Рішення № 36314273, 12.12.2013, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №1306/1844/2012

Провадження №2/442/90/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі:

головуючого судді Івасівки А.П.

при секретарі Грабар Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобичі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення, повернення такого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч», ОСОБА_1, про визнання права приватної власності на нежитлове приміщення,

ВСТАНОВИВ:

13.04.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, з урахуванням уточнених позовних вимог, де просить поновити строк позовної давності, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Малий Ринок,5, м. Дрогобич, укладений 31.12.2004 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» та ОСОБА_1., повернути вказане нежитлове приміщення у власність ВАТ «Сортнасіннєовоч» (ідентифікаційний код 00492302) шляхом витребування його із володіння ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1). В обґрунтування, якого покликається на те, що 20.10.1993 року ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника ДП «Сортнасіннєовоч» (правонаступником якого є позивач). В 1996 році, вході приватизації, посада начальника підприємства була замінена на посаду генерального директора. Рішенням загальних зборів товариства від 22.12.2009 року повноваження генерального директора ОСОБА_3 були достроково припинені за численні зловживання останнім своїм службовим становищем, що підвереджується аудиторськими звітами, зокрема актами перевірок інспекції праці. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13.05.2011 року ОСОБА_3 поновлено на посаді. Поряд з цим, за час перебування ОСОБА_3 на посаді керівника товариства, такий неодноразово укладав завідомо збиткові для підприємства договори, зокрема ним було відчужено низку нежитлових приміщень. 31.12.2004 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено спірний договір купівлі-продажу приміщення магазину, загальною площею 17,4 кв.м., що по вул. Малий Ринок, 5, в м. Дрогобич. Вважають, що такий договір укладений внаслідок зловмисної домовленості, за заниженою вартістю, без будь-якої економічної вимоги для товариства, що також унеможливлює діяльність такого здійснення торгівлі. Крім цього, контрагентом за таким договором є ОСОБА_4 дружина сина ОСОБА_3, тобто ОСОБА_3 обернув майно на користь власної родини. Звертають увагу, що ОСОБА_3, який діяв від імені ВАТ «Сортнасіннєовоч» відчужив й інше майно товариства членам своєї родини магазин по вул. І. Франка, 85, та по вул.Конякта,1, у м. Львові, по вул. Вокзальна, 4, с. Малахів, Жовківського району, тому вважають, що при укладені оспорюваного договору наявна зловмисна домовленість.

02.09.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до відповідачів (а.с. 146 т.2), в якому просить визнати за ним право приватної власності на нежитлове приміщення (а-2), що по вул. М. Ринок,5, загальною площею 17,4 кв.м.. В обґрунтування такого покликається на те, що між ним та ОСОБА_1 15.04.2010 року було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину, загальною площею 17,4 кв.м., що по вул. Малий Ринок, 5, в м. Дрогобич. ОСОБА_1 набула таке приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2004 року у ВАТ «Сортнасіннєовоч» за 14000 грн., що не відрізняється від ціни продажу такого Дрогобицькою міською радою ВАТ «Сортнасіннеовоч». Більше того, спірне приміщення було продане через півтора місяці після розрахунку, та не використовувалося як основні фонди. Також не надано доказів зловмисної домовленості. Вважає, що відсутні підстави для застосування ч.1 ст. 388 ЦК України з метою витребування спірного майна у ОСОБА_2, який через шість років після набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 купив таке у неї. На момент придбання приміщення жодних спорів з приводу такого у товариства не було. Наявність в діях власника майна волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Так як його право оспорюється товариством, просить визнати його право власності на спірне нежитлове приміщення.

В судовому засіданні представники позивача позов та уточнення до нього підтримали, покликаючись на мотиви позовних заяв, в кінцевому вважаючи, що термін позовної давності за захистом порушеного права не пропущено, адже така переривалась. В задоволенні зустрічного позову просять відмовити.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти первісного позову заперечила, зустрічний позов підтримала з обставин, викладених у такому. Просила застосувати строк позовної давності до первісного позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_7 проти первісного позову заперечив, з тих підстав, що укладені правочини не суперечать чинному законодавству. ОСОБА_3 діяв не як представник ВАТ «Сортнасіннєовоч», а як орган юридичної особи ВАТ «Сортнасіннєовоч». Просив застосувати строк позовної давності до первинного позову. Відносно задоволення зустрічного позову поклався на думку суду. В подальшому на розгляд справи, після стадії завершення розгляду справи по суті та переходу до судових дебатів повторно не зявився, подавши нічим не підтвердженні клопотання про відкладення судових засідань, незважаючи на те, що дата таких узгоджувалась з останнім, тому суд визнав його неявку неповажною, розцінюючи такі як дії зловживання процесуальними правами, та звершив розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає до задоволення, а у зустрічному слід відмовити з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 31.12.2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч» в особі директора ОСОБА_3, який діє на підставі Статуту та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в будинку №5, по вул. майдан ОСОБА_7, м. Дрогобичі Львівської області, загальною площею 17,4 кв.м., позначеного літ. «А-2», вартістю 11595 грн. згідно з витягу Дрогобицького ДКМБТІ та ЕО від 30.12.2004 року, а продаж вчинено за 14000 грн. (а.с.5). Договір посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_8 р. №3812.

Попередньо питання продажу спірного приміщення ВАТ «Сортнасіннєовоч» було обговорено на засіданні Спостережної ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» 28.12.2004 року та вирішено продати таке. При цьому, згадано про те, що згідно експертної оцінки вартість спірного приміщення складає 13914 грн., а бухгалтер висловила думку, що його можна продати за 14000 грн. (а.с.54, т.1 протокол).

Позатим, первинно таке приміщення ВАТ «Сортнасіннєовоч» в особі генерального директора ОСОБА_3 було придбано у виконавчого комітету Дрогобицької міської ради 25.10.2004 року за 13 914 грн., а згідно витягу Дрогобицького ДКМБТІ та ЕО вартість такого становила 11595 грн., вартість з ПДВ -13914 грн. (а.с.42-45, 160). Договір посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_9 р. №1370.

Після чого, 15.04.2010 року ОСОБА_1 перепродала вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2 за 21200 грн., який здійснив реєстрацію свого права власності (а.с.22-23, т.1). При цьому ринкова вартість такого згідно витягу КП ЛОР Дрогобицького ДКМБТІ та ЕО від 12.04.2010 року становила 21198 грн.. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_9 р. №104 (а.с.20-21, т.1).

На позачерговому засіданні наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» 19.07.2010 року було вирішено відсторонити ОСОБА_3 з 20.07.2010 року від виконання обовязків президента Товариства (протокол №8, т.1 а.с.182). З таким рішенням погодився господарський апеляційний суд Львівської області, винісши свою постанову від 06.12.2011 року у справі №5015/4006/11 року та встановивши факт вчинення ОСОБА_3 дій, що суперечать інтересам товариства, зокрема відчуження майна, що належало товариству по заниженій ринковій вартості, використання майна у власних цілях (т.1 а.с.232-236, т.2 а.с.66-67).

Також суд не може залишити поза увагою факти відчуження майна ОСОБА_3, який діяв від імені ВАТ «Сортнасіннєовоч» ОСОБА_1, а саме приміщення магазину площею 59,7 кв.м., що по вул. Кортняка,1, м. Львова, та 03.12.2004 року (а.с.59-60, т.2), приміщення магазину, що по вул. Івана Франка, 85, в м. Львові (а.с.61-62, т.2).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України і відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійним. Підстава для визнання правочину недійсним, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою не самостійно, а через представника. При цьому представник діє не в інтересах особи, яку представляє, а з метою завдати шкоди тій особі, в інтересах якої виступає.

Як зазначено у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. В нашому випадку - статут ВАТ „Сортнасіннєовоч є установчим документом товариства, а отже є актом юридичної особи, на підставі якого виникає представництво.

Проте згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 161, ч.ч.1-3 ст.13 ЦК України, ОСОБА_3 діючи від імені товариства укладаючи спірний договір повинен був утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За ч. 1 ст. 79 ГК України господарські товариства створюються з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст. 139 ГК України, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання віднесено законодавством до основних фондів.

Отже, предметом оспорюваного договору є основні фонди ВАТ „Сортнасіннєовоч.

Редакцією статуту ВАТ «Сортнасіннєовоч», що діяла на момент укладення спірного правочину, враховуючи зміни до такої від 17.04.2000 року товариство було створене з метою : виробництва елітного і сортового насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі. Оперативне керівництво та організацію поточної діяльності товариства здійснює генеральний директор. Він уповноважений без довіреності здійснювати дії від імені товариства та розпоряджатись майном в межах, що не перевищують 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с.50, т.1, а.с. 52-58, т.2).

Отже, ОСОБА_3, продавши як представник від позивача спірне приміщення своїй невістці (факт не оспорюється сторонами, та доказуванню не підлягає за змістом ст. 61 ЦПК України) у якому здійснюється основна статутна діяльність ВАТ „Сортнасіннєовоч, за ціною, збитковою для товариства, фактично уклав договір купівлі-продажу в своїх інтересах та в інтересах своєї сім'ї, мало місце надання невістці за рахунок товариства таких переваг, яких вона не змогла б отримати у випадку добросовісного використання ОСОБА_3 своїх обовязків, як керівника, а також таке суперечить інтересам товариства та його меті отримання прибутку, оскільки тягне за собою припинення права власності на основні фонди за відсутності співрозмірної грошової компенсації, тобто без будь-якої зворотної економічної вигоди для товариства та унеможливлює діяльність товариства здійснення торгівлі.

Тому такий правочин є укладеним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, адже внаслідок зловмисної домовленості представник діє не в інтересах особи, яку він представляє, таким правочином завдаються збитки, де вище як того вимагає закон було встановлено наявність збитків та причинний звязок між зловмисною домовленістю та завданими збитками, та те, що ОСОБА_3 допускав можливість настання тяжких наслідків для товариства. Адже, з протоколу №1 загальних зборів від 17.07.2007 року вбачається, що генеральний директор ОСОБА_3 висловився, що виручені кошти від приміщень (т.2, а.с.197-203), які були продані, зокрема спірного, є незначними і тому він обіцяє добитись доплати коштів по таких договорах, або ж навіть розірвати їх.

Отже, в силу зловмисної домовленості представника позивача та відповідача воля довірителя (позивача) не знайшла свого вираження, а підмінена волею представника, та представником фактично було укладено спірний договір з метою одержання вигоди для відповідача та неотримання прибутку позивачем.

Вищевказані обставини є правовою підставою для визнання спірного договору недійсним згідно зі ст. 232 ЦК України.

Суд відхиляє доводи відповідачів щодо порівняльної вартості того ж обєкту за договором купівлі продажу від 05.10.2004 року, укладеного між ВАТ „Сортнасіннєовоч та Дрогобицькою міською радою, оскільки предметом спору являється дійсність договору, укладеного з ОСОБА_1 31.12.2004 року і суд не вправі давати правову оцінку обставинам, які не входять у предмет доказування у справі та не заслуговує на увагу клопотання представників ОСОБА_2 клопотання про призначення експертизи для визначення вартості спірного приміщення, так як таке подане після завершення справи по суті, оскільки при цьому сторони погодились з завершенням та повідомили про відсутність будь-яких клопотань, незважаючи на те, що до цього судом надавалась така можливість.

Стосовно покликань відповідача ОСОБА_2 про те, що ВАТ „Сортнасіннєовоч фактично не здійснювало використання приміщення магазину, то такі не впливають на дійсність договору.

Вказані обставини в своїй сукупності дають підстави вважати, що оспорюваний правочин суперечить засадам цивільного законодавства, виходить за межі здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків (ст.ст.3,13,14 ЦК України), Статуту ВАТ «Сортнасіннєовоч», а отже його слід визнати недійсним.

За змістом п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р., зокрема коментаря до такого ОСОБА_10, якщо позивач вимагає повернення майна, переданого ним за договором, а це майно його контрагентом за цим договором було в подальшому відчужене, то належним способом захисту є предявлення позову про визнання договору, укладеного фактично з його участі, недійсним та витребування майна від його нинішнього володільця в порядку віндикації. Оскільки право власності на обєкти нерухомого майна підлягає державній реєстрації, то рішення суду про задоволення позову про визнання договору недійсним чи витребування майна є підставою для скасування раніше державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем у справі та здійснення такої реєстрації за позивачем (ст.. 19 Закону України « Про держану реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Оцінюючи наявність правових підстав для витребування майна із володіння ОСОБА_2, суд виходить із наступного.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦПК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача у разі якщо майно вибуло із володіння власника особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Суд приходить до висновку, що спірний обєкт вибув із володіння позивача ВАТ „Сортнасіннєовоч не з його волі, оскільки правочин було укладено представником генеральним директором, який діяв від імені ВАТ „Сортнасіннєовоч на підставі акта органу юридичної особи статуту. При цьому, рішення про відчуження спірного обєкта приймалось не колегіальним органом управління, як от загальні збори товариства, спостережна рада тощо, а одноособовим виконавчим органом генеральним директором. Суд враховує, що в цьому випадку представник ОСОБА_3 був наділений правоздатністю на укладення договору згідно статуту, однак той факт, що рішення про продаж було прийнято ним, як представником ВАТ „Сортнасіннєовоч одноосібно, свідчить про відсутність волі у самого товариства на укладення договору.

Таким чином, заявлений ВАТ «Сортнасіннєовоч» позов є обґрунтований.

Що стосується заяви про застосування строку позовної давності, у відповідності з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якою заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

24.09.2013 року ПрАТ „Сортнасіннєовоч звернулось до прокурора Шевченківського району м. Львова із листом про повернення вилучених у 2010 році в ході розслідування кримінальної справи № 183-0457 первинних документів, що стосуються діяльності ВАТ „Сортнасіннєовоч. Листом від 08.10.2013 року № 63-4986, вих13 прокуратурою Шевченківського району м. Львова повернуто ПрАТ „Сортнасіннєовоч вилучені раніше первинні документи, що стосуються діяльності підприємства (а.с.196, т.2). Зокрема, серед повернутих документів значаться протоколи загальних зборів ВАТ „Сортнасіннєовоч 2006, 2007, 2008 років. Зі змісту, вже згаданого протоколу № 1 загальних зборів від 17.11.2007 року вбачається, що по питанню № 1 порядку денного (звіт генерального директора) виступав ОСОБА_3, яким було визнано перед товариством свій обовязок щодо повернення у власність ВАТ „Сортнасіннєовоч приміщення спірного магазину.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. В силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

З огляду на це суд вважає, що перебіг позовної давності переривався 17.11.2007 року, тоді як заявлений позов було скеровано поштою 07.04.2010 року, а отже в межах строку позовної давності.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності, суд приходить до висновку, що такий задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом та є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Судом безспірно встановлено, що на даний момент право власності на спірний обєкт зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, а тому його вимога про повторне визнання такого права в судовому порядку не ґрунтується на законі, а отже задоволенню не підлягає.

Крім цього, слід розяснити, що відшкодування добросовісному набувачеві його витрат на придбання майна, такі витрати мають бути стягнуті зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною у недійсності правочину. Крім цього, він може залишити за собою зроблені поліпшення, якщо їх можливо відокремити без пошкодження. У випадку якщо відокремлення поліпшень неможливе добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість речі (ч.4 ст. 390 ЦК України). Незаконний володілець, як добросовісний, так і недобросовісний, має право вимагати від власника компенсації, зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212, 214 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Первісний позов задоволити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що по вул. Малий Ринок, 5, м. Дрогобич Львівської області, укладений 31.12.2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_8 р. №3812.

Повернути нежитлове приміщення, що по вул. Малий Ринок, 5, м. Дрогобич Львівської області у власність ВАТ «Сортнасіннєовоч» (ідентифікаційний код 00492302) шляхом витребування його із володіння ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

В зустрічному позові ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч», ОСОБА_1, про визнання права приватної власності на нежитлове приміщення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.П. Івасівка