Рішення № 36294816, 20.12.2013, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

20.12.2013

Справа № 2-2078/11

2/0203/235/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі - Авраменко А.М.,

за участю: представника позивача - Малого В.П.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з 14 березня 2011 року перебуває вищезазначена цивільна справа, яка ухвалю від 18 жовтня 2013 року була прийнята до свого провадження суддею Маймур Ф.Ф. внаслідок розподілу справи у відповідності до ст.11-1 ЦПК України (а.с.24, 133).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, з урахуванням їх подальшого уточнення, послався на те, що 29 травня 2007 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір №4787-Д, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 30000 гривень, зобов'язавшись його повернути до 29 травня 2008 року з виплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 40% річних. Посилаючись на те, що відповідач не повернув кредит у встановлений договором строк, позивач просив суд стягнути з відповідача кредитну заборгованість з урахуванням нарахованих штрафних санкцій станом на 02 жовтня 2012 року в загальному розмірі 175476 гривень, а також покласти на відповідача судові витрати по справі (а.с.59-61).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх безпідставність.

Окрім того, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір №4787-Д від 29 травня 2007 року з тих підстав, що даний договір укладено відповідачем під впливом обману з боку позивача, який, обман, полягав в тому, що вказаний в п.3.1 договору розмір сум щомісячних платежів за процентам за користування кредитом не відповідає порядку повернення кредиту, передбаченому п.1.1 і є значно завищеним. Також відповідач послався на не ознайомлення його із детальним розписом сукупної вартості кредиту. (а.с.79-83).

В судовому засіданні представник зустрічного позивача зустрічні позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні та визнанні спірного кредитного договору недійсним.

Представника відповідача за зустрічним позовом проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, вказуючи на відповідність кредитного договору вимогами закону та безпідставність тверджень зустрічного позивача про введення його в оману, в тому числі, виходячи із характеру займаної ним посади.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_3 від 29 травня 2007 року між ним, як позичальником та членом кредитної спілки, та КС «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка», як кредитором, 29 травня 2007 року було укладено кредитний договір №4787-Д, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 30000 гривень на строк 12 місяців, зобов'язавшись його повернути до 29 травня 2008 року щомісячними ануїтетними платежами (2500 гривень) зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 40% річних (1000 гривень щомісяця), а також інші обов'язкові платежі відповідно до умов договору. У відповідності до п.5.1 договору за невчасне повернення щомісячних платежів за кредитом позичальник зобов'язався сплатити кредитору проценти за користування неповернутою сумою кредиту в розмір: 0,3% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (прострочення до 5 днів); 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (прострочення понад 5 днів) (а.с.5-7).

Належне виконання кредитором своїх зобов'язань із надання кредиту позичальнику в повному обсязі підтверджується видатковим касовим ордером №454 від 29 травня 2007 року (а.с.9).

Виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за спірним кредитним договором забезпечено договором застави майна №4787 Д (З) від 29 травня 2007 року (а.с.9).

Судом встановлено, що позичальник не виконав в повному обсязі взяті на себе договірні зобов'язання із повернення кредиту у визначений договором строк, переставши здійснювати щомісячне погашення кредиту після сплати 12 листопада 2007 року частини коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої станом на 02 жовтня 2012 року становить 175476 гривень, з яких 13100 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 30783 гривень - проценти за користування кредитом, 117836 гривень - штрафні санкції у відповідності до п.5.1 кредитного договору за несвоєчасне повернення кредиту, 13757 гривень - інфляційне збільшення суми боргу (а.с.62-63).

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище кредитного договору, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про кредитні спілки».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст.1, 21 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Кредитна спілка має право самостійно встановлювати розмір плати (процентів) за користування кредитами, види кредитів та умови надання та строки повернення кредитів.

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Нормою ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Отже, вирішуючи питання щодо первісних позовних вимог позивача за кредитним договором №4787-Д від 29 травня 2007 року, приймаючи до уваги, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між сторонами даного кредитного договору із дотриманням вимог діючого законодавства, а також встановлено невиконання відповідачем за первісним позовом, на відміну від первісного позивача, своїх зобов'язань за даним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд, окрім наведеного вище, керувався також наступним.

Так, відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Нормою ст.230 ч.1 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення у відповідності до ч.1 ст.229 ЦК України, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, норми чинного законодавства та приймаючи до уваги факт ненадання позивачем, його представником жодних належних та допустимих доказів щодо дійсності укладення спірного кредитного договору під впливом обману позивача, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст.ст.203, 1054, 1055 ЦК України при укладанні спірного договору між сторонами були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми договору. Окрім того, на момент укладення спірного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи. Крім того, позичальник підписав оспорюваний ним зараз кредитний договір особисто.

Крім того, суд критично ставиться, вважає хибними та не приймає до уваги твердження сторони первісного відповідача (позивача за зустрічним позовом) щодо введення позичальника в обману шляхом зазначення в п.3.1 кредитного договору розміру щомісячним платежів за процентами у більшому, ніж вказаному в п.1.1 договору розмірі. Правова позиція суду з цього питання ґрунтується на тому, що згідно змісту положень спірного кредитного договору розмір процентів за користування кредитом вираховувався кредитором від загальної суми кредиту - 30000 гривень, і становить з розрахунку на весь строк кредитування 12000 гривень (40% річних). Саме такий розмір процентів був поділений у відповідності до кількості щомісячних платежів із повернення кредиту і в такому вигляді вказаний у п.3.1 - по 1000 гривень щомісяця. Оскільки ж п.1.1 кредитного договору, на який посилається зустрічний позивач, як і будь-який інший пункт договору, не містить посилань про необхідність обрахування щомісячної суми процентів за користування кредитом для сплати саме із суми залишку неповернутого кредиту на час такого обрахування, а сторони свідомо погодили порядок погашення кредиту відповідно до п.3.1 спірного договору, твердження зустрічного позивача про невідповідність п.3.1 договору положенням п.1.1 є надуманими та необґрунтованими. Відтак, не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин та змісту кредитного договору і твердження зустрічного позивача про введення його в оману кредитором шляхом зазначення в п.3.1 розміру платежів за процентами в більшому розмірі, ніж обумовлювали сторони договору в п.1.1.

Крім того, сутність положень спірного кредитного договору є очевидною і під час ознайомлення позичальника з його текстом не могла залишитися поза його увагою або бути ним неправильно сприйнятою. З аналогічних підстав суд не приймає посилання позивача за зустрічним позовом на не ознайомлення його із сукупною вартістю кредиту, не зазначення її в тексті спірного договору, оскільки детальний та повний розпис кінцевої вартості кредиту міститься у п.3.1 договору, в якому вказано 12 щомісячних сум платежів за договором із розбивкою за видами платежів. Дані складові являють собою однакові круглі суми, просте складання яких дає уявлення про загальну вартість кредиту для позичальника.

Таким чином, вищевикладене виключає можливість визнання спірного кредитного договору недійсним як правочину, зокрема згідно ст.230 ЦК України з наведених зустрічним позивачем підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за первісним позовом, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати в загальному розмірі 1820 гривень (а.с.3, 4).

Судові витрати позивача за зустрічним позовом, враховуючи результат його розгляду, відшкодування не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 203, 215, 230, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 629, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.1, 21 Закону України «Про кредитні спілки», ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 109, 169, 208, 209, 212-215, нормами Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» (ЄДРПОУ 25778752) заборгованість за кредитним договором №4787-Д від 29 травня 2007 року в сумі 175476 гривень, з яких 13100 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 148619 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також у рахунок повернення судових витрат - 1820 гривень, а всього - 177296 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Ф.Ф. Маймур