Рішення № 36326199, 20.12.2013, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/1285/13-ц

Провадження № 2/602/348/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2013 р. Лановецький районний суд Тернопільської області

в складі:головуючого Радосюка А. В.

при секретарі Костюк О. М.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ланівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

До суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона з 27.07.2009 року по 27.09.2013 року працювала в фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на посаді продавця. За весь цей час вона жодного разу не ходила в відпустку, оскільки підприємець відмовлявся її оплачувати, хоча щорічна відпустка була передбачена трудовим договором. Після її звільнення з роботи приватний підприємець навідріз відмовився виплатити їй грошову компенсацію за невикористані відпустки, в звязку з чим вона була змушена звернутися в прокуратуру, яка направила її звернення в територіальну державну інспекцію з питань праці в Тернопільській області. Відповідно до проведеної інспекцією праці перевірки було виявлено відсутність її заяв та наказів про надання відпустки, а було лише представлено наказ про надання їй відпустки у період з 01.07. по 24.07.2013 року, на якому відсутній її підпис про ознайомлення. Враховуючи те, що за період своєї роботи вона не ходила в відпустки, підприємець відмовляється виплатити їй грошову компенсацію, тому вона просить суд стягнути з відповідача в її користь 2865,94 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, внаслідок відмови у виплаті компенсації їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у втраті спокійного сну, присутності почуття тривоги та невпевненості, інших моральних стражданнях. Враховуючи те, що вона змушена докладати зусиль для відновлення нормального життєвого середовища, тому вона просить суд стягнути в її користь з відповідача 8700 грн. завданої моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і просила суд позов задовольнити, пославшись при цьому на обставини, вказані в позовній заяві. Крім того, позивач пояснила, що з жодним наказом про надання відпусток її не ознайомлювали і про їх існування вона взагалі не знала. Крім того, вона не писала заяв про надання відпусток.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив, що позивачу за період роботи в відповідача кожний рік надавалися оплачувані щорічні відпустки, про що свідчать накази про надання відпусток. З даними наказами позивача ніхто не ознайомлював, бо таке ознайомлення не передбачене чинним законодавством. Позивача на період відпустки заміняли інші працівники і покладення на них цих обовязків не передбачалося, бо між продавцями та підприємцем був підписаний договір про колективну матеріальну відповідальність, а не індивідуальну. При звільненні з займаної посади відповідач повністю розрахувався з позивачем і жодної заборгованості перед нею не має. Враховуючи дані обставини, представник позивача просить суд в задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін, покази свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

При цьому суд виходив із наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.11 п.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.07.2009 року по 27.09.2013 року працювала продавцем в магазині фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і була звільнена з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудового договору від 27 липня 2009 року та копією трудової книжки серії БТ-І №9009103.

Відповідно до копії трудового договору від 27.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, тривалість щорічної відпустки ОСОБА_1 становить 24 календарних дні.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 на імя приватного підприємця ОСОБА_3, датованої 25 вересня 2013 року, позивач просить звільнити її з займаної посади за згодою двох сторін та виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки з 2009 року по 2013 рік.

Згідно з ч.1 ст.75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний на день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до копії наказу від 27.09.2013 року, в цей день було звільнено продавця ОСОБА_1 та видано компенсацію за невикористану відпустку за 4 календарних дні.

Згідно копій наказів від 30.06.2010 року, 31.05.2011 року, 28.06.2012 року та 27.06.2013 року ОСОБА_1 надавалися щорічні чергові відпустки терміном 24 календарних дні в 2010 2013 роках. На вказаних наказах відсутні будь-які дані щодо ознайомлення з ними ОСОБА_1.

Копій заяв ОСОБА_1 про надання відпусток та ОСОБА_4 про відмову останньої від ознайомлення з наказами про надання відпусток відповідачем суду представлено не було.

В оглянутих в судовому засіданні Відомостях обліку нарахування видачі заробітної плати найманим працівникам приватного підприємця ОСОБА_3 за липень 2010 року, червень 2011 року, липень 2012 року та липень 2013 року відсутні будь-які дані щодо перебування ОСОБА_1 в ці місяці у чергових відпустках, крім дописаних простим олівцем надписів.

Відповідно до листа територіальної державної інспекції з питань праці у Тернопільській області від 31.10.2013 року №19-Л-283/11-007 при перевірці ФОП ОСОБА_3 останнім було надано для перевірки лише наказ про надання ОСОБА_1 відпустки у період з 01.07. по 24.07.2013 року, на якому відсутній її підпис про ознайомлення. Заяв ОСОБА_5 про надання відпусток та наказів про надання відпусток у 2010 2012 роках надано не було.

Із показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, даних ними в судовому засіданні, вбачається, що вони на протязі 2009 2013 років почергово працювали продавцями разом з позивачем в ФОП ОСОБА_3. За вказані роки ні вони, ні позивач жодного разу в відпустки не ходили і з заявами про відпустки не зверталися, оскільки підприємцем дані відпустки не оплачувалися. Вони звільнилися з роботи по причині невиконання підприємцем умов трудового договору.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що вона є тіткою позивача. За період роботи в ФОП ОСОБА_3 її племінниця жодного разу не була у відпустці. Даний факт їй добре відомий, оскільки вона навідується до неї майже кожний день і бачила, що вона весь час перебувала на роботі.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що вона в 2008-2013 роках була постійним покупцем в магазині, де працювала ОСОБА_1 і за цей період постійно бачила її та інших працівників на роботі, жодний з них в відпустку не ходив.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні показали, що вони працюють відповідно головним бухгалтером та бухгалтером в ФОП ОСОБА_3. Підприємцем їм надавалися накази на відпустки працівникам і на підставі даних наказів ними нараховувалися відпускні, про що працівники розписувалися в відомостях. Заяв про надання відпусток їм ніхто не показував і не надавав. Чи ходили працівники в дані відпустки вони достеменно сказати не можуть.

Враховуючи всі вищенаведені встановлені обставини, суд приходить до висновку, що в даному випадку має місце порушення прав позивача, яке підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача в її користь грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Визначаючи розмір грошової компенсації, суд не приймає до уваги поданий позивачем розрахунок, який наявний в матеріалах справи, оскільки в даному розрахунку позивачем до розрахункового періоду для розрахунку відпускних включені святкові та неробочі дні, що є порушенням Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки обґрунтованими, підтвердженими в судовому засіданні об'єктивними доказами, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача 2691,36 грн. за невикористані відпустки за 2010-2013 роки. При цьому, суд бере до уваги довідку, видану приватним підприємцем ОСОБА_3, про розрахунок відпускних ОСОБА_1.

Суд критично оцінює подані представником відповідача в судовому засіданні накази про надання відпустки ОСОБА_5 та Табелі обліку робочого часу, оскільки в даних наказах і табелях не має жодних відомостей, що позивач з ними ознайомлювалася і знала про їх існування. Крім того, суд не приймає до уваги Відомості обліку нарахування видачі заробітної плати найманим працівникам приватного підприємця ОСОБА_3, оскільки в них відсутні будь-які дані щодо перебування ОСОБА_1 в ці місяці у чергових відпустках, крім дописаних простим олівцем надписів. Також, представником відповідача не надано заяв ОСОБА_1 про надання чергових відпусток чи ОСОБА_4 про відмову останньої від ознайомлення з наказами про надання відпусток.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В позовних вимогах про стягнення моральної шкоди суд вважає слід відмовити, оскільки в судовому засіданні не було доведено, що у зв'язку з неотриманням компенсації за невикористані відпустки позивач втратила нормальні життєві зв'язки і це вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, як передбачено у ст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 229 гривень 40 копійок пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 292, 294 ЦПК України, ст.ст. 47, 75, 116 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про відпустки», суд,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 2691 (дві тисячі шістсот девяносто одну) гривню 36 копійок невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в користь держави 229 гривень 40 копійок судового збору, перерахувавши його у Головне управління державного казначейства України у Тернопільській області, р/р 31212206700347, код одержувача 37377870, МФО 838012, призначення платежу: Судовий збір за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення моральної шкоди, Лановецький районний суд Тернопільської області, код ЄДРПОУ 02886628.

Дане рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Тернопільської області через Лановецький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Дане рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

ОСОБА_4