Постанова № 36279145, 20.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2013 року справа №805/15486/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

секретар судового засідання Мосіна К.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Келембет М.В. - за довір. від 25.10.2013 року, Рачителева Ю.В. - за довір. від 25.10.2013 року

від відповідача - Бояр В.С. - за довір. від 16.10.2013 року, Чирикіна Н.В. - за довір. від 24.09.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі № 805/15486/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0003802201, яким визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 80598 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі № 805/15486/13-а (суддя Смагар С.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції посилається на відсутність в договорі поставки № 1203 від 01.04.2011 року умов про асортимент, кількість та ціну товару, проте законодавство України не вимагає, щоб всі істотні умови договору узгоджувались між сторонами одночасно та закріплювались обов'язково в одному документі. Оскільки за вказаним договором була визначена лише чисельна кількість поставок, тому спочатку між сторонами були погоджені так звані загальні умови, а конкретні умови щодо асортименту, кількості та ціни товару погоджувались між сторонами при здійсненні окремої поставки.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції послався на визначення терміну РСА Правил Інкотермс 2000 року, який згадувався в догові поставки № 1203 від 01.04.2011 року в якості можливої умови поставки (пункт 2.4 договору), та зазначив, що термін РСА передбачає, що перевізника визначає покупець, а в спірних відносинах поставка здійснювалась перевізниками, договір з якими укладав постачальник (ТОВ «Триест-Дон»), а не покупець.

Наголошує на тому, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції.

У судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, проти чого заперечували представники відповідача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 20.10.2006 року, ідентифікаційний код 34686757, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, види діяльності за КВЕД-2010: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, виробництво продуктів нафто перероблення, діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, розведення великої рогатої худоби молочних порід.

Перебуває на податковому обліку в Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, є платником податку на додану вартість.

01 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Триест-Дон», як постачальником, був укладений договір поставки нафтопродуктів № 1203 (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 2.4 Договору поставка товару здійснюється транспортом постачальника на умовах FCA у відповідності з правилами Інкотермс в редакції 2000 року (продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем) або транспортом покупця на умовах EXW Інкотермс в редакції 2000 року (згідно якого продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця).

Відповідно до пункту 3.2 Договору покупець здійснює приймання товару по якості та кількості відповідно до умов Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.

Згідно п. 8.8 Договору строк дії договору до 31 грудня 2011 року.

Додатковою угодою від 31 грудня 2012 року строк дії Договору визначений до 31 грудня 2013 року.

На момент складання податкових накладних позивач та його контрагент ТОВ «Триест-Дон» були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

На виконання вказаного Договору позивачем надано: видаткові накладні від 09 липня 2013 року № Т-00002284 на товар «бензин А-76» на загальну суму 39997 грн., від 11 липня 2013 року № Т-00002340 на товар «бензин А-76» на загальну суму 76687 грн., від 22 липня 2013 року № Т-00002460 на товар «бензин А-76» на загальну суму 59763,50 грн., від 31 липня 2013 року № Т-00002649 на товар «бензин А-76/80» на загальну суму 145947,10 грн.; товарно-транспортні накладні від 9 липня 2013 року № Т-00002284, від 11 липня 2013 року № Т-00002340, від 22 липня 2013 року № Т-00002460, від 31 липня 2013 року № Т-00002649; податкові накладні від 9 липня 2013 року № 112 на загальну суму 39997 грн., в тому числі податок на додану вартість 6666 грн. 17 коп., від 11 липня 2013 року № 167 на загальну суму 76687 грн., в тому числі податок на додану вартість 12781 грн. 17 коп., від 22 липня 2013 року № 292 на загальну суму 59763 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 9960 грн. 58 коп., від 31 липня 2013 року № 465 на загальну суму 145947 грн. 10 коп., в тому числі податок на додану вартість 24324 грн. 52 коп.; платіжні доручення від 9 липня 2013 року № 295 на суму 39997 грн., від 11 липня 2013 року № 297 на суму 76687 грн., від 30 липня 2013 року № 317 на суму 59763 грн., від 21 серпня 2013 року на суму 145947 грн. 09 коп.

Згідно до договорів між ТОВ «Джерело 2006» та ТОВ «ДТЕК «Добропіллявугілля» від 30 квітня 2013 року № 168п-ДУ, ТОВ «Джерело 2006» та ТОВ «ДТЕК Східенерго» від 10 січня 2013 року № 22/01-13 позивачем було реалізовано, товар отриманий від ТОВ «Триест-Дон» за договором від 01.04.2011 року № 1203.

На підставі наказу відповідача № 282 від 30.09.2013 року, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.1, п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України з 30 вересня по 04 жовтня 2013 року відповідачем була здійснена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень, серпень 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ «Триест-Дон».

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт від 08 жовтня 2013 року № 187/22-01/34686757 та встановлені порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами і доповненнями), а саме: позивачем завищений податковий кредит та занижений податок на додану вартість за липень 2013 року в сумі 47066 грн., за серпень 2013 року в сумі 6666 грн., у загальній сумі 53732 грн. Відповідач зазначає, що перевіркою встановлено відсутність фактичного здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товару, а отже і відсутність факту реального здійснення господарської діяльності у липні 2013 року з постачальником - Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон». Даний висновок відповідачем здійснений у зв'язку із відсутністю товарно-транспортних накладних, які були б оформлені відповідно до спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29 грудня 1995 року № 488/346 та інших документів, передбачених вимогами чинного законодавства, що мають свідчити про фактичне транспортування товарно-матеріальних цінностей; відсутність сертифікатів якості, технічних паспортів, сертифікатів відповідності, які були обумовлені договором; недоведеність фактичного відвантаження продукції покупцю.

22 жовтня 2013 року Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на підставі акту перевірки, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003802201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 80598 грн., в тому числі за основним платежем 53732 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26866 грн. за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 200 Податкового кодексу України.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 805/15153/13-а позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Триест-Дон» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволена частково.

Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області по коригуванню в АІС «Податковий блок» показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, на підставі довідки про результати проведення зустрічної звірки від 23 вересня 2013 року № 126/05-61-22-08/33135428.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області вилучити з АІС «Податковий блок» внесене коригування показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, на підставі довідки про результати проведення зустрічної звірки від 23 вересня 2013 року № 126/05-61-22-08/33135428.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відновити в АІС «Податковий блок» показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року з урахуванням додатків до декларації.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 805/15153/13-а апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишена без задоволення, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року залишена без змін.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, апелянт вказує на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України..

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, затвердженим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496, ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Ця Інструкція не поширюється на видобуток нафти, здавання її з системи магістральних нафтопроводів споживачам та на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

За приписами п. 5.4 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Відповідно до п. 7.1 та п. 7.2 Інструкції відпуск нафти споживачам здійснюється на підставі попередньо укладених договорів, а нафтопродуктів - на підставі договорів або за готівку.

Відпуск нафти і нафтопродуктів здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.

Згідно п. 7.5 Інструкції 7.5.1 Нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється.

Міри повної місткості з нафтопродуктами під час їх відвантаження мають пломбуватись вантажовідправником (якщо інше не передбачено договором).

Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

На вимогу вантажоодержувача може застосовуватись вибіркове контрольне зважування розфасованих нафтопродуктів. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса нафтопродукту визначається за трафаретом на тарі.

Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено.

ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що оскільки договір поставки між ТОВ «Джерело 2006» та ТОВ «Триест-Дон» не містить всіх істотних умов (про асортимент, кількість та ціну товару), а видаткові накладні не містять у собі прізвище особи, яка отримала товар, що унеможливлює вважати ці докази здійснення господарської операції належними, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про асортимент, кількість та ціну товару є істотними умовами договору.

Як вбачається з наданих ТОВ «Джерело 2006» видаткових накладних, які підписані та скріплені печатками сторін в них зазначені умови про асортимент, кількість та ціну товару.

При цьому, як пояснив у судовому засіданні представник підприємства, договором поставки № 1203 від 01.04.2011 року з ТОВ «Триест-Дон» передбачалась лише чисельна кількість поставок та погоджені загальні умови, всі інші конкретні умови погоджувалися при здійсненні окремої поставки.

Вказані пояснення узгоджуються з наданими підприємством доказами щодо реальності зазначеної поставки товару за названим договором та не суперечать вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, з урахуванням того, що законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини не закріплено обов'язку вказувати істотні вимоги в одному документі, тобто надані видаткові накладні є належними доказами по справі.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції помилково поєднано питання правильності оформлення первинних документів з реальністю здійснення операції, оскільки, та обставина, що частка первинних документів було складено з недотриманням усіх вимог щодо його форми (не заповнено усі графи в видаткових та інших наданих накладних) не може свідчити про фіктивність операції, а навпаки підтверджує її здійснення з окремими порушеннями.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що порушення вимог договору поставки укладеного на умовах терміну РСА Правил Інкотермс 2000 року, який передбачає транспортування перевізником, визначених покупцем, з огляду на що за наданими документами покупець (ТОВ «Джерело 2006») не мав відношення до перевізників, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що поставка товару може здійснюватись транспортом постачальника, що не суперечить терміну РСА Правил Інкотермс 2000 року, тобто вибір перевізника постачальником не суперечить умовам договору.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що не дотримання позивачем особливостей обліку нафтопродуктів, визначених положеннями Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України свідчить про фіктивність спірних операцій, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з наданих позивачем товарно-транспортних накладних, складених за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), вони не містять у собі даних про густину, температуру, масу нафтопродукту, дату і час виїзду з підприємства-вантажовідправника, дату і час прибуття до вантажоодержувача, № подорожнього листа, вид перевезень.

Колегія суддів вважає, що не може бути підставою для висновку про фіктивність спірних операцій порушення позивачем вимог Інструкції, оскільки цей нормативно-правовий акт встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, тобто порушення його положень є свідченням недотримання учасниками спірних операцій порядку обліку, вимірювання нафтопродуктів, контролю за їх якістю, проте не є свідченням правопорушення у сфері оподаткування, крім того, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ТОВ «Триест-Дон» або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо посадових осіб, які вчиняли спірну операцію, чи знищення, пошкодження майна, чи незаконного заволодіння ним, тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 805/15153/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Триест-Дон» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволена частково.

Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області по коригуванню в АІС «Податковий блок» показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, на підставі довідки про результати проведення зустрічної звірки від 23 вересня 2013 року № 126/05-61-22-08/33135428.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області вилучити з АІС «Податковий блок» внесене коригування показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, на підставі довідки про результати проведення зустрічної звірки від 23 вересня 2013 року № 126/05-61-22-08/33135428.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відновити в АІС «Податковий блок» показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначених Товариством з обмеженою діяльністю «Триест-Дон» в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року з урахуванням додатків до декларації.

В іншої частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів зазначає, що з вищезазначених судових рішень вбачається спростування висновків довідки № 126/05-61-22-08/33135428 від 23.09.2013 року, на підставі якої ґрунтувались висновки акту перевірки ТОВ «Джерело 2006» від 08.10.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Згідно ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Аналізуючи приведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем надано первинні документи (договори, видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні) та рух грошових коштів, реальність знайшла своє підтвердження.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст. 2, ст. 11, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п. 3 ст. 198, п. 3, 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі № 805/15486/13-а - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі № 805/15486/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 22.10.2013 року № 0003802201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 80598 грн., в тому числі за основним платежем 53732 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26866 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело 2006» здійснені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1032 (тисяча тридцять дві) грн. 30 (тридцять) коп.

Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 20.12.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, повний текст постанови виготовлений 25.12.2013 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська