Постанова № 36334061, 24.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Справа № 5023/4083/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П. (доповідач), Куровського С.В., розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013р.у справігосподарського суду Харківської областіза позовомХарківського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочетокдо1) Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків; 2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області, смт. Печеніги проскасування розпорядження, визнання недійсним договору за участю представників сторін:

прокуратури: Бондарчук В.М. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 22.11.2013р. № 023013),

позивача: не з'явився,

відповідачів 1-2: не з'явились,

третіх осіб 1-2: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Печенізької районної державної адміністрації Харківської області та ТОВ "Харків-Тур" в якій просить суд скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003р. за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду ТОВ Харків-Тур", визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією з ТОВ "Харків-Тур" 03.10.2003р., скасувавши запис про державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи ст.ст. 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149 Земельного кодексу, ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013р. у справі №5023/4083/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013р. в задоволенні позову відмовлено на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи скаргу тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, як зазначається скаржником: з урахуванням вимог законодавства (ст. 2, 29 ГПК України) прокурор є самостійним учасником судового процесу та має рівні зі сторонами права; при здійсненні представництва інтересів держави в суді повноваження прокурора не пов'язані з правами позивача; оскільки прокурор та позивач не є стороною оспорюваного договору та вони не приймали участі у підготовці та підписанні розпорядження №310 від 10.09.2003, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише під час перевірки у серпні 2012 року, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт порушення вимог чинного законодавства.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003р. за № 310 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ "Харків-Тур" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження, 03.10.2003р. між Печенізькою райдержадміністрацією та ТОВ "Харків Тур" укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 25 від 21.11.2003 р., відповідно до умов якого, ТОВ "Харків-Тур" передано із земель лісового фонду та запасу земель Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га. Грошова оцінка землі - 28542,481 грн. Факт передачі відповідачу в оренду земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земель підписаному сторонами 21.11.2003 року та скріплений їх печатками.

03.10.2003р. складений акт встановлення меж земельної ділянки площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га від 01 жовтня 2003 року, який погоджено позивачем у справі Чугуєво-Бобчанське лісове господарство, та акт про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 21.11.2013 р., згідно яких Чугуєво-Бобчанське лісове господарство не має претензій по наданню в оренду земельної ділянки ТОВ "Харків-Тур" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

Як зазначає прокурор, у ході перевірки, проведеної Харківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері за дорученням прокуратури області №05/3-596вих-12 від 06.06.2012р. у серпні 2012р. на території Печенізького району області, встановлено факт незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення Печенізькою районною державною адміністрацією, які перебувають у постійному користуванні ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", та надання їх в оренду ТОВ "Харків-ТУР".

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Отже, спеціальними правовими нормами не передбачено обов'язкової зміни цільового призначення земельної ділянки у випадку надання в оренду землі для рекреаційних цілей.

З пункту 2 Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003 року №310 та пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року вбачається, що спірна земельна ділянка надана відповідачем-1 відповідачеві-2 саме для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га., тому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, при наданні в оренду спірної земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей зміна її цільового призначення не передбачена.

Також, відповідно до ст.10 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди, згідно ст. 6 вказаного Кодексу надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно ст. 74 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами народних депутатів за погодженням з постійними лісокористувачами.

З листа Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" від 16.07.2012 року №01-11/357 вбачається, що ДП "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" не погоджувало передання спірних земель лісового фонду в оренду.

Окрім того, ТОВ "Харків-ТУР" доказів створення у нього спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, як того вимагає ст.57 Земельного кодексу України, до суду першої інстанції не надав, а наданий відповідачем -2 до суду апеляційної інстанції наказ від 18.08.2003 р. про створення при ТОВ "Харків-ТУР" лісогосподарського підрозділу судом апеляційної інстанції визнано належним доказом, оскільки даний наказ не був предметом дослідження у суді першої інстанції і доводів на підтвердження неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції відповідач -2 не навів.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (яка діяла на дату укладання договору оренди), договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірний договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. (укладений на термін 49 років) укладений в простій письмовій формі, нотаріально посвідчений не був, у зв'язку із чим, враховуючи положення ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Наведені вище невідповідності у спірному договорі оренди землі та розпорядженні свідчать про наявність порушеного права позивача внаслідок порушення вимог вищезазначених законодавчих актів при видачі розпорядження та укладенні договору оренди, що дає підстави для задоволення позову та визнання оспорюваних розпорядження та договору оренди недійсними.

Однак в ході розгляду справи, 2-ий відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності щодо вимог прокурора.

Згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.80 ЦК Української РСР сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 ).

В даному випадку, порушене право позивача - це незаконне позбавлення позивача права користування та розпорядження спірними землями лісового фонду.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №10).

Тому, як вірно зазначено судом попередніх інстанцій, посилання прокурора на те, що він довідався про порушення прав позивачів лише під час проведеної перевірки у 2012 році є юридично неспроможними, оскільки це суперечить ч.1 ст. 261 ЦК України, відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що ДП "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" (позивач) довідався про порушення своїх прав ще у 2003р., що підтверджується актом встановлення меж спірної земельної ділянки площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га від 01 жовтня 2003 року, який погоджено ДП "Чугуєво-Бобчанське лісовим господарством", і на якому міститься підпис та печатка підприємства.

Відтак, перебіг строку позовної давності розпочався 01.10.2003р., тобто з моменту підписання ДП "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" акту встановлення меж земельної ділянки від 01.10.2003р., однак прокурор звернувся з позовною заявою лише 10.09.2012р., з пропуском строку позовної давності, в зв'язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанції про відмову в позові на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України колегія визнає правомірними.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваних рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013р. у справі №5023/4083/12 залишити без змін.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Г.П. Коробенко

С.В. Куровський