Рішення № 36333947, 19.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18527/13 19.12.13За позовом КП "Київпастранс" в особі філії-автобусного парку №6

до Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України

про стягнення 50 908,58 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Бондарчук Д.М.(дов. від 02.01.2013)

Від відповідача: Загинайченко І.М.(дов. від 04.11.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з Оболонського РВК м. Києва заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов домовленості щодо оплати виконаних робіт з транспортного обслуговування автобусами у розмірі 50 908,58 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2013 порушено провадження у справі №910/18527/13 та призначено до розгляду на 10.10.2013.

Представник відповідача в судове засідання 10.10.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 10.10.2013 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Суд прийшов до висновку про витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи відкладено на 05.11.2013.

В судове засідання 05.11.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Позивач подав суду клопотання про заміну неналежного відповідача - Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату належним відповідачем - Київським міським військовим комісаріатом.

Відповідач заперечував проти такої заміни.

Судом встановлено, що згідно з довідки з ЄДРПОУ №711/12 Оболонський районний у м. Києві військовий комісаріат (ідентифікаційний код 09809393) зареєстрований у Міністерстві оборони України як відокремлений підрозділ Київського міського військового комісаріату без права юридичної особи.

У зв"язку з наведеденим суд задовольнив клопотання позивача про заміну неналежного відповідача - Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату, належним відповідачем - Київським міським військовим комісаріатом та ухвалою суду від 05.11.2013 допустив дану заміну.

Розгляд справи відкладено на 21.11.2013.

Представник позивача в судове засідання 21.11.2013 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

В судове засідання 21.11.2013 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 05.12.2013.

В судове засідання 05.12.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача подав суду додаткові письмові пояснення по справі та заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 67 379,90 грн. Суд залучив дану заяву до матеріалів справи, так як відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог.

Представник відповідача подав суду клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання, розгляд справи було відкладено на 19.12.2013 .

В судове засідання 19.12.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі та подали додаткові витребувані докази.

Представник відповідача заявив усне клопотання про залучення третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, так як зазначене Головне управління КМДА не є стороною домовленостей між перевізником та замовником перевезення, вказана особа не замовляла та не здійснювала перевезення, жодних договірних відносин зі сторонами не має і її права даним спором не зачіпаються.

В судовому засіданні 19.12.2013 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, відповідач - проти задоволення позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності відповідними доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.12.2013 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

В 2011 році, незважаючи на відсутність договору , військовий комісар Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України без узгодження з Київським МВК МО України та Головним управлінням транспорту та зв»язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.03.201, 07.04.2011, 29.04.2011, 05.10.2011 та 31.10. 2011 направив начальнику Автобусного парку №6 КП «Київпастранс» письмові заявки на здійснення перевезення призовників автобусами позивача. В цих заявках було вичерпно зазначено куда необхідно прибути транспорту, в який час, дату, загальний пробіг, тощо. Окрім цього в заявках райвійськком запевняв, що оплату гарантує.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав передбачені даними заявками транспортні послуги в період з квітня по листопад 2011 року на загальну суму 39 664, 57 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи численними заказами на перевезення № від 08.04.2011, від 12.04.2011, 13.04.2011, тощо та копіями дорожніх листів №960601, 960784, 960832 , тощо. Всі дані закази та дорожні листи підписані військовим комісаром Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України , а тому позивач виставив для оплати чисельні рахунки-фактури №72 від 30.04.2011 на суму 6041,29 грн, №97 від 27.05.2011 на суму 11684,27 грн. та інші, які відповідач не оплатив.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та визначають дорожній лист як обов»язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні пасажирів автомобільним транспортом.

Окрім цього позивач та замовник перевезень- військовий комісар Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України 30.11.2011 підписали та скріпили печатками акт б/н виконаних робіт, згідно якого вартість виконаних робіт позивачем в 2011 році становить 39644, 57 грн. В акті зазначено, що замовник та виконавець взаємних претензій не мають і роботи виконані в повному об»ємі.

Також матеріалами справи підтверджено, що 31.10.2012 позивач та замовник перевезень- військовий комісар Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України підписали та скріпили печатками акт б/н виконаних робіт, згідно якого вартість виконаних робіт позивачем в 2012 році становить 13853, 46 грн. В акті зазначено, що замовник та виконавець взаємних претензій не мають і транспортні послуги були надані позивачем 4,8,9,10,11,25 та 31 жовтня 2012 року.

Зазначені перевезення пасажирів(призовників) в 2012 році підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема, підписаними сторонами заказами на перевезення та рахунком №254 від 31.10.2012.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за надання послуг з перевезеннпо пасажирів по вказаних заявках в 2011 та в 2012 роках, які на думку суду мають силу договору , становить 39644, 57 грн.+13853, 46 грн. = 53 518, 03 грн. , що залишилась неоплаченою.

20.05.2013 на адресу військового комісара Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України скеровувалась претензія №805/13 про стягнення заборгованості, яка була отримана представником райвійськкомату Недашківською Н.В. 20.05.2013., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №1217 від 18.10.2013.Дана претензія була залишена без відповіді, оплати та реагування.

Таким чином відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг своєчасно не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 53 518, 03 грн , що свідчить про порушення відповідних ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність", ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідач проти задоволення позову категорично заперечував та пояснював, що наведені позивачем транспортні послуги він не замовляв та не отримував, заявки на перевезення та акти прийняття послуг не підписував, печатки на них не проставляв, а тому відповідно до ст.189 ГК України позивач не довів наявність істотної умови господарського договору і вартість перевезень зазначена необгрунтовано. Також відповідач зазначив, що відповідно до діючої на той час Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про військові комісаріати» Кабінету Міністрів України від 26 .09. 2001 №1235, на підставі якої діяв в 2011-2012 роках військовий комісар Оболонського РВК, останній повноважень щодо гарантування оплати не мав, так як не набув статусу юридичної особи, не був наділений відповідними повноваженнями та не мав права на підписання подібних документів щодо здійснення функції оплати за надані послуги.Додатково представник відповідача пояснив, що Київська міська Рада 6 скликання на 8 сесії прийняла рішення №16/5403 від 17 лютого 2011 року «Про затвердження Програми поліпшення організації підготовки громадян до військової служби, приписки до призовної дільниці, призову на строкову військову службу та військово-патріотичного виховання молоді на 2011-2015 роки» Пункт 4 якої охоплює фінансове забезпечення Програми, де чітко зазначено - перевезення військово- лікарської комісії КМВК та призовників на Київський міський збірний пункт (весняний призов, осінній призов),...- за рахунок місцевого бюджету, тобто Бюджету міста Київ. На забезпечення автотранспортом районних у місті Києві військових комісаріатів для перевезення призовників з призовних дільниць на Київський міський збірний пункт, щороку (відповідно Програми) - БЮДЖЕТ м. КИЄВА виділяє 420,0 тис. грн.. Потім до Програми були внесенні зміни, а саме конкретизовано що забезпечення автотранспортом районних у місті Києві військових комісаріатів для перевезення призовників з призовних дільниць на Київський міський збірний пункт здійснює - Головне управління транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) куди входить КП «Київпастранс». Отже, відповідно Програми виконавцями є Київський міський військовий комісаріат, районні у м. Києві військові комісаріати, співвиконавцями Головне управління транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), куди входить КП «Київпастранс», за виконання послуг якого, БЮДЖЕТ міста КИЄВА виділяє кошти та являється платником за виконані роботи, відповідно до Програми.

Суд не погоджується з доводами відповідача та задовольняє позов в частині стягнення основного боргу у зв»язку з наступним:

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи доведено, що позивач згідно домовленостей надав транспортні послуги Оболонському районному у м. Києві військовому комісаріату МО України в період з квітня по листопад 2011 року на суму 39 664, 57 грн. та в жовтні 2012 року на суму 13853, 46 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи численними заказами на перевезення, копіями дорожніх листів, рахунками-фактурами та актами виконаних робіт , тощо. Всі дані закази на перевезення та інші докази підписані та скріплені печатками військовим комісаром Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату МО України . Водночас суд враховує, що згідно «Положення про військові комісаріати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №389 обласні військові комісаріати ( Київський міський військовий комісаріат) є юридичними особами, мають самостійний баланс та реєстраційні рахунки в органах казначейства. А згідно наявної в матеріалах справи довідки №711/12 з ЄДРПОУ Оболонський районний у м. Києві військовий комісаріат (ідентифікаційний код 09809393) зареєстрований у Міністерстві оборони України як відокремлений підрозділ Київського військового комісаріату без права юридичної особи. А тому, на думку суду, за своїми зобов»язаннями перед позивачем повинен відповідати не Оболонський районний у м. Києві військовий комісаріат, а належний відповідач - Київський міський військовий комісаріат. Якщо останній вважав, що згідно рішення Київської міської ради №16/5403 від 17.02.2011 «Про затвердження Програми поліпшення організації підготовки громадян до військової служби, приписки до призовної дільниці, призову на строкову військову службу та військово-патріотичного виховання молоді на 2011-2015 роки» оплата за перевезення військово- лікарської комісії КМВК та призовників на Київський міський збірний пункт (весняний призов, осінній призов) здійснюється за рахунок місцевого бюджету, тобто бюджету міста Києва, то йому для виділення транспорту на дані цілі необхідно було звернутись до Київської міської ради або до Головного управління транспорту та зв»язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) , а не до позивача, як окремого суб»єкта господарювання.

Щодо доводів відповідача про те, що надані позивачем докази не є належними і відповідності до ст..36 ГПК України то суд вважає такий висновок відповідача передчасним та зазначає, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами вказаної норми належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Суд вважає, що факт виникнення між сторонами правовідносин за спірними домовленостями підтверджено заявками на виконання перевезень,дорожніми листами, актами приймання передачі наданих послуг, тощо.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема транспортного перевезення пасажирів, які регламентуються главою 64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення пасажирів здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 910 ЦК України визначено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов»язується перевезти другу сторону(пасажира) до пункту призначення. А пасажир зобов2язується сплатити встановлену плату за проїзд.

Стаття 916 ЦК України регламентує, що за перевезення пасажирів стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 53 518, 03 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за домовленостями, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь штрафні санкації(пеню та штраф) в сумі 9995, 47 грн. та збитки в сумі 3866, 40 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України "Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати: обоов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

Так як строк (термін) виконання боржником (відповідачем) обов'язку сплатити кошти за послуги перевезення не було встановлено, кредитор (позивач) має право вимагати його виконання в будь-який час.

Матеріалами справи підтверджено , що 20.05.2013 позивач через представника Недашківську Н.В. передав претензію відповідачу з вимогою сплатити кошти за надані послуги перевезення в сумі 39664,57 грн. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідач повинен був сплатити кошти за надані послуги перевезення до 27.05.2013 Однак, відповідач суму заборгованості так і не сплатив і не надав відповіді на претензію

Отже, починаючи з 28.05.2013 відповідач порушує строки виконання зобов'язання.

Відповідно до абз. З ч. 2 ст. 231 ГК України "У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено чи договором, у таких розмірах:

За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості."

За розрахунком позивача станом на 05.11.2013 з відповідача необхідно стягнути пеню у розмірі 18,2 відсотків (за 182 дня прострочення) та штраф у розмірі 7 відсотків від вартості наданих послуг (так як прострочення понад тридцять днів). Тобто, в даному випадку загальна сума штрафних санкцій становить:

39664, 57 грн. * (18,2%+7%) = 9995,47 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з наведеним суд вважає розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем обґрунтованим та правильним, а тому задовольняє вимогу позивача про стягнення вказаної суми пені та штрафу з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення збитків в сумі 3866,40 грн. за сплату виконавчого збору то суд відмовляє у її задоволенні, так як дана сума збитків жодними доказами не підтверджена, немає відношення до здійсненого позивачем перевезення пасажирів , тощо.

Нормами ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК. України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як передбачено ч. З ст. 22 ЦК України, збитки відшкодовуються повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи дані норми законодавства, а також недоведеність позивачем збитків суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування збитків у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України(04112, м. Київ, Шевченківський район, вул. Тимофія Шамрило, буд.19 , ідентифікаційний код 07774420 ) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) основний борг 53 518 (п»ятдесят три тисячі п»ятсот вісімнадцять) грн .03 коп., пеню та штраф в сумі 9995( дев»ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п»ять) грн. 47 коп. та 1622(одна тисяча шістсот двадцять дві ) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити .

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 25.12.2013

Суддя Л.Д. Головатюк