Постанова № 36278570, 12.12.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 811/3863/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2013 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з наступними позовними вимогами:

- визнати незаконним та скасувати наказ Олександрійської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 06.11.2013 року № 480о про звільнення позивача;

- поновити позивача на роботі в Олександрійській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області;

- стягнути з Олександрійської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2013 року до дня поновлення позивача на роботі;

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем звільнено позивача з порушенням ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитина-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням.

У судовому засіданні позивач позов підтримала та просила суд позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні не визнав позовні вимоги в повному обсязі з тих підстав, що дії відповідача щодо звільнення позивача є правомірними та здійснено у відповідності з нормами трудового законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

В судовому засіданні 12.12.2013 р. на підставі ст. 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено до 19.12.2013 р.

Розглянувши позовну заяву, долучені до справи документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу». Згідно з вимогами статті 9 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією, спеціальними законами України та Кодексом законів про працю України.

Приписами ст. 30 Закону України «Про державну службу» визначено, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю, та спеціальними, передбаченими у цій нормі.

Позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Матеріалами справи встановлено та в судовому засіданні підтверджено, що позивача було призначено на посаду старшого державного інспектора відділу контролю за обігом підакцизних товарів на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника ОСОБА_2, в Олександрійській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області з 11.09.2013 року, у зв'язку з проведенням реорганізації Олександрійської ОДПІ. Даний факт підтверджується наказом № 24-о від 11 вересня 2013 року (а. с. 53-54), записами в трудовій книжці, в тому числі про прийняття позивачем присяги державного службовця (а. с. 13,40).

В судовому засіданні встановлено, що позивача призначено на дану посаду, в зв'язку з проведенням реорганізації в Олександрійській ОДПІ Кіровоградської області ДПС, що підтверджується наказом № 28-о від 17.06.2013 року (а.с.42-46), попередженнями про зміну істотних умов праці (а.с.47-48). Позивачем пройдено стажування з метою заняття посади старшого державного інспектора відділу контролю за обігом підакцизних товарів на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника ОСОБА_2, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про допущення для проходження стажування (а.с.49), наказом № 15-0 від 01.08.2013 року (а.с. 50) та висновком про проходження стажування (а.с.51).

Наказом відповідача від 11.09.2013 р. № 24-0 позивача було переведено на старшого державного інспектора відділу контролю за обігом підакцизних товарів на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника ОСОБА_2Тобто між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір на визначений строк - на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника, за погодженням сторін, що підтверджується заявою ОСОБА_1 та її особистим підписом про ознайомлення з наказом (а. с. 52-54).

Згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

30.10.2013 року працівником ОСОБА_2 подано відповідачеві заяву про вихід на роботу (а. с. 55).

30.10.2013 року відповідачем видано наказ № 68-в «Про припинення відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2.», пунктом 1 якого зазначено припинити старшому державному інспектору відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Олександрійської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області ОСОБА_2. відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 11 листопада 2013 року (а. с. 56).

У зв'язку з виходом на роботу основного працівника, який раніше виконував цю роботу, наказом начальника Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 06.11.2013 року №48-о «Про звільнення ОСОБА_1» позивача було звільнено з 08.11.2013 року з посади старшого державного інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним, стверджуючи про те, що відповідачем порушено вимоги КЗпП України в частині обов'язкового працевлаштування її, як одинокої матері.

Суд погоджується з доводами позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку дії трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, в даному конкретному випадку, на час відпустки працівниці по догляду за дитиною, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого акту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

В судовому засіданні представник відповідача не надав суду доказів намагання працевлаштувати позивача після закінчення строкового трудового договору.

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Позивачем в судовому засіданні надано пояснення про те, що вона сама виховує малолітню доньку, що підтверджено свідоцтвом про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).

Відповідно до довідки № 4069/08 від 09.12.2013 року, виданої управлінням соціального захисту населення Олександрійської РДА Кіровоградської області встановлено, що позивачу відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» з 01.10.2008 р. призначено допомогу одиноким матерям в розмірі 291 грн. (а.с.17,35).

Отже, в судовому засіданні знайшов підтвердження факт того, що позивач є одинокою матір'ю, яка виховує доньку Мар'яну до 14 років (5 років).

Частиною третьою статті 184 КЗпП встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП, зокрема, одинокої матері при наявності дитини до 14 років, за заявою такої особи може вирішуватись спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-303а13 за позовом ОСОБА_4 до Світловодської ОДПІ Кіровоградської області про поновлення на роботі.

В даному конкретному випадку, при закінченні дії строкового трудового договору з позивачкою, відповідач зобов'язаний був працевлаштувати ОСОБА_1 Відповідачем вказаного обов'язку виконано не було, а тому наказ від 06.11.2013 року №48-0 «Про звільнення ОСОБА_1.» підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Щодо позовної вимоги про поновлення на роботі суд, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-303а13, керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, вважає за можливим відновити порушене право позивача шляхом зобов'язання відповідача працевлаштувати ОСОБА_1 в Олександрійській ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області.

У зв'язку із зобов'язанням відповідача працевлаштувати позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час з 08 листопада 2013 року по день працевлаштування, за вирахуванням виплаченої при звільненні компенсації за невикористані 77,5 календарних днів відпустки в сумі 7033,13 грн. та отриманої за цей час допомоги по безробіттю.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди 10 000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 вищезазначеного Пленуму Верховного Суду України, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В даному конкретному випадку, з урахуванням виплати при звільненні позивачу суми компенсації за невикористані 77,5 календарних днів відпустки в сумі 7033,13 грн., суд критично оцінює доводи позивача про недостатність коштів для звернення до лікаря. Крім того, доказів наявності хронічних або будь-яких інших захворювань позивач суду не надала.

Позивач також не надала суду жодних доказів, які б підтверджували покладання значних зусиль для організації свого життя після звільнення 08 листопада 2013 року з огляду на те, що 05 грудня цього року позивач вже звернулась з даним позовом до суду.

Отже, в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 06.11.2013 року № 48-о «Про звільнення ОСОБА_1.».

Зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області працевлаштувати ОСОБА_1 в Олександрійській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час з 08 листопада 2013 року по день працевлаштування, за вирахуванням виплаченої при звільненні компенсації за невикористані 77,5 календарних днів відпустки в сумі 7033,13 грн. та отриманої за цей час допомоги по безробіттю.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 19.12.2013 року.

Суддя Н.В. Чубара