Постанова № 36331068, 24.12.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа № 914/3098/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Юрченка Я.О.

суддів: Гриців В.М.

Матущака О.І.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цисаря Юрія Тихоновича б/н від 13.11.2013 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.10.13 року

у справі № 914/3098/13

за позовом: Фізичної особи-підприємця Ходак Марії Володимирівни, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Цисаря Юрія Тихоновича, м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Латориця», м. Львів

Пеприк Ольга Михайлівна, м. Львів

про: стягнення 60 643,81 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

за участю представників:

від позивача: Бабух А.Б. (довіреність №894 від 27.08.2013 року);

від відповідача: Бобикайло Н.І. (договір про надання юридичних послуг б/н від

24.10.2013 року);

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - не з'явилися;

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.10.13 року у справі №914/3098/13 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Цисаря Юрія Тихоновича (ідентифікаційний код 2343912295) на користь фізичної особи-підприємця Ходак Марії Володимирівни (ідентифікаційний код 3049205969) 18 526,08 - боргу, 322,96 грн. - три відсотки річних, 1 360,80 грн. - пені та 37 271,68 грн. - неустойки та 2 777,86 грн. - судового збору. Виселено фізичну особу-підприємця Цисаря Юрія Тихоновича (ідентифікаційний код 2343912295) із займаних ним приміщень, загальною площею 84 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Тюльпанова, 2.

Відповідач - фізична особа-підприємець Цисар Юрій Тихонович не погоджуючись із прийнятим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги стверджує, що фізична особа-підприємець Ходак Марія Володимирівна не мала права на укладання із ним договору оренди №8 від 03.09.2011р. предметом котрого є платне користування приміщення загальною площею 84,00 кв. м., що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Тюльпанова, 2, а також те, що фізичній особі-підприємцю Ходак Марії Володимирівні було відомо про рішення господарського суду Львівської області від 02.08.2011 року та відсутність згоди Пеприк О.М. на укладення вказааного договору оренди, що у сукупності унеможливлює вчинення правочину та укладення будь-яких угод від Товариства з обмеженою відповідальністю «Латориця».

Позивач - фізична особа-підприємець Ходак Марія Володимирівна заперечуючи вимоги апеляційної скарги у відзиві на неї зазначає, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

З підстав, визначених в ухвалі суду від 10.12.2013 року розгляд даної справи відкладався.

Розпорядженням голови суду від 23.12.2013 року в склад колегії для розгляду даної справи, замість суддів Давид Л.Л. та Данко Л.С., введено суддів Гриців В.М. та Матущака О.І.

Треті особи явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча, належним повідомлялися про час і місце розгляду даної справи. Враховуючи те, що явка представників третіх осіб обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, оскільки, наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив таку задоволити, оскаржуване рішення скасувати - в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду пояснення по суті заперечень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив у її задоволенні відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Львівської області від 28.10.13 року у справі №914/3098/13 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено наступне.

03.09.2011р. між фізичною особою-підприємцем Ходак Марією Володимирівною та фізичною особою-підприємцем Цисар Юрієм Тихоновичем укладено договір оренди № 8, предметом котрого є те, що орендодавець (позивач) зобов'язується передати в оренду орендарю (відповідачу), а орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти в тимчасове, платне користування приміщення загальною площею 84,00 кв.м., що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Тюльпанова, 2 (а.с.50-54).

Приміщення надається для здійснення діяльності у сфері діагностики та ремонту автомобілів (п.1.3 Договору).

Згідно п.1.2 Договору оренди розмір місячного орендного платежу становить грошову суму у гривнях, яка еквівалентна 252 доларам США згідно з офіційним курсом НБУ, станом на день проведення оплати. Орендна плата сплачується в безготівковій формі на визначений орендодавцем рахунок або у готівковій формі.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. орендні платежі сплачуються в безготівковому порядку, не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який вноситься орендна плата. Протягом 5 (п'яти) днів з моменту 03.10.2011р. орендар зобов'язаний сплатити суму орендної плати за другий та останній місяць користування приміщенням. При цьому, сторони погодили, що орендна плата за перший місяць користування приміщенням не здійснюється.

Строк оренди становить з 03.09.2011р. по 03.10.2012р., з переважним правом орендаря на подальше продовження дії цього Договору на наступний строк (п. 3.1. Договору оренди).

Передача приміщення в оренду здійснюється в присутності представників сторін і оформляється Актом прийому-передачі приміщення, що підписується сторонами згідно п. 2.1. Договору оренди.

На виконання умов Договору оренди, 03.09.2011р. позивач передав, а відповідач прийняв приміщення, яке являється предметом Договору оренди та що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи Актом прийомки-передачі майна від 03.09.2011р. (а.с.55).

В пунктах 2.6, 2.7 та 12.1 Договору оренди сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє 13 (тринадцять) календарних місяців, тобто з 03.09.2011р. по 03.10.2012р. У випадку припинення цього Договору орендар зобов'язаний протягом 20 календарних днів повернути орендодавцю приміщення у стані, не гіршому ніж за час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, у випадку необхідності орендар зобов'язаний здійснити ремонтні роботи для приведення приміщення в належний стан, а орендодавець, в свою чергу, повинен прийняти приміщення по Акту приймання-передачі приміщення. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання Акту приймання-передачі. Обов'язок по складанню Акта покладається на Сторону, яка передає приміщення іншій Стороні по Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наданого позивачем оригіналу витягу з журналу платежів (а.с.56-57) та не заперечується відповідачем протягом строку дії Договору оренди відповідачем в готівковій формі було сплачено лише 7 635,00 грн. орендної плати.

21.09.2012р. у зв'язку із наявною заборгованістю по орендній платі, позивачем направлено відповідачу претензію щодо її повного погашення, що підтверджується квитанцією про направлення (а.с.62). Однак, як встановлено судом, конверт із даною претензією повернувся позивачу у зв'язку із закінченням терміну його зберігання (а.с.59-60).

З матеріалів справи, зокрема листа від 01.10.2012р., опису вкладання в цінний лист та квитанції про направлення (а.с. 64-65) вбачається, що позивачкою направлено відповідачу лист, в якому вона повідомила останнього про закінчення 03.10.2012р. строку дії Договору оренди, відсутність її наміру, як орендодавця, на його продовження та прохання повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі після закінчення дії Договору.

У зв'язку з тим, що відповідачем заборгованість з орендної плати не було сплачено, після закінчення строку дії договору об'єкт оренди не повернуто позивачу, останній звернувся в суд стягнути з відповідача заборгованості за договором та неустойки, згідно ч.2 ст.785 ЦК України, та виселити відповідача із займаних ним приміщень.

В силу вимог ст.ст.11, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою виникнення господарських зобов'язань, які мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ст.193 ГК України), і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, п.7 ст.193 ГК України). Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим господарським судом вірно відхилено доводи відповідача про те, що фізична особа-підприємць Ходак Марія Володимирівна не вправі була укладати з ним Договір оренди.

Згідно норми закріпленої в ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України вчинення особою правочину з перевищенням обсягу цивільної дієздатності є підставою для визнання його недійсним.

Судом вірно взято до уваги позиції Пленуму ВГСУ, викладеної в п.2.7 Постанови від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Крім того, в Постанові №35/5005/4044/2012 від 30.07.2013р. ВГСУ висловив позицію, що до моменту визнання судом договору недійсним, його положення є чинними і обов'язки за ним повинні виконуватися на умовах, погоджених сторонами під час його укладення.

Тому, оскільки ні відповідачем, ні третіми особами не було надано доказів того, що Договір оренди №8 від 03.09.2011р. визнано недійсним до моменту виникнення спору між сторонами, а також той факт, що подальше визнання договору недійсним можливе лише на майбутнє, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на момент розгляду справи, положення вказаного договору є чинними і обов'язки за ним повинні виконуватися на умовах, погоджених сторонами під час його укладення.

Поряд із вищенаведеним апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом вірно також відхилено доводи як відповідача, так і третьої особи Пеприк Ольги Михайлівни, що за умовами Договору про спільну діяльність, позивач не уповноважувалася на укладення договору оренди, з огляду на те, що передача майна в оренду є одним із способів реалізації права користування цим майном.

Відповідно до ст. 283 ГК України, з якими кореспондуються положення ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (ч.2 ст.283 ГК України).

За приписами ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відтак, наймодавцем майна може виступати не лише власник цього майна, але і особа, якій належать майнові права (титульний володілець), а також особа уповноважена на укладення такого договору.

Матеріалами справи стверджується, що 03.09.2011р. між позивачкою та ТОВ «Латориця» укладено Договір про спільну сумісну діяльність № 27/08, за умовами якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль сумісно діяти з метою приведення приміщення по м. Львів, вул. Тюльпанова, 2 власником якого є ТОВ «Латориця», у належний для експлуатації стан та забезпечення ефективного використання вказаного приміщення з метою отримання прибутку(а.с. 37-39).

Відповідно до п.9.2 Договору термін його дії складає 14 місяців і діє з 03.09.2011р. по 03.11.2012р.

04.09.2011р. сторони уклали Договір про внесення змін до Договору про спільну діяльність, за умовами якого збільшили площу приміщення, яке є предметом спільної діяльності до 299 кв.м., а також встановили, що термін дії Договору складає 60 місяців і діє з 03.09.2011р. по 03.09.2016р. (а.с.40).

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК України).

За приписами ст. 1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

З огляду на вказане, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на момент укладення із відповідачем Договору оренди №8 від 03.09.2011р. позивачка перебувала у договірних відносинах із власником приміщення, яке передавалося в оренду, і відповідно до цих відносин вона уповноважувалася на забезпечення ефективного використання цього приміщення з метою отримання прибутку.

Перевірено апеляційним господарським судом також доводи відповідача та третьої особи Пеприк Ольги Михайлівни про те, що Договір про спільну діяльність від 03.09.2011р. є недійсним, так як його було укладено з перевищенням повноважень, передбачених Статутом ТОВ «Латориця», але ні відповідачем, ні третьою особою не було надано доказів того, що його визнано недійсним до моменту виникнення спору між сторонами. Місцевим господарським судом вірно зроблено висновок про те, що Договір про спільну діяльність, як і Договір оренди майна можуть бути визнані судом недійсними лише на майбутнє.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.1135 ЦК України учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

Саме з огляду на вказане, в контексті згаданих приписів суд наголошує на тому, що Пеприк Ольга Михайлівна не позбавлена можливості звертатися за захистом своїх прав до суду з вимогою про стягнення збитків чи про визнання Договору про спільну діяльність недійсним, якщо вона вважає, що він порушує її корпоративні права.

Судом, при апеляційному розгляді, також враховано рішення місцевого господарського суду Львівської області від 02.08.2011 року, яким було визнано недійсним рішення зборів учасників ТзОВ «Латориця» від 15.03.2004 року, оформленого протоколом № 6, котрим було затверджено рішення зборів учасників про обрання директором товариства Пилипціва І.В. Вказане рішення було оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду та постановою від 12.10.2011 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПКУ, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 105 ГПКУ, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Розгляд справи апеляційним судом, як це наголошується самим же апелянтом, закінчився винесенням рішення 12.10.2011 року. Отже, рішення господарського суду Львівської області набрало законної сили 12.10.2011 року. Оскільки Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність було укладено 03.09.2011 року, а зміни до нього - внесено 04.09.2011 року, вказане судове рішення на момент його укладання та зміни ще не набрало законної сили. А відтак, цей договір правомірно було підписано Пилипцівом І.В. і, на його виконання, позивачем було правомірно укладено договір оренди із відповідачем.

Таким чином, з огляду на сукупність викладеного вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що фізична особа-підприємць Ходак Марія Володимирівна є належним позивачем в даній справі, як сторона Договору оренди вона вправі заявляти позовні вимоги щодо стягнення орендної плати та штрафних санкцій, а також як титульний володілець та сторона Договору про спільну діяльність на яку покладено обов'язок забезпечувати ефективне використання приміщення, вона вправі заявляти вимоги щодо усунення перешкод в користуванні цим приміщенням.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. Договору загальна сума місячної орендної плати за цим Договором становить грошову суму у гривнях, яка еквівалентна 252 (двом стам п'ятдесяти двом) доларам США згідно офіційного курсу НБУ станом на день проведення оплати, без ПДВ. Платежі сплачуються в безготівковому порядку, не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який вноситься орендна плата. Протягом 5 (п'яти) днів з моменту « 03» жовтня 2011 року орендар зобов'язаний сплатити суму орендної плати за другий та останній місяць користування приміщенням. При цьому сторони погодили, що орендна плата за перший місяць користування приміщенням не здійснюється.

В прохальній частині позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 534,78 грн. орендної плати.

Судом встановлено, що загальний розмір орендної плати за весь період дії Договору оренди (з врахуванням офіційного курсу долара США) повинен дорівнювати 26 161,08 грн.

Як вбачається з Журналу внесення орендних платежів (а.с.56-57), відповідачем орендну плату було внесено лише частково, у розмірі 7 635,00 грн., до сплати залишилося 18 526,08 грн.

Відповідно до положень7 ст. 193 ГК України та ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги наведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми боргу підлягатимуть частковому задоволенню, у розмірі 18 526,08 грн.

Положеннями пункту 11.2. Договору оренди встановлено, що у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, встановленої цим Договором, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1 484,46 грн. пені.

Місцевим господарським судом правильно зазначено, що розрахунок здійснений частково невірно, зокрема, пеня розраховувалася позивачем понад шість місяців (180 днів), що прямо суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Тому, розмір пені котрий підлягає стягненню складає 1 360,80 грн., а в стягненні пені за період понад шість місяців судом правильно відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, вірно місцевим господарським судом стягнуто з відповідача 322,96 грн. - три відсотки річних, та відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 16,21 грн., оскільки грошове зобов'язання у договорі було виражене в доларах США, що унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відповідно до положень ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У випадку припинення цього Договору орендар зобов'язаний протягом 20 календарних днів повернути орендодавцю приміщення у стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення (п. 2.6. Договору оренди).

Позивач звертався до відповідача з вимогою погасити існуючу заборгованість та звільнити орендоване приміщення. Факт направлення даного повідомлення відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №7904003262750 від 02.10.2012р. та описом вкладення у цінний лист.

В п. 5.4. Постанови Пленуму від 29.05.2013р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» ВГС України зазначив, що неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, неустойка у розмірі 37 271,68 грн. обраховано судом вірно.

Що стосується висновків суду про вимоги щодо виселення відповідача із займаного ним приміщення, то такі також є обґрунтованими, оскільки позивач, як титульний володілець нерухомого майна згідно Договору про спільну діяльність, вправі використовувати речово-правові засоби захисту свого права від посягання третіх осіб, в тому числі вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння тощо. Така можливість надається позивачу як володільцю майна главою 29 ЦК України.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 28.10.13 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Цисаря Юрія Тихоновича б/н від 13.11.2013 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 28.10.13 року у справі №914/3098/13 залишити без змін.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено 24.12.2013 року

Головуючий-суддя Юрченко Я.О.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Матущак О.І.