Ухвала суду № 36320250, 23.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4585/13 23.12.2013 23.12.2013 23.12.2013

Провадження №22-ц/784/3610/13 Головуючий у суді першої інстанції - Паньков Д.А.

Категорія 20 Суддя - доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

23 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Романенко Ю.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2013 року, ухваленого за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

11 липня 2013 року ОСОБА_4 пред'явив до суду зазначений позов до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який обґрунтував наступним.

ОСОБА_8 та ОСОБА_5 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 червня 2009 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_8 на його користь 150 000 грн. боргу за договором позики.

Під час розгляду цієї справи, ухвалою того ж суду від 25 травня 2009 року на забезпечення його позову було накладено арешт на спірну квартиру.

07 грудня 2009 року ОСОБА_5 зобов'язалась погасити боргові зобов'язання ОСОБА_8, про що видала розписку, яку написала власноручно.

У зв'язку з цим, за його згодою, ухвалою суду від 16 грудня 2009 року вжитий захід забезпечення позову в вигляді арешту було скасовано.

12 серпня 2011 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 спірну квартиру. Даний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Позивач вказував, що договір укладений без наміру створити правові наслідки, передбачені цим договором, з метою не допустити реалізації квартири в рахунок повернення боргу ОСОБА_8, який ОСОБА_5 зобов'язалась погасити.

Крім того, посилаючись на порушення цим його прав, як позикодавця, позивач вказував на заподіяння йому і моральної шкоди.

27 березня 2013 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_6 продав ОСОБА_7 спірну квартиру.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив визнати недійсними договір купівлі-продажу від 12 серпня 2011 року з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, а договір купівлі-продажу від 27 березня 2013 року, з підстав недійсності попереднього правочину та стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилались на безпідставність позову.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2013 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 04 жовтня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі посилалися на її безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності підстав визнання договорів купівлі-продажу недійсними та заподіяння моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових насідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова), для визначення правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З матеріалів справи вбачається, що до 25 грудня 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_5 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 червня 2009 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 150 000 грн. боргу за договором позики (а.с.69).

Під час розгляду цієї справи, ухвалою того ж суду від 25 травня 2009 року на забезпечення позову ОСОБА_4 накладено арешт на вказану вище квартиру.

07 грудня 2009 року ОСОБА_5 видала позивачу розписку, за якою зобов'язалась погасити заборгованість за рішенням суду (від 25 травня 2009 року) до 12 вересня 2010 року (а.с. 5).

Ухвалою суду від 16 грудня 2009 року за заявою ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і за згодою позивача було скасовано накладений арешт на квартиру з метою повного виконання судового рішення і необхідності проведення перереєстрації спірної квартири (а.с. 26).

Отже, ОСОБА_4 не позбавлений права на оскарження укладених договорів щодо купівлі-продажу квартири.

25 грудня 2009 року ОСОБА_5 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору з ОСОБА_8 про поділ нерухомого майна.

12 серпня 2011 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу вона продала вказану квартиру ОСОБА_6 за 67 538 грн. (а.с.9)

Того ж дня, ОСОБА_5 разом з дітьми зареєструвалась за іншим місцем проживання (АДРЕСА_2) (а.с.67).

17 серпня 2011 року ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на придбану квартиру (а.с. 20).

Після укладення вказаного договору у квартирі залишився бути зареєстрованим лише ОСОБА_8

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_6, його було визнано таким, що втратив право користування спірною квартирою (а.с.68).

За такого, вважати, що при укладені оспорюваного договору воля ОСОБА_6 була спрямована на те, щоб квартира залишалася за колишнім її власником та членами його сім'ї, підстав немає.

ОСОБА_6 вселився в квартиру та прийняв майно, оформив на себе право власності на вказане житло, і цим створив юридичні наслідки.

Таким чином, ОСОБА_6 бажав придбати квартиру, на виконання такого бажання купив її і зареєстрував належним чином право власності.

Довідка ОСББ «Центр» про те, що ОСОБА_5 здійснювалася оплата на утримання будинку та прибудинкової території в період з 01 липня 2010 року по 01 квітня 2013 року не свідчить про фіктивність угоди купівлі-продажу квартири.

Іншого, на підтвердження фіктивності угоди, ОСОБА_4 допустимими та належними доказами не довів, хоча згідно ст. 60 ЦПК України, то є його обов'язком.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу від 12 серпня 2011 року недійсним з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, є вірним.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність і підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 березня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

З пояснень представника позивача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції вбачається, що в примусовому порядку рішення суду (про стягнення боргу за договором позики) не виконувалось.

Враховуючи, що підстави визнання недійсними спірних договорів відсутні, а права позивача при цьому, як позикодавця, не були порушені, то підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди у суду першої інстанції не було.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

З інших підстав позов не заявлявся.

Отже, висновок суду ґрунтується на встановлених судом обставинах справи і вимог закону.

Таким чином, рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід відхилити.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: