Рішення № 36284758, 18.12.2013, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/1006/13-ц

Провадження № 2/378/331/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Скороход Т. Н. ,

за участю секретаря: Соколової О.А.,

позивача: ОСОБА_1,

його представника: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, понесених у звязку з відновленням меж земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 27 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_5, він придбав житловий будинок, розташований по вул. Межигірській, 35 в смт. Ставище, Київської області. У травні 2013 року між ним та відповідачем, що є власником домоволодіння по вул. Межигірській, 37 в смт. Ставище, виникла суперечка щодо розміщення суміжної межі між їхніми земельними ділянками, що змусило його звернутися до постійної комісії селищної ради з агропромислового комплексу, земельних ресурсів, соціального розвитку та благоустрою селища. 18 травня 2013 року актом вищевказаної комісії щодо узгодження меж земельної ділянки встановлено: відсутність межових знаків земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні зі сторони земельної ділянки по вул. Межигірській, 37, що знаходиться у власності ОСОБА_4 Дана комісія дійшла висновку, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 виготовив державний акт на свою земельну ділянку ЯК № 312291, площею 0,15 га для будівництва, якому згідно акту погодження меж землекористування та передачу на зберігання межових знаків власнику (землекористувачу) земельної ділянки, було передано на зберігання межові знаки та у разі знищення (пошкодження) даних межових знаків йому (позивачу), як суміжному землекористувачу необхідно звернутися до організації, яка виготовляла державні акти ОСОБА_4 для відновлення спірних межових знаків. За вищевказаних обставин він вважає, що відповідач знищив межові знаки, які були йому передані на зберігання та порушив межі власної земельної ділянки та межі суміжної земельної ділянки, що перебуває в його (позивача) користуванні. 31 травня 2013 року він, керуючись рекомендаціями вищезазначеної постійної комісії селищної ради, звернувся до приватного підприємства „Земпроект-плюс, для відновлення порушених меж та уклав договір № 264 відновлення меж земельної ділянки по вул. Межигірській, 37, що знаходиться у власності відповідача, оскільки земельна ділянка по вул. Межигірській, 35, що перебуває у його (позивача) користуванні не приватизована, а її межі збігаються з межами сусідньої ділянки відповідача. Вартість вказаних робіт, згідно акта приймання-здачі виконаної роботи в цілому від 17 червня 2013 року становить 600 гривень, які він сплатив виконавцю робіт.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь половину витрат на відновлення суміжних меж, що становить 300 гривень та судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що як вбачається з п. 1.4 договору купівлі-продажу житлового будинку укладеного 27 серпня 2012 року між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 придбав житловий будинок розміщений на земельній ділянці кадастровий номер 3224255100:01:033:0056. Враховуючи, що позивач придбав житловий будинок на земельній ділянці з присвоєним кадастровим номером, тобто сформованій, винесення в натуру (на місцевість) меж у відповідності до ч. 7 ст. 79-1 ЗК України мало здійснюватися за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Зважаючи на наведене, позивач обрав неналежний спосіб реалізації своїх прав, які він вважає порушеними. Крім того, розрахунково-касових документів, що підтверджують оплату будь-яких землевпорядних робіт позивач не надав. Покази свідка не є належним і допустимим доказом сплати грошових коштів. Факт умисного знищення межових знаків має доводитися належними доказами і не може ґрунтуватися на припущенні. А ст. 106 ЗК України стосується власників земельних ділянок і не може бути правовою підставою для стягнення коштів користувачем з власника сусідньої земельної ділянки.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_6, покази свідка ОСОБА_7, дослідивши письмові докази по справі вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України судом визначено, що кожною із сторін визнано слідуючі обставини:

Позивач є власником домоволодіння, розташованого по вул. Межигірській, 35 в смт. Ставище, а відповідач - домоволодіння, розташованого по вул. Межигірській, 37 в смт. Ставище.

В судовому засіданні сторони відмови від визнання вищевказаних обставин у відповідності із ст. 178 ЦПК України не заявляли. Тому, виходячи із змісту п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, вказані обставини доказуванню не підлягають.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки, яка розташована по вул. Межигірській, 37 в смт. Ставище, площею 1500 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с. 37) та копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 38-39).

Відповідно до пунктом 3.14. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від18.05.2010, N 376, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686, передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Згідно з актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 17.06.2013 року (а.с. 32) встановлено, що межові знаки предявлені та передані на зберігання ОСОБА_4, який про адміністративну відповідальність за знищення межових знаків повідомлений. Проте, підпис ОСОБА_4 в даному акті відсутній, та відсутні дані, що свідчили б про відмову відповідачем підписувати даний акт. Доказів того, що останній раніше отримав межові знаки на зберігання позивачем та його представником суду не подані, а судом даних обставин не встановлено.

Відповідно до копії акта узгодження меж земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_1 по вул. Межигірській, 35 від 18 травня 2013 року (а.с. 10) встановлено, відсутність межових знаків земельної ділянки, що знаходиться в користуванні позивача зі сторони земельної ділянки по вул. Межигірській, 37, що знаходиться у власності ОСОБА_4 та позивачу, як суміжному землекористувачу рекомендовано звернутися до організації, яка виготовляла державні акти ОСОБА_4 для відновлення спірних межових знаків.

Проте, доказів того, що відповідач відповідно до п. 3.17 вищевказаної Інструкції був попереджений про наслідки знищення межових знаків, та те, що саме останній знищив межові знаки позивачем суду не надано, а судом даних обставин не встановлено.

Крім того, відповідно до п. 4.1 вищезазначеної Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Позивач та його представник не надали суду доказів того, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою смт. Ставище вул. Межигірська, 35, пояснивши, що відповідно до копії договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 27 серпня 2012 року між останнім та ОСОБА_5 (а. с. 5-6), він придбав житловий будинок розташований за вищевказаною адресою, який розміщений на земельній ділянці розміром 0,1500 га, кадастровий номер 3224255100:01:033:0056.

Згідно з ч. ч. 1, 4, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як обєкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Враховуючи, вищевикладене, суд вважає, що земельна ділянка розміром 0,1500 га, кадастровий номер 3224255100:01:033:0056 є сформованою, проте, позивачем та його представником не надано суду доказів того, що межі даної сформованої земельної ділянки винесені в натурі, а судом даних обставин не встановлено.

Разом з тим, 31 травня 2013 року позивач уклав договір з приватним підприємством „Земпроект-плюс за № 264 для відновлення меж земельної ділянки по вул. Межигірській, 37 в смт. Ставище (а.с. 8). Вартість вказаних робіт, згідно акта приймання-здачі виконаної роботи в цілому від 17 червня 2013 року становить 600 гривень (а.с. 9). Проте, позивачем та його представником не надано суду доказів необхідності винесення меж в натурі саме земельної ділянки, яка розташована за адресою вул. Межигірська, 37 смт. Ставище, а судом даних обставин не встановлено. Також, ОСОБА_8 не надав суду належних доказів сплати ним 600 грн. за відновлення меж вищевказаної земельної ділянки. Показання свідка ОСОБА_7 щодо передачі позивачем особам, які встановлювали межові знаки на сусідській земельній ділянці було сплачено 600 грн., всупереч ст. ст. 58, 64 ЦПК України, є неналежним доказом.

Відповідно до ст.106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, оскільки позивачем та його представником суду не наведено правових підстав щодо необхідності відновлення меж земельної ділянки, яка розташована по вул. Межигірській, 37 в смт. Ставище, площею 1500 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та не подано доказів знищення відповідачем межових знаків і заподіяння ОСОБА_1 ОСОБА_4 збитків, тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 79-1, 106, 120 ч. ч. 2, 6, 211 ЗК України ст.ст. 10, 11, 56, 60, 79, 84, 131, 209 ч.3, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, понесених у звязку з відновленням меж земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено 23 грудня 2013 року.

СуддяТ. Н. Скороход