Рішення № 36307622, 23.12.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/1679/13Головуючий суду першої інстанції:Авакян А.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І., суддівРоманової Л.В., Самойлової О.В., при секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором № SI80AK13660216 від 17.01.2008 року у розмірі 128 434, 68 грн.

Уточнивши позовні вимоги Банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором, яка залишилась після відчуження предмету застави- автомобіля ВАЗ, модель 210994-20 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий сєдан - В, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 128 434, 68 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.01.2008 року між Банком та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір № SI80AK13660216, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 43 294 грн. для купівлі автомобілю зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15, 48 % на рік з кінцевим терміном повернення заборгованості 16.01.2013 року. Виконання зобов'язань по поверненню заборгованості за кредитом забезпечувалось заставою автомобіля ВАЗ, модель 210994-20 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий сєдан - В, реєстраційний номер НОМЕР_1, № кузова: НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу.

Позивач виконав умови даного договору, однак, відповідач свої обов'язки по поверненню кредиту виконує неналежним чином, у зв'язку з чим за ним станом на

07.08.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 128 434, 68 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 16 277, 45 грн., 24 966, 44 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії у розмірі 1873, 62 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 78 963, 14 грн., а також штрафу, нарахованого згідно п.14.9 договору: фіксована частина у розмірі

250, 00 грн. та штраф (процента складова) у розмірі 6 104, 03 грн.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 57 471, 54 грн. В решті вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у позові, у зв'язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що він у 2009 році передав банку заставний автомобіль для реалізації, з метою погашення заборгованості за кредитом, проте Банк здійснив реалізацію автомобіля лише у 2012 році, а за період з 2009 по 2012 рік неправомірно нарахував відсотки та штрафи.

Апелянт вважає, що тривалий час реалізації автомобіля є порушенням з боку Банку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2012 року на користь банку було звернуто стягнення на заставний автомобіль, в рахунок погашення заборгованості за кредитом. Автомобіль було реалізовано у 2012 році, однак коштів не вистачило для погашення всієї суми заборгованості , в зв.язку з чим залишок підлягає стягненню.

Сума пені була зменшена судом до 8 000 грн., оскільки її розмір перевищує суму заборгованості в декілька разів.

Висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає частково обгрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 17.01.2008 року між Банком та відповідачем укладено кредитно-заставний договір № SI80AK13660216, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 43 294 грн. для купівлі автомобілю зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15, 48 % на рік з кінцевим терміном повернення заборгованості 16.01.2013 року.

Виконання зобов'язань за даним кредитним договором забезпечувалось заставою: за умовами якої відповідач передав в заставу Банку автомобіль ВАЗ, модель 210994-20 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий сєдан - В, реєстраційний номер НОМЕР_1, № кузова: НОМЕР_2. (а.с. 10-26).

Сторонами не заперечується, що позивач виконав умови даного договору, однак, відповідач свої обов'язки по поверненню кредиту виконує неналежним чином, у зв'язку з чим за ним станом на 07 серпня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 128 434, 68 грн., яка складається із суми заборгованості за кредитом - 16 277, 45 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 24 966, 44 грн, заборгованості по комісії - 1 873, 62 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 78 963, 14 грн .

Крім того, на підставі п. 14.9 кредитно-заставного договору, укладеного між торонами, було нараховано штраф: 250 грн. (фіксована частина), 6 104, 03 грн.- процентна складова. (а.с. 54-55).

З доводами апелянта про те, що банк неправомірно нарахував за період з 2009 року по 2012 рік проценти та штрафи, не можна погодитись повною мірою.

З матеріалів справи вбачається, що в червні 2009 року , отримавши повідомлення банку про заборгованість за кредитом, відповідач по акту передав свій автомобіль банку для його реалізації, бажая на виручені кошти погасити заборгованість по кредиту.

З матеріалів справи також вбачається, що банк продав автомобіль тільки у 2012 році, а в період з 2009 року по 2012 рік нараховував проценти, комісію та штрафи на суму заборгованості, що потягло за собою збільшення суми заборгованості за кредитом.

Колегія суддів вважає, що нарахування процентів та комісії проводилось Банком відповідно до умов кредитно- заставного договору і є правомірним, оскільки правовідносини між сторонами, передачею автомобіля для реалізації,не були припинені.

Не можна погодитись і з доводами апелянта про те, що затримка в продажу автомобіля на 3 роки є порушенням з боку банку і є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що на підставі ч. 1 ст. 317 ЦК України, п. 35 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою від 7 вересня 1998 р. N 1388 Кабінету Міністрів України (станом на 2009 рік), право власності на автомобіль, переданий Банку на підставі акту в червні 2009 року, було зареєстровано за ОСОБА_6 і тільки він мав право розпоряджатися ним.

Банк, незважаючи на те, що ОСОБА_6 передав йому автомобіль, фактично не мав можливості ним розпорядитися, оскільки автомобіль не був знятий з реєстраційного обліку, не відбулося переходу права власності на автомобіль від ОСОБА_6 до Банку, а ОСОБА_6 не надав Банку повноважень на продаж автомобілю.

Відповідно до ч. 1 ст. 572, ч. 2 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2012 року було звернуто стягнення на заставний автомобіль на користь банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 27.03.2012 р. і склала 115 389, 78 грн. (а.с. 56-57). Рішення суду було виконано, автомобіль реалізовано, а суму, отриману від реалізації зазначеного транспортного засобу, 22.10.2012 року виключено з суми заборгованості відповідача, що відображено в розрахунку заборгованості. (а.с. 6-9)

Таким чином, підставою для реалізації автомобілю було рішення суду, а не акт передачи автомобіля Банку, складений в червні 2009 року .

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позовні вимоги банку в частині стягнення з ОСОБА_6 штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що сплата штрафу передбачена п. 14.9 кредитно - заставного договору, в якому зазначено, що при порушенні позичальником будь - якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5 % від суми невиконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що неустойка є засобом забезпечення виконання грошового зобов'язання і одночасно способом цивільно -правової відповідальності, а штраф є видом цивільно -правової відповідальності за інші правопорушення, тобто не за прострочення грошового зобов'язання.

Умовами кредитно-заставного договору передбачено нарахування пені в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення , за порушення ст.6.2.2 та 6.2.3 договору щодо сплати винагород та процентів ( п.14.2 договору)

Пунктом 14.3 договору передбачено нарахування пені в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, за порушення зобов.язання щодо повернення основної суми кредиту , зазначеної у ст.6.2.4 договору.

Пеня за порушення строків платежів за ст.6.2.2, 6.2.3, 6.2.4 була нарахована банком в розмірі 78 963, 14 грн, що вбачається з розрахунку заборгованості, і зменшена за рішенням суду першої інстанції до 8000 грв. ( а.с.6-9, 92-94)

Крім того, пунктом 14.9 кредитно-заставного договору передбачено, що при порушенні Позичальником будь-якого грошового зобов.язання за договором понад 30 календарних днів , Банк має право нарахувати штраф в розмірі 250 грв. плюс 5% від суми невиконаного зобов.язання.

Вказані суми штрафів в розмірі 250 грн та 6 104, 03 грн. також було нараховано відповідачу і стягнуто з нього судом першої інстанції.

Тобто, за порушення грошового зобов.язання з оплати основної суми кредиту, сплати винагород та процентів, ОСОБА_6 був притягнутий до відповідальності за пунктами 14.2, 14.3 і 14.9 договору.

За такими обставинами, оскільки нарахування штрафу в розмірі 250 грв. та 6104,03 грв. ( за п.14.9 договору) було проведено банком за прострочення саме грошових зобов.язань, а не за інші порушення умов договору, вказані суми не підлягають стягненню з відповідача за положеннями ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічної позиції підтримується Верховний Суд України в постанові по справі №6-116цс13 від 06.11.2013 року.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що сума заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6, повинна бути зменшена до 51 117,51 грн. ( 57471, 54 грн. - 6 354, 03 грн.)

Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції і не є підставою для скасування ухваленого судом рішення..

Якщо суд апеляційної інстанції, не передабчи справи на новий розгляд , змінює рішення або ухвалює нове, суд, відповідно, змін.є розподіл судових витрат, що передбачено ч. 5 ст. 88 ЦПК України..

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, п. 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року змінити, зменшити суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до 51 117 ( п'ятдесят одну тисячу сто сімнадцять грн). 51 коп., у відшкодування судового збору - до 511, 17 грв.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

Т.І.Моісеєнко Л.В.Романова О.В.Самойлова