Ухвала суду № 36320230, 09.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4979/13 09.12.2013 09.12.2013 09.12.2013

Провадження №22-ц/784/3888/13 Суддя першої інстанції - Тихонова Н.С.

Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Кутової Т.З.,

суддів - Тищук Н.О., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Романенко Ю.О.,

за участю: представника заявника - ОСОБА_2, представника Ленінського відділу ДВС ММУЮ - Нечипуришиної Ю.А., представника боржника - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2013 року постановлену за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський відділ ДВС ММУЮ), -

в с т а н о в и л а:

В вересні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Ленінського відділу ДВС ММУЮ.

Заявник зазначав, що з 1 серпня 2012 року на виконанні Ленінського відділу ДВС ММУЮ знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 9 липня 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 та передана в заставу для забезпечення договору позики між ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконане, державним виконавцем безпідставно не вчиняється жодних дій, спрямованих на фактичне виконання судового рішення, заявник просив суд визнати протиправною бездіяльність Ленінського відділу ДВС ММУЮ та зобов'язати Ленінський відділ ДВС ММУЮ накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2013 року у задоволені скарги відмовлено.

В апеляційний скарзі ОСОБА_5 посилаючись на незаконність ухвали суду, яка постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив її скасувати та ухвалити нову про задоволення його скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, 1 серпня 2012 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу ДВС ММУЮ Чмих Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1416/727/2012, виданого 9 липня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості в сумі 63 786,25 грн. на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрованого в МБТІ 20 вересня 2000 року за №17467 та передана в заставу на підставі договору застави від 4 жовтня 2000 року для забезпечення договору позики від 4 жовтня 2000 року, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, шляхом реалізації зазначеної квартири на прилюдних торгах (а.с.102).

Отже, зі змісту виконавчого листа вбачається, що примусове виконання рішення полягає в зверненні стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6

Як зазначено в довідці КП ММБТІ від 14 листопада 2012 року за №14903, квартира на яку звернуто стягнення належить ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2012 року (а.с.107).

За положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З аналізу вказаної статті випливає, що арешт можливо накласти на майно, яке належить боржнику.

Оскільки, квартира АДРЕСА_1 не належить боржнику - ОСОБА_6, а тому підстави для накладення арешту на вказану квартиру відсутні.

Крім цього, примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2012 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрованого в МБТІ 20 вересня 2000 року за №17467 та передана в заставу на підставі договору застави від 4 жовтня 2000 року для забезпечення договору позики від 4 жовтня 2000 року укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, шляхом реалізації зазначеної квартири на прилюдних торгах, на даний час не здійснюється в зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі постанови старшого державного виконавця Ленінського ДВС ММУЮ від 8 жовтня 2013 року.

Однак, вказана обставина не може бути врахована в зв'язку з наявністю права у учасника виконавчого провадження на її оскарження.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, районний суд обґрунтовано відмовив в задоволені скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали, постановленої з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що держаний виконавець в порушення ст. 378 ЦПК України не подав заяву про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача, не заслуговують на увагу суду.

Так, відповідно до ст. 378 ЦПК України у разі вибуття сторони виконавчого провадження суд замінює її правонаступником.

В зазначеному виконавчому провадження стягувач та боржник не змінювалися, а ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не вказує на правонаступництво.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: