Ухвала суду № 36287911, 18.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Блохін А. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року справа №812/8085/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 812/8085/13-а за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги №Ю-788 від 06 серпня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

20 вересня 2013 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги №Ю-788 від 06 серпня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 серпня 2013 року Державним підприємством «Антрацит» отримано вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області № Ю-788 від 06 серпня 2013 року про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 963909,86 грн., штрафу у сумі 692,63 грн. та пені у сумі 159,31 грн., що рахується за ДП «Антрацит» станом на 01 серпня 2013 року.

З зазначеною вимогою позивач не погодився та 15 серпня 2013 року звернувся до відповідача з заявою про узгодження вимоги про сплату недоїмки №Ю-788 від 06.08.2013 року.

09 вересня 2013 року ДП «Антрацит» було отримано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про залишення заяви про узгодження вимоги про сплату недоїмки №Ю-788 від 06.08.2013 року без задоволення.

Позивач вважає, що вимога управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про сплату недоїмки №Ю-788 від 06.08.2013 року винесена з порушенням норм діючого законодавства та є необґрунтованою.

Позивач зазначив, що при видачі вимоги та розгляді заяви про узгодження відповідачем порушено порядок та строки розгляду заяви про узгодження, встановлені Постановою правління ПФУ №22-7 від 08.10.2010 року, якою затверджено Порядок розгляду органами пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки за сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Крім того, ДП «Антрацит» було надано відповідачу звіт про суми нарахованого єдиного внеску 16.06.2013 року - за травень 2013 року, 08.07.2013 року - за червень 2013 року.

Відповідно до звіту за травень 2013 року ДП «Антрацит» нарахована до сплати у травні 2013 року єдиний внесок у розмірі 548967,14 грн., який було сплачено платіжними дорученнями № 1424, №1425 від 07.06.2013 року, №1532, №1533 від 14.06.2013 року, №1669, №1673, №1674, №25 від 27.06.2013 року на загальну суму 556483,17 грн. з зазначенням про це у розділі «призначення платежу» платіжних доручень, тобто поточні нарахування єдиного внеску за травень 2013 року позивачем сплачені у повному обсязі.

Відповідно до звіту за червень 2013 року ДП «Антрацит» нарахована до сплати у червні 2013 року єдиний внесок у розмірі 544034,12 грн., який було сплачено платіжними дорученнями № 1945, №1946 від 19.07.2013 року, №»2021-2024 від 29.07.2013 року, №34 від 31.07.2013 року на загальну суму 544034,12 грн. з зазначенням про це у розділі «призначення платежу» платіжних доручень, тобто поточні нарахування єдиного внеску за червень 2013 року позивачем сплачені у повному обсязі.

Крім того, відповідачем до зазначеної заборгованості станом на 01.08.2013 року відповідно до оскаржуваної вимоги, включено суми, які були пред'явлені позивачеві за вимогою №Ю-788 від 06.08.2013 року, включені суми, які були пред'явлені підприємству вимогами №Ю-578 від 04.04.2013 року, №Ю-664 від 06.06.2013 року. Вимога №578 від 04.04.2013 року була оскаржена у судовому порядку. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013 року по справі №812/3865/13-а скасовано вимогу №Ю-578 від 04.04.2013 року, тому суми, нараховані в ній, сплаті не підлягають. Заборгованість станом на 01.06.2013 року, яка визначена вимогою №Ю-664 від 06.06.2013 року оскаржена до Пенсійного фонду України. Отже, суми зазначені в цих вимогах стягненню не підлягають, що не враховано відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року по справі № 913/124/13-г було порушено справу про банкрутство ДП «Антрацит», а також введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, копія ухвали надіслана і на адресу відповідача.

Станом на 09.01.2013 року за ДП «Антрацит» рахувалась заборгованість перед відповідачем в сумі 573527,49 грн., стосовно якої відповідач у справі про банкрутство є конкурсним кредитором, та вимоги щодо її погашення мають вирішуватися у справі про банкрутство відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду першої інстанції від 18 листопада 2013 року позов Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги №Ю-788 від 06 серпня 2013 року - задоволено частково. Скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області №Ю-788 від 06 серпня 2013 року в частині нарахування недоїмки у сумі 963909,86 грн. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Однією з обов'язків Платника єдиного внеску, згідно Закону № 2464-VI, являється своєчасність, повність нараховування, обчислення та сплата єдиного внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство «Антрацит» зареєстроване у якості юридичної особи 30.04.2003 року виконавчим комітетом Антрацитівської міської ради Луганської області (а.с. 40).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.01.2013 р. в справі № 913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 41).

Крім того, Державне підприємство «Антрацит» зареєстроване в управлінні Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області як платник внесків та з огляду на положення Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Базовим звітним періодом для відокремленого підрозділу Державного підприємства «Антрацит» є календарний місяць.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до звіту про суми нарахованого єдиного внеску ДП «Антрацит» за січень 2013 року платником нарахована до сплати сума єдиного внеску. Вказана сума нарахованого єдиного внеску за січень 2013 року повністю сплачена, що підтверджуються постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року по справі № 812/3865/13-а (а.с.69-71).

Відповідно до звіту про суми нарахованого єдиного внеску ДП «Антрацит» за лютий 2013 року платником нарахована до сплати сума єдиного внеску. Вказана сума нарахованого єдиного внеску за лютий 2013 року повністю сплачена, що підтверджуються постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року по справі № 812/3865/13-а (а.с. 69-71).

Відповідно до звіту про суми нарахованого єдиного внеску Державного підприємства «Антрацит» за березень 2013 року платником нарахована до сплати сума єдиного внеску в розмірі 621462,73 грн. (а.с. 126-129).

Платіжними дорученнями №12 від 29.04.2013 року на загальну суму 694,43 грн., №981 від 29.04.2013 року на загальну суму 54,62 грн., №959 від 29.04.2013 року на загальну суму 42610,85 грн., №958 від 29.04.2013 року на загальну суму 578102,83 грн. позивачем сплачений єдиний внесок за березень 2013 року, що зазначено у розділі «Призначення платежу» (а.с.131-134).

Відповідно до звіту про суми нарахованого єдиного внеску Державного підприємства «Антрацит» за квітень 2013 року платником нарахована до сплати сума єдиного внеску в розмірі 581582,04 грн. (а.с.141-145).

Платіжними дорученнями №1275 від 31.05.2013 року на загальну суму 421 736,98 грн., №1276 від 31.05.2013 року на загальну суму 32187,67 грн., №19 від 22.05.2013 року на загальну суму 523,98 грн., №1164 від 20.05.2013 року на загальну суму 33,41 грн., №1166 від 20.05.2013 року на загальну суму 8000,00 грн., №1167 від 20.05.2013 року на загальну суму 119100,00 грн. позивачем сплачений єдиний внесок за квітень 2013 року, що зазначено у розділі «Призначення платежу» (а.с.135-140).

Державним підприємством «Антрацит» було надано до управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області звіт про суми нарахованого єдиного внеску за травень 2013 року (а.с.91-95).

Відповідно до звіту за травень 2013 року ДП «Антрацит» нарахована до сплати у травні 2013 року єдиний внесок у розмірі 548967,14 грн.

Платіжними дорученнями №1424 від 07.06.2013 року на загальну суму 281,75 грн., №1425 від 07.06.2013 року на загальну суму 3889,74 грн., №1532 від 14.06.2013 року на загальну суму 112100,00 грн., №1533 від 14.06.2013 року на загальну суму 7600,00 грн., №25 від 27.06.2013 року на загальну суму 452,56 грн., №1673 від 27.06.2013 року на загальну суму 394509,20 грн. та №1674 від 27.06.2013 року на загальну суму 30133,89 грн. позивачем сплачений єдиний внесок за травень 2013 року, що зазначено у розділі «Призначення платежу» (а.с.84-90).

Державним підприємством «Антрацит» було надано до управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області звіт про суми нарахованого єдиного внеску за червень 2013 року (а.с.23-26, 27).

Відповідно до звіту за червень 2013 року ДП «Антрацит» нарахована до сплати у червні 2013 року єдиний внесок у розмірі 544034,12 грн.

Платіжними дорученнями №34 від 31.07.2013 року на загальну суму 320,28 грн., №1945 від 19.07.2013 року на загальну суми 200,00 грн., №1946 від 19.07.2013 року на загальну суму 1605,00 грн., №2021 від 29.07.2013 року на загальну суму 505 890,37 грн., №2022 від 29.07.2013 року на загальну суму 87,27 грн., №2023 від 29.07.2013 року на загальну суму 37 736,20 грн. та №2024 від 29.07.2013 року на загальну суму 7465,74 грн. позивачем сплачений єдиний внесок за червень 2013 року, що зазначено у розділі «Призначення платежу» (а.с.28-34).

Однак, управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області 06.08.2013 винесено позивачеві вимогу про сплату недоїмки №Ю-788 з єдиного внеску в сумі 963909,86 грн., штрафу у сумі 692,63 грн. та пені у сумі 159,31 грн., що рахуються за ДП «Антрацит» станом на 01.08.2013 року, виходячи з недоплаченого внеску за травень та повністю не сплаченого внеску за червень 2013 року, оскільки внески за травень та червень 2013 року було спрямовано на погашення недоїмки за попередні місяці 2013 року після порушення справи про банкрутство (а.с.9).

На думку суду першої інстанції відповідачем безпідставно видано вказану вимогу в частині нарахування недоїмки у сумі 963909,86 грн.

Проблемою даного спору є наявність у органу Пенсійного фонду права на здійснення зарахування сплачених після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів особою, відносно якої порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, сум єдиного внеску в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені, які виникли до дати введення мораторію.

Частиною 4 статті 25 Закону № 2464 встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з частиною 6 статті 25 Закону № 2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відтак, зарахування в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені сплачених сум єдиного внеску у разі наявності у платника заборгованості є обов'язком органу Пенсійного фонду.

Разом з тим, приписи цього Закону до правовідносин, що розглядаються, повинні застосовуватися з урахуванням того, що відносно ДП «Антрацит» ухвалою господарського суду Луганської області від 09.01.2013 року в справі №913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Статтею 1 Закону визначене поняття кредитора, за яким це є юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частина 3 статті 19 вищезазначеного Закону містить норму відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

Статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина 1).

Частиною 3 цієї правової норми визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відтак, під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, в тому числі щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість позивача з вказаних внесків виникла у зв'язку із здійсненням відповідачем зарахування сплачених позивачем коштів у лютому та березні 2013 року поточних платежів за січень та лютий 2013 року у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за попередній період до порушення справи про банкрутство, тобто до 09 січня 2013 року, що потягло за собою виникнення заборгованості за січень та лютий 2013 року.

Оскільки зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску як поточних платежів за січень та лютий 2013 року в рахунок наявної заборгованості, штрафів та пені за періоди до введення в дію мораторію, є заходом, спрямованим на забезпечення виконання позивачем зобов'язань щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до введення в дію мораторію, таке зарахування після введення в дію мораторію ухвалою господарського суду від 09.01.2013 року є протиправним.

Отже відповідачем тим самим штучно створено поточну заборгованість за січень та лютий 2013 року, і у подальшому кожен поточний місячний платіж, який сплачувався позивачем у повному обсязі, зараховувався в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені створеної таким чином за попередній місяць, хоча в платіжних документах позивачем зазначалося цільове призначення платежів, внаслідок чого відповідно кожен поточний місяць таким чином, залишався не оплаченим, у тому числі таким чином відповідачем визначена і заборгованість за травень та червень 2013 року, що стало підставою для винесення оскаржуваної вимоги.

Таким чином, станом на дату винесення оскаржуваної вимоги заборгованість з єдиного внеску, яка підлягає сплаті в умовах дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до положень статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у ДП «Антрацит» відсутня, а тому відсутні підстави для видачі позивачеві вимоги про погашення заборгованості з поточних платежів на травень та червень 2013 року .

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що управління Пенсійного фонду в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області спрямовувало сплачувані позивачем кошти в рахунок погашення не поточної заборгованості, а заборгованості зі сплати штрафних санкцій та пені, які виникли до введення мораторію 09.01.2013 року, що заборонено діючим законодавством України, та у наступний період за рахунок штучно створеної заборгованості у поточних місяцях.

Доводи відповідача, що ця недоїмка створилася, з недоплаченого внеску за травень та повністю не сплаченого внеску за червень 2013 року, на увагу не заслуговує, оскільки платіж за червень 2013 року відповідачем безпідставно було спрямовано на погашення заборгованості за попередні місяці.

Крім того, відповідно до частини 3 пункту 10.11 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 у разі проведення такого зарахування орган Пенсійного фонду протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця повинен скласти повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду.

Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано посадовій особі юридичної особи або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, адвокату, приватному нотаріусу, під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення. Дата відправлення проставляється на корінці повідомлення.

Доказів надіслання або вручення позивачу повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, відповідачем у судовому засіданні надано не було.

На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про необхідність скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області №Ю-788 від 06 серпня 2013 року в частині нарахування недоїмки у сумі 963909,86 грн.

Щодо підстав внесення у вимогу сум штрафних санкцій та пені за вказаний період суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

З аналізу вищенаведених положень вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, то відповідно і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Встановлено, що визначені у спірній вимозі суми штрафних санкцій у розмірі 692,63 грн. та пені у розмірі 159,31 грн. виникли та були включені до спірної вимоги після введення в дію мораторію (09.01.2013), а отже на ці зобов'язання, строк виконання яких розпочався після дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, його дія не поширюється.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 160, 182, 195-196, п.3 ч.1 ст. 199, ч.4 ст. 202, п.3 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 812/8085/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 812/8085/13-а за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги №Ю-788 від 06 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий: А.А.Блохін

Судді: Г.М.Міронова

І.В. Юрко