Постанова № 36288098, 28.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 р.Справа № 2а-5464/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О..

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засідані апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Зерноторгівельна компанія» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 7 червня 2012 р. № 0000680231, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 928 248 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 464 124 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки реальність господарських операцій ТОВ «Зерноторгівельна компанія» з ПП «Лісса», ТОВ «Укр буд сервіс» і ТДВ «Гулівер» підтверджується відповідними первинними документами, а тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість у жовтні та листопаді 2011 року на суму 928 248 грн. є безпідставними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Зерноторгівельна компанія», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби правонаступником Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АБ № 065609.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем за результатами позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Зерноторгівельна компанія» з питань правових відносин з ПП «Лісса» за вересень 2011 року, ТОВ «Укр буд сервіс» та ТДВ «Гулівер» за жовтень 2011 року, висновки якої викладені в акті перевірки № 1187/22-200/32819970 від 23 травня 2012 року.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем порушені вимоги ст. 198 п. 198.3., п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 928 248 грн.

За висновком податкового органу, у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з отриманням від ПП «Лісса», ТОВ «Укр буд сервіс» і ТДВ «Гулівер» послуг, оскільки вказані правочини в силу вимог п. 2 ст. 215, ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними та такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Така позиція обґрунтована податковим органом відсутністю у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, тобто адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. На думку податкового органу, ПП «Лісса», ТОВ «Укр буд сервіс» і ТДВ «Гулівер» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі акту перевірки 07 червня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000680231, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 928 248 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 464 124 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у контрагентів позивача основних засобів, матеріальних ресурсів, фахівців, складських приміщень, а також інших передумов для провадження будь-якого виду господарської діяльності, суттєво різний основний вид діяльності контрагентів із послугами, які були предметом їх договорів із позивачем, економічна недоцільність та виробнича невиправданість з боку позивача на укладення договорів із контрагентами, які знаходяться в іншому місті, ніж позивач та пункти навантаження-розвантаження; невиправданість обраного позивачем способу готівкових розрахунків із кожним контрагентом, який вимагав від нього доставляти готівку до іншого міста майже кожного дня протягом 4 місяців поспіль,свідчать про відсутність реального виконання умов договорів їх сторонами. З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв у межах, спосіб та на підставі своїх повноважень, відповідно до вимог ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України довів перед судом його законність, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.08.2011 року та 01.09.2011 року між позивачем та ПП «Лісса» укладено договори про надання транспортно-експедиційних послуг.

01.10.2011 року, 15.10.2011 року, 20.10.2011 року, 25.10.2011 року та 30.10.2011 року між позивачем та ТОВ «Укр буд сервіс» укладено договори про надання послуг вантажоперевезення.

01.10.2011 року та 25.10.2011 року між позивачем та ТДВ «Гулівер» укладено договори про надання послуг вантажоперевезення.

За умовами наведених договорів контрагенти зобов'язувались надати або організувати виконання послуг з вантажоперевезення автомобільним транспортом, в тому числі укладати від власного імені договори про перевезення вантажу позивача.

Фактичне здійснення господарських операцій по вищевказаним договорам підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: договорами про надання послуг автомобільним транспортом, актами виконаних робіт та специфікаціями до актів виконаних робіт, оборотно-сальдовими відомостями, податковими накладними, прибутково-касовими ордерами та товарно-транспортними накладними, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав, визначених ПК України, які б виключали право позивача на формування на їх основі суми податкового кредиту, не вбачається.

На час укладання та виконання зазначених договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Лісса», ТОВ «Укр буд сервіс» і ТДВ «Гулівер».

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду апеляційної інстанції наголошує на відсутності підстав для такого твердження податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, та вважається таким, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Однак, акт перевірки не містить посилань на вищезазначені обставини, не доводить умислу сторін спірного правочину на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який не має на меті створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України) та визнається судом недійсним, але жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними під час перевірки судом не встановлено, а відповідачем під час розгляду справи не наведено.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Вказані у акті перевірки дані не ґрунтуються на фактичних даних та жодним чином не відображають неможливості виконання вказаними контрагентами договорів на момент виконання зобов'язань, оформлення первинної бухгалтерської документації та виписки податкових накладних, за якими було сформовано податковий кредит.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - отримувача послуг, будь-які порушення постачальниками послуг податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Подальша діяльність контрагентів та їх відсутність за місцезнаходженням жодним чином не впливають на право позивача відображати податкові накладні, отримані від таких контрагентів.

Посилання суду першої інстанції на відсутність у контрагентів позивача об'єктивної можливості для надання обумовлених в договорах послуг в силу відсутності основних та транспортних засобів та робочого персоналу за даних обставин є помилковим, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання послуг, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється надання таких послуг виконавцем.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання ТОВ «Зерноторгівельна компанія» та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами.

Копії первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, а твердження податкового органу про порушення при цьому норм податкового законодавства ґрунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Вищевказані обставини та положення законодавства судом першої інстанції прийняті до уваги не були, що призвело до ухвалення судового рішення з порушенням норм матеріального права.

З огляду на викладене, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія» - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області від 07 червня 2012 року № 0000680231.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.