Рішення № 36320257, 16.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4884/13 16.12.2013 16.12.2013 16.12.2013

Провадження №22-ц/784/3832/13 Головуюча у І інстанції Черенкова Н.П.

Категорія -19 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

16 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

з участю:

- представника позивача Статкевської І.С.,

- представника відповідачів ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2013 року, ухваленого

за позовом

виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальність. «Центральний - 1» (далі ТОВ «Центральний 1»), про розірвання договору найму на заброньоване житлове приміщення та усунення перешкод в користування житловим приміщенням шляхом виселення,

установила:

19 лютого 2013 року виконком Миколаївської міської ради пред'явив до суду зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Однокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду і перебуває на балансі та обслуговуванні ТОВ «Центральний1».

Вказана квартира бронювалася наймачем - відповідачем ОСОБА_4 на підставі ст. 73 ЖК України, починаючи з 1997 року до 17 січня 2003 року, у зв'язку працевлаштуванням та виїздом до Російської Федерації в м. Норильськ Красноярського краю.

23 листопада 1993 року ОСОБА_4 знявся з реєстраційного обліку, а 30 серпня 1994 року зареєструвався в АДРЕСА_4.

Під час проживання в Росії, ОСОБА_4 отримав громадянство Російської Федерації.

Після завершення строку броні, наймач протягом шести місяців до спірної квартири не повернувся та документів про продовження бронювання до виконавчого комітету міської ради не надавав.

Крім того, позивач зазначав, що дружина наймача ОСОБА_5, 05 лютого 1993 року знялася з реєстрації у спірній квартирі та вибула на інше постійне місце проживання, втративши право користування квартирою.

Не дивлячись на це, у квітні 2011 року вона самоправно вселилася до квартири, чим перешкоджала позивачу реалізувати своє право власника на користування та розпорядження майном.

Посилаючись на ці обставини, позивач вважав припиненим договір найму на заброньовану квартиру з 18 липня 2003 року, та просив на підставі ст. 76 ЖК України розірвати договір найму на заброньоване житлове приміщення з ОСОБА_4 та виселити з неї ОСОБА_5 на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Рішенням Центрального районного суд м. Миколаєва від 28 жовтня 2013 року позов задоволено. Ухвалено розірвати договір найму на заброньоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_4 та виселити ОСОБА_5 з вказаної квартири, без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

За змістом статей 73, 75, 76 ЖК України жилі приміщення, що їх займають наймачі та члени їх сімей, бронюються при направлені на роботу за кордон - на весь час перебування за кордоном, при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості - на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, - на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.

У разі бронювання жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення, що бронюється, видає наймачеві або членам його сім'ї охоронне свідоцтво (броню). У разі виникнення спору питання вирішується в судовому порядку.

Якщо наймач та члени його сім'ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду і перебуває на балансі та обслуговуванні ТОВ «Центральний1».

У серпні 1981 року ОСОБА_5 (на той час не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4.) разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_7, на підставі обмінного ордеру № 1224 від 30 липня 1981 року вселилися в цю квартиру (а.с.11,67).

30 травня 1986 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_5 і вона прийняла його прізвище (а.с.71).

03 березня 1987 року ОСОБА_4 прописався в спірній квартирі, як член її сім'ї.

В 1991 році особовий рахунок на квартиру був переоформлений на ОСОБА_4 і саме з ним було укладено договір найму цього жилого приміщення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачів народилася донька ОСОБА_8(а.с.68)

3 лютого 1993 року у порядку поліпшення житлових умов ОСОБА_5 отримала ордер № 164 на сім'ю у складі трьох осіб (її і дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8), без участі ОСОБА_4, на зайняття жилого приміщення двохкімнатної квартири АДРЕСА_2.

При цьому, ОСОБА_4 залишився наймачем спірної квартири.

05 лютого 1993 року ОСОБА_5 разом з дітьми виписалась з АДРЕСА_1 та вселилась і прописалась в надану квартиру, уклавши договір найму цього приміщення (а.с.218).

25 липня 1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвали шлюб (а.с.105).

07 травня 1999 року ОСОБА_5 з малолітньою донькою ОСОБА_8 приватизували квартиру АДРЕСА_2 а 08 травня 1999 року продали її (а.с.219).

Відповідно до ст. 107 ЖК України в разі вибуття члена сім'ї наймача на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, член сім'ї, який вибув втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно з роз'ясненнями п. 11 Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

Отже, з часу одержання у порядку поліпшення житлових умов вказаної вище квартири та вибуття, згідно ст. 107 ЖК України, ОСОБА_5 втратила право користування спірною квартирою.

Тому її посилання на те, що вона мала право на користування спірною квартирою, куди вона самоправно вселилась в квітні 2011 року, та порушення її житлових прав, ст.ст. 33, 47 Конституції України, є безпідставними.

З матеріалів справи також вбачається, що наймач спірної квартири відповідач ОСОБА_4, починаючи з 1994 року, у зв'язку з виїздом в район Крайньої Півночі тричі бронював квартиру (1994, 1997, 2000 роках).

Востаннє він забронював спірне житло до 17 січня 2003 року, що відповідало строку укладеного з ним трудового договору (а.с.15).

Між тим, жодного трудового договору, ОСОБА_4 суду не надав та строк броні не оспорював.

Так, у листопаді 1993 року ОСОБА_4 знявся з реєстраційного обліку і з 30 серпня 1994 року зареєструвався в кімнаті АДРЕСА_4 (а.с.8, 14, 63).

08 грудня 2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повторно уклали шлюб за місцем проживання ОСОБА_4 (м. Кайеркан Красноярського краю) (а.с. 12)

До того ж, в цей період він отримав громадянство Російської Федерації, постійно працював в Російській Федерації та в жовтні 2011 року оформив пенсію, що свідчить про його постійне проживання в іншій державі, що не заперечував сам ОСОБА_4

Лише у жовтні 2013 року ОСОБА_4 отримав за місцем постійного проживання ОСОБА_5 (АДРЕСА_3) посвідку на постійне проживання в Україні Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Отже, після спливу шести місяців з часу закінчення строку дії броні ОСОБА_4 до 18 липня 2003 року не повернувся в заброньоване жиле приміщення, документів на продовження дії броні до виконкому міської ради не подав.

Його доводи про утримання спірного житла є необґрунтованими, оскільки з обставин справи вбачається, що в квартиру ОСОБА_4 протиправно вселив піднаймачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які проживаючи в ній сплачували на його ім'я житлово-комунальні послуги.

Проте, зазначене не дає підстав вважати, що договір найму був продовженим.

Крім того, посилання відповідачів на стан здоров'я ОСОБА_4 та наявність у нього матері похилого віку, як поважність причин відсутності у спірному жилому приміщення понад встановлені законом строки, згідно встановлених судом обставин справи, є необґрунтованими.

До того ж, з витягу з амбулаторної картки лікаря (який не містить вихідний номер та дати видачі) щодо хвороб відповідача ОСОБА_4 не вбачається , що ОСОБА_4 не мав можливості здійснити заходи щодо збереження права користування житлом (а.с.53).

Згідно положень ст. 71 ЖК України право користування жилим приміщенням зберігається за відсутності наймача протягом 6 місяців з дня закінчення строку, передбаченого статтею.

Тому, відповідно до ст. 76 ЖК України та п. 13 «Правил бронювання жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 09 вересня 1985 року № 342, договір найму зазначеного приміщення підлягав розірванню.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_4 втратив право на спірне житло, тому договір найму заброньованого жилого приміщення був припиненим, є вірним.

При цьому порушення норм житлового законодавства, ст. 47 Конституції України та норм міжнародного права не встановлено.

Разом з тим, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення не зазначив дату припинення спірного договору, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні із зазначенням дати його припинення - 18 липня 2003 року.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підстав виселення відповідачки ОСОБА_5 зі спірної квартири.

В силу ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Так, як встановлено, наймач ОСОБА_4 втратив право користування на заброньоване жиле приміщення, а ОСОБА_5 такого права не набула, тому її вселення в спірну квартиру в квітні 2011 року, є самоправним.

До того ж, ОСОБА_5 вселилася в спірну квартиру, будучи зареєстрованою за іншою адресою: АДРЕСА_3, звідки знялася з реєстрації лише 17 лютого 2012 року.

За такого, суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги виконкому міської ради до ОСОБА_5

Посилання відповідачів на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2011 року, зміненим рішенням апеляційного суду від 24 січня 2012 року щодо їх права на користування спірним житлом є необґрунтованими, оскільки цими рішеннями судів не вирішувався спір про право користування квартирою і вони не мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Що стосується доводів відповідачів про сплив позовної давності до вимог про розірвання спірного договору, то вони є безпідставними.

Відповідно ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі розірвання договору найму на заброньоване жиле приміщення в судовому порядку, є його правом та не впливає на правовідносини сторін щодо права користування житлом.

Про порушення свого майнового права позивачу стало відомо в квітні 2011 року, коли в квартиру самоправно вселилася відповідач ОСОБА_5, а з позовом до суду позивач звернувся 19 лютого 2013 року, тобто в межах строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2013 року змінити в частині вирішення позовних вимог виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_4, виклавши в цій частині рішення суду в наступній редакції.

Визнати припиненим з 18 липня 2003 року договір найму на заброньоване жиле приміщення квартиру АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та виконкомом Миколаївської міської ради.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді