від 30 листопада 2011 року у справі № 5004/2013/11 скасовано, прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційної інстанції, перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Виконавчий комітет Луцької міської ради не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що керівництво роботою в галузі туризму постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 року "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" було покладено на ВЦРПС та його організації, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови президії ВЦРПС від 27.11.1959 року "Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках".

Постановою Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України (колишнього ВЦРПС) № ІІ-7-7 від 23.08.1991 року зі змінами від 09.10.1991 року Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях було перетворено в Акціонерне товариство "Укрпрофтур".

04.10.1991 року Рада Федерацій незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства "Укрпрофтур" та затвердили його статут.

На момент створення вказаного акціонерного товариства, Рада Федерацій незалежних профспілок передала до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур" основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. крб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. крб.

Також судами встановлено, що у вересні 1965 року було створено Волинську обласну раду по туризму та екскурсіях, яку, постановами колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях № 13-17 від 09.08.1988 року "Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Волиньтурист" та Української республіканської ради по туризму та екскурсіях № 9 від 11.08.1988 року "Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного об'єднання" було ліквідовано та створено Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист".

Згідно протоколу № 9 від 30.03.1992 року, рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист" було реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист", яке є правонаступником виробничого об'єднання "Волиньтурист", а рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол № 8 від 11.10.1994року) Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист" було реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" акціонерного товариства "Укрпрофтур".

Готель " Світязь" був структурним підрозділом підприємства .

Відповідно до протоколу № 30/3 від 24.06.1998 року постановою ради закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" було реорганізоване у Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", до складу якого ввійшов туристський готель "Світязь" (протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ "Волиньтурист" від 01.10.1998р.).

Згідно з п.1.1. статуту Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", затвердженого загальними зборами 01.10.1998р., товариство засноване у відповідності із Установчим договором про створення та діяльність закритого акціонерного товариства шляхом реорганізації Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" та є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист".

01.10.1998 року установчими зборами засновників Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" затверджено Установчий договір.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариство засноване на майні, переданому ЗАТ "Укрпрофтур".

Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "Укрпрофтур" передало Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" майно та будівлі, в тому числі і туристичний готель "Світязь" в м.Луцьку по вул.Набережній, 4.

Судами встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи переліків туристичний готель "Світязь" за результатами інвентаризацій, проведених у 1991, 1996 роках, перебував у віданні Федерації профспілок України. (а.с.43, 46 ,т.1)

31.08.2000 року виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №437, яким оформлено Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" право колективної власності на готель "Світязь" по вул.Набережній, 4 загальною площею 7885,0 кв.м. згідно з додатком.

На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.08.2000 року Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" 04.09.2000 року видано свідоцтво про право власності серії ВЛ №00158 на готель "Світязь", яке зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.09.2000 року.

Звертаючись з даним позовом прокуратура міста Луцька зазначила що проведеною перевіркою встановлено порушення вимог чинного законодавства щодо використання державного майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України та створених нею суб'єктів господарювання.

Заявлений у даній справі позов прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення безпідставно набутого майна обґрунтовано тим, що спірне майно є загальнодержавною власністю і відповідно до норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991року № 1540-ХП, постанов Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що строк позовної давності про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №437 від 31.08.2000р. в даному випадку не поширюється. При цьому, місцевий суд застосував п.4 ч.1 ст 268 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди та є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірними.

Скасовуючи рішення господарського суду Волинської області, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду першої інстанції, що державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, проте відмовив у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності в порядку ст. 261 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції відмовив у позові відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, проте вважає неправомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову на підставі ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР з огляду на наступне.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних громадських організацій або громадян.

Відповідно до п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України, (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Статтями 10-13 Конституції Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Цивільний кодекс Української РСР визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Згідно із п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Зазначені обставини та застосування вищенаведених законодавчих актів були предметом оцінки Верховним Судом України при прийнятті постанови від 25.09.2007 року у справі № 30/475-05-11719 та постанови від 07.04.2009 року у справі №6/136-08-4091, якими встановлено, що майно санаторіїв, будинків відпочинку та пансіонатів передавалось у відання профспілок, а власником такого майна є держава.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову та вважає, що спірне майно належало до державної власності та передавалось ним виключно у відання

При цьому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано застосував п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, вказавши, що строк позовної на вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №437 від 31.08.2000 року не поширюється.

Суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам не надав належної правової оцінки та неправильно застосував норми матеріального права, тому висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку позовної давності є помилковими.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 у справі № 5004/2013/11 скасувати.

Рішення господарського суду Волинської області від 30.11.2011 у справі № 5004/2013/11 залишити в силі.

Стягнути з виконавчого комітету Луцької міської ради в доход Державного бюджету України 802,90 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Стягнути з Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" в доход Державного бюджету України 1663,15 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова