Постанова № 36274523, 24.12.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р.Справа № 5017/3800/2012Одеський апеляційний господарський суду у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників :

ТОВ "Алді" - Левченко А.Г. ( на підставі доручення),

ДП „Іллічівський морський торговельний порт" - Очколяс Д.В. (на підставі доручення),

Міністерства інфраструктури України - Кравцов О.А. ( на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алді" на рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2013 р. по справі № 5017/3800/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алді" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" та Міністерства інфраструктури України про стягнення 7 573 857 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

25.12.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді" (далі по тексту позивач або ТОВ „Алді"), звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі відповідач 1 або Порт) та Міністерства інфраструктури України (далі відповідач 2):

- про виділення в натурі в самостійний об'єкт нерухомості 353/625 частини площі від двоповерхової будівлі митно-складського комплексу з навісом та рампою літ. „А", яка складає загальною площею 3926 м2, інвентаризаційною вартістю 8883563 грн. яка належить на праві спільної власності ТОВ „Алді" та Міністерству інфраструктури України на підставі свідоцтва на право власності від 06.02.2009 р., виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради;

- визнання права власності за ТОВ „Алді" на приміщення двоповерхової будівлі митно-складського комплексу з навісом та рампою літ. „А", яка складає загальною площею 3926 м2. інвентаризаційною вартістю 8883563грн;

- припинення в цій частині право спільної сумісної власності на будівлі та споруди митно-складського комплексу, а саме на двоповерхову будівлю будівлі митно-складського комплексу з навісом та рампою літ. „А", яка складає загальною площею 3926 м2, інвентаризаційною вартістю 8883563 грн. яка належить на праві спільної власності ТОВ „Алді" та Міністерству інфраструктури України на підставі свідоцтва на право власності від 06.02.2009 р., виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради; виділення в натурі в самостійний об'єкт нерухомості 353/625 частини споруди покриття І-ІІІ, інвентаризаційною вартістю 3576403 грн. який належить на праві спільної власності ТОВ „Алді" та Міністерству інфраструктури України на підставі свідоцтва на право власності від 06.02.2009 р. виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради;

- визнання права власності за ТОВ „Алді" на споруди - покриття І-ІІІ, інвентаризаційною вартістю 3576403 грн. який належить на праві спільної власності ТОВ „Алді" та Міністерству інфраструктури України на підставі свідоцтва на право власності від 06.02.2009 р. виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради та про припинення в цій частині право спільної сумісної власності на споруду - покриття І-ІІІ, інвентаризаційною вартістю 3576403 грн. який належить на праві спільної власності ТОВ „Алді" та Міністерству інфраструктури України на підставі свідоцтва на право власності від 06.02.2009 р. виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на розірвання договору спільної діяльності №97-0 від 17.04.2002 р., за умовами якого порт повинен був здійснити викуп майна протягом 3-х місяців з дати розірвання договору. В зв'язку з тим що викуп здійснений не був, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом (т. 1 а.с. 2-5)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі. (т. 1 а.с. 1)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.01.2013 р. зустрічний позов Порту до ТОВ "Алді" про припинення права власності повернуто з посиланням на норми п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України. (т. 1 а.с. 100)

04.02.2013 р. позивачем до місцевого господарського суду надано заяву про зміну предмету позову, в який він заявив вимоги про стягнення з відповідача-1 (порту грошових коштів в суму 6546965 грн. 21 коп.(в т.ч. ПДВ у розмірі 1091160грн.87коп.), які дорівнюють вартості частки майна, визначеної згідно додаткових угод до договору спільної діяльності № 97-0, та які повинні бути виплачені портом при розірванні цього договору. Заява вмотивована тим, що підставами є розірвання договору спільної діяльності та ухилення Портом від проведення розрахунків між учасниками, пов'язані з розірванням договору. ТОВ "Алді" вважає, що Порт повинен викупити майно, або виділити його в натурі, так як договір розірваний. (т. 1 а.с. 103-104)

18.02.2013 р. представник Порту звернувся до господарського суду Одеської області з клопотанням в порядку ст. 79 ГПК України про зупинення провадження по справі №5017/3800/2012. Клопотання вмотивовано тим, що Одеський апеляційний адміністративний суд розглядає справу № 2а/1570/3170/2011 за апеляційною скаргою ДП „ІМТП", результати якої можуть вплинути на розгляд справи № 5017/3800/2012. (т. 1 а.с. 117)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.02.2013 р. клопотання представника Порту було задоволено, провадження по справі № 5017/3800/2012 зупинено до розгляду Одеським апеляційним адміністративним судом пов'язаної з нею адміністративної справи 2а/1570/3170/2011. (т. 1 а.с. 136-137)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.08.2013р. провадження справі №5017/3800/2012 було поновлено. (т. 1 а.с. 158)

04.09.2013 р. за вх. №26502/13 представник позивача до місцевого господарського суду надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Порту грошові кошти в розмірі 7573857 грн. ( в т.ч.:5 595057грн.00коп. вартість його частки у спільному майні + 1978 800, грн. 00 коп. ПДВ на вартість активів що передаються порту). Заява вмотивована тим, що позивачем було здійснено внесок у спільну діяльність за договором, а тому він має право на його повернення, так і на те майно, що створено в процесі її здійснення знаходиться у користуванні відповідача 1. (т. 1 а.с. 165-170)

Вищенаведена редакція позовних вимог, згідно з вказаною заявою є остаточною, у зв'язку з чим місцевий господарський суд прийняв її для розгляду по суті викладених в ній вимог.

04.09.2013 р. за вх. № 26501/13 представник позивача надав до суду клопотання про призначення судової економічної експертизи. (т. 1 а.с. 208-209)

Розглянувши вищезазначене клопотання позивача місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки, відповідно до ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Проте, у будь - якому випадку, суд має прийти до висновку про необхідність призначення експертизи у зв'язку не тільки із заявленими позовними вимогами, але і у зв'язку із їх обґрунтованістю. Отже, виходячи з матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого клопотання.

12.09.2013 р. вх. № 27260/13 відповідач 1 надав до місцевого господарського суду заперечення проти заяви позивача про зміну предмету позову та клопотання про призначення судової економічної експертизи. (т. 1 а.с. 212-214)

13.09.2013 р. за вх. №27391/13 представник позивача надав до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну податкову інспекцію у м. Іллічівську Головного управління Міністерства доходів в Одеській області.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання, з посиланням на ст.27 ГПК України і оскільки рішення господарського суду по цієї справі ні яким чином не впливає на права та обов'язки Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міністерства доходів в Одеській області.

16.09.2013 р. вх. № 27617/13 відповідач 2 до суду першої інстанції надав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, у кому зазначив, що він не стороною договору № 97-0 про спільну діяльність від 17.04.2002 р. Цей відповідач також зазначив, що позивач не надав доказів наявності його майна на території комплексу. (т. 2 а.с. 230-232)

16.09.2013 р. вх. № 27618/13 представник позивача надав до місцевому господарському суду клопотання про зупинення провадження по справі №5017/3800/2012 до розгляду справи №916/1108/13 у суді касаційної інстанції.( т. 2 а.с. 233)

20.09.2013 р. вх. № 28044/13 представник відповідача 1 до суду першої інстанції надав додаткові пояснення щодо правових підстав зупинення провадження у справі №5017/3800/2012 до вирішення адміністративної справи № 2а/1570/3170/2011. (т.3 а.с. 1-3)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2013р. справу №5017/3800/2012 було призначено до колегіального розгляду. (т. 3 а.с. 59)

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 23.09.2013р. визначено наступний склад колегії судів: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Меденцев П.А., суддя Гут С.Ф.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2013 р. справу було прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Мезенцев П.А., суддя Гут С.Ф., із призначенням до розгляду в судовому засіданні. (т. 3 а.с. 62)

07.10.2013 р. вх. №29895/13 представник позивача до суду першої інстанції надав клопотання про зупинення провадження у справі, до розгляду заяви ТОВ „Алді" про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2012 р. по справі №11/17-5110-2011 за нововиявленими обставинами, в задоволені якого судом було відмовлено з огляду на те, що представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження факту прийняття та призначення до розгляду вищезазначеної заяви. (т. 3 а.с. 72)

07.10.2013 р. вх. №29897/13 представник позивача до місцевому господарському суду надав клопотання про витребування доказів, в задоволені якого суд відмовив з огляду на його необґрунтованість. (т. 3 а.с. 77)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.10.2013 р. провадження в частині вимог до Міністерства інфраструктури України було припинено на підставі п.1.1 ч.1 ст. 80 ГПК України. (т. 3 а.с. 135)

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.10.2013 р. (повний текст якого складено та підписано 11.10.2013 р. колегією суддів, у складі головуючого судді Погребної К.Ф. та суддів Меденцева П.А. і Гута С.Ф.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до положень договору у позивача відсутнє право вимагати грошову компенсацію своєї частки. Також місцевий господарський суд зазначив, що рішенням суду яким визнано недійсним рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009 р. № 119 на підставі якого було видано свідоцтво про право власності у ТОВ „Алді" відсутнє нерухоме майно для реалізації положень пунктів 4.8 та 10.5 договору, а отже відсутнє право вимагати його грошової компенсації. (т. 3 а.с. 137-140).

Позивач не погоджуючись з вказаним судовим рішенням звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з Порту грошові кошти у розмірі 7573857,00 грн. та покласти витрати по сплаті судового збору на Порт.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також скаржник зазначив, що суд відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що причиною відмови є скасування рішення про видачу права власності на нерухоме майно, при цьому жодним чином не розглянув вимоги в частині сплати вартості частки у рухомому майні. Суд не з'ясував, що саме є предметом позову та воно не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України.

Посилаючись на норми чинного законодавства України скаржник, зазначив, що місцевий г суд не врахував, що сторонами не можуть бути повернуті внески у тому вигляді, в якому вони передавались до спільної діяльності, тому порт не має жодних правових підстав для одноособового використання спільного майна у власній господарській діяльності. Крім того скаржник зазначив, що спільне майно продовжує обліковуватись на балансі спільної діяльності. Таким чином порт утримує та використовує майно, яке було створено в процесі спільної діяльності, без викупу належної ТОВ „Алді" частки у спільному майні, або компенсувати вартість такої частки, що не передбачено нормами чинного законодавства України. Скаржник також зазначив, що в частині вартості частки у рухомому майні жодних підстав для відмови в позові в рішенні не наведено взагалі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 р. зазначену скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2013 р. о 10:30 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу Порт просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Колегія суддів відхилила клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до перегляду господарським судом Одеської області заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2012р. у справі №11/17-5110-2011, з огляду на те ,що розгляд вказаної заяви по справі №11/17-5110-2011 не уможливлює розгляду апеляційної скарги по справі №5017/3800/2012.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 26.11.2013 р. підтримав апеляційну скаргу і просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове яким задовольнити позов з підстав викладених в апеляційній скарзі та позові.

Представник відповідача 1 (Порту) в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 26.11.2013 р. просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача 2 в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 26.11.2013 р. просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 24.12.2013 р. о 10.30, про що всі учасники процесу були повідомлені безпосередньо в судовому засіданні під особистий підпис.

Після оголошеної перерви представник відповідача-2 в судове засідання 24.12.2013 р. не з'явився і колегія суддів прийняла рішення про продовження розгляду справи за його відсутністю.

Колегія суддів відхилила клопотання представника скаржника про призначення по справі судової економічної експертизи, оскільки для надання запропонованих експерту відповідей не потрібно спеціальних знань і всі данні по вказаним у клопотанні питанням містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів задовольнила клопотання представника скаржника про залучення до матеріалів справи розрахунку вартості в спільному майні.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 24.12.2013р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників сторін , обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та це встановлено місцевим судом 07.04.2002р. між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (Порт), Державним підприємством "База матеріально-технічного забезпечення" (Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛДІ" (позивач , Товариство) укладено договір № 97-о про спільну діяльність (далі Договір) з додатками до нього, відповідно до п. 1.1. якого сторони Договору здійснюють спільну діяльність зі створення та експлуатації комплексу для організації здійснення посадовими особами державний органів митного санітарного, екологічного та інших видів контролю та пропуску через державний кордон України імпортних і транзитних вантажів, що вивозяться з Порту автотранспортом з виконанням при цьому вантажно-розвантажувальних робіт, необхідних для контрольних операцій, тимчасового зберігання затриманих вантажів та автотранспорту, експедиційного і агентського обслуговування вантажів та автотранспорту та надання інших послуг, що випливають з необхідності митного контролю та оформлення.

У відповідності до п. 3.1.1 Договору Порт прийняв на себе зобов'язання надати для здійснення спільної діяльності, обумовленої договором споруди та прилеглу територію складу № 27 для реконструкції та використання комплексу, в свою чергу, у відповідності до п. 3.3.3 договору Товариство зобов'язалось здійснити реконструкцію складу №27 Порту за власні кошти з метою створення комплексу, відповідно до проекту здати його у експлуатацію, здійснити будівництво за власні кошти сполучених автомобільних шляхів на комплекс від узгоджених сторонами в окремому акті пунктів з'єднання шляхів.

З урахуванням п. 4.6 договору , майно сторін, що використовується при здійсненні спільної діяльності, залишається власністю цих сторін на протязі усього часу дії договору і відбивається в їхньому балансі в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно п.4.7 Договору розмір часток в спільному майні за цим договором складає:

Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 55%

Державного підприємства "База матеріально-технічного забезпечення" 15%

Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛДІ" 30 %.

Пунктом 10.3 визначено, що дія договору може бути припинення у зв'язку з закінченням терміну його дії, розірвання договору або за рішенням суду. У разі припинення дії договору за рішенням суду він вважається припиненим з дати набрання рішення законної сили.

Відповідно п.10.5 договору при припиненні дії договору Порт викупає у Товариства та Підприємства належне йому нерухоме майно, яке знаходиться на території Комплексу, по вартості придбання цього майна за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу на час припинення дії договору.

Рухоме майно Сторін може бути викуплено Портом у разі потреб Порту у цьому майні. Вартість майна встановлюється за домовленістю сторін, але не може бути більшою ніж його вартість за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу.

Викуп нерухомого майна повинен бути здійснений протягом трьох місяців з дати припинення Договору. Викуп рухомого майна яке потрібне Порту повинен бути здійснений у той же термін.

Пунктом 10.6 договору сторони передбачили, що питання, що регламентують спільну діяльність Сторін, і що не знайшли свого відображення в цьому Договорі, регулюються законодавством України. ( т.1, а.с. 24 -31,32-37).

У додатку 1 до договору сторони серед іншого визначали, що в порядку внеску Порт передає у спільну діяльність склад порту №27, який розташований на території порту і з метою проведення його реконструкції та подальшої експлуатації і що створений за рахунок капітальних вкладень Товариства комплекс на час дії договору про спільну діяльність згідно вимог ст. 432 ЦК України набуває статусу спільної часткової власності. Право спільної часткової власності сторін на нерухоме майно комплексу оформлюється в порядку передбаченому чинним законодавством України. ( т.1, а.с.32-33).

У інших додатках до договору сторони визначили конкретні внески їх в спільну діяльність вартість цих внесків та розмір, зокрема у додатку №4 сторони визначили, що Товариство передає в спільну діяльність майно, кошти та виконує роботи загальною вартістю 3403227,00 грн., що складає 45 % від загального внеску сторін.

27.07.2002 р. зазначений Договір було узгоджено Міністерством транспорту України, а 02.08.2002 р. зареєстровано у Державній податкові інспекції м. Іллічівська, що вбачається з відповідних відміток на першому аркуші договору. (т1. а.с. 24)

29.03.2003 р. між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" і ТОВ "Алді" укладено додаткову угоду № 1 до Договору спільної діяльності, відповідно до п. 1 якої було внесено зміни до преамбули Договору спільної діяльності, залишивши у складі учасників спільної діяльності за цим договором Порт та ТОВ "Алді" і визначено, що розмір часток сторін в спільному майні за цим договором складає:

Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 55%

Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛДІ" 45%.

В подальшому сторони Договору додатковими угодами (т.1 а.с. 41-49,51-53) неодноразово вносили зміни до умов Договору , в тому числі стосовно конкретних внесків сторін у спільну діяльність та розміру їх часток та виключення з вкладів майна що раніше передавалось.

Матеріали справи свідчать, що в процесі спільної діяльності за вказаним Договором склад №27 Порту (який був передано портом в якості внеску в спільну діяльність) за рахунок коштів позивача (вкладу позивача в спільну діяльність) було реконструйовано в митно-складський комплекс, який було введено в експлуатацію рішенням Виконкому Іллічівської міської ради Одеської області №369 від 29.03.2007р.

Матеріали справи свідчать, що за результатами розгляду листів Порту від 17.12.2008 р. № 05/88 і Товариства від 16.12.2008р. № 567 та поданих документів, Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області було прийнято рішення № 119 від 29.01.2009р про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛДІ" свідоцтва про право власності (спільної) відповідно на 272/625 частки та 353/625 частки митно-складського комплексу за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, № 30, які знаходяться у спільній діяльності ДП „ІМТП" та ТОВ „Алді". 9Т.1 А.С. 85-86).

Відповідно до даного рішення митно-складський вищевказаний комплекс складався з двоповерхової будівлі митно-складського комплексу з навісом та рампою літ. „А" загальною площею 6951,9 кв. м, будівлі прохідної літ. „Б" загальною площею 15,2 кв. м, споруд № 1-4 огорожі, № 5-8 воріт, № 9,10 хвіотки, № 12 колодязів оглядових, № 13 ліхтарів освітлювальних, № 14 повітряних ліній електромереж, № 15 дощової каналізації, № 16 трубопровіду теплофікаційного повітряного, № 17 газопровіду повітряного, І-ІІІ покриття.

Вищевикладені технічні характеристики об'єкту підтверджені даними, відображеними у технічному паспорті об'єкта, складеного 10.02.2009р. КП „БТІ" м. Іллічівська.

06.02.2009 р. на виконання рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009 р. № 119 видано відповідне свідоцтво про право власності на будівлі та споруди митно-складського комплексу ( т.1 а.с. 83)

В подальшому після оформлення вказаного свідоцтва сторони Договору додатковою угодою від 03.08.2010 р. (т.1 а.с. 49 ) знов вносили зміни до умов Договору, в тому числі стосовно конкретних внесків сторін у спільну діяльність та розміру їх часток та виключення з вкладів майна що раніше передавалось і остаточно визначили, що станом на 03.08.2010 р. розмір фактичних внесків сторін у грошовому вигляді становить :

Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - 4173 093, 00 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛДІ" - 5 455 804 , 34 грн.

У наявної у матеріалах справи бухгалтерської документації обліку спільній діяльності (балансу спільної діяльності за 2012 рік ) за Договором (т.1 а.с. 173-176), яку згідно його умов вів позивач, визначено, що в період дії договору в рахунок внесків сторін було створено майно загальною вартістю 15005000,00 грн. ( 11 і 31 строки балансу), знос якого станом на 01.10.2012р. складав 5111000,00 грн. (строки 12 і 32 балансу), а залишкова вартість спільного майна складає 9894000,00 грн. (строку 80 балансу).

При цьому до скалу цього майна входить як нерухоме майно вартістю 5844448,00 грн. так і рухоме майно вартістю 3 391 809,00 грн.

З матеріалів справи вбачається та це також встановив місцевий суд, що рішенням господарського суду Одеської області від 23.01.2012 р. у справі №11/17-5110-2011, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 17.07.2012 р. та Вищого господарського суду України від 25.09.2012 р., вищевказаний Договір було розірвано.

Позивач зазначає, що після розірвання договору відповідач-1 у порушення умов п.10.5 договору не здійснив викуп належному йому (позивачу) майна у встановлений термін незважаючи на його (позивача) звернення до нього з цією пропозицією, а тому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог просив суд першої інстанції стягнути з відповідача-1 на його користь грошові кошті, які є його часткою у спільному майні, визначеної згідно додаткових угод до Договору, а саме 5595057 грн.00 коп. (виходячи з його внеску у спільну діяльність в розмірі 56,55%) а також 1978800,00 грн. ПДВ який нараховується на залишкову вартість активів, які передаються порту.

Відповідач-2 не оспорює, того факту, що після розірвання договору майно, що було створено в процесі спільної діяльності і використовувалось для неї залишилось в його користуванні і що він не викупив частину цього майна у позивача.

Аналізуючи вищевказані фактичні обставини, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як зазначалось вище п.10.6 договору сторони передбачили, що питання, що регламентують спільну діяльність сторін, і що не знайшли свого відображення в цьому Договорі, регулюються законодавством України.

На час укладання Договору діяв Цивільний Кодекс УРСР (в редакції 1963 р.) і враховуючи правову природу Договору взаємовідносини сторін за цим Договором на час його укладання і до 01.01.204 р. регулювались, крім умов Договору, главою 38 (сумісна діяльність) цього кодексу .

Починаючи з 01.01.2004 року набув чинності новий Цивільний Кодекс України (далі ЦК України) і в силу його Прикінцевих та Перехідних положень до цивільних відносини сторін за цим Договором які виникли або продовжували існувати після набрання цим кодексом чинності слід застосовувати положення цього Кодексу, в т.ч. глави 77 (спільна діяльність).

Згідно статті 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1133 цього кодексу визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Відповідно до приписів ст. 1134 цього Кодексу внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

У статті 1141 цього Кодексу законодавець визначив правові підстави та випадки припинення договору простого товариства та наслідки такого припинення.

Зокрема частиною першою казаної статті визначено, що Договір простого товариства припиняється у разі:

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

3) смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

4) відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

5) спливу строку договору простого товариства;

6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Частиною другою цієї статті встановлено , що у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

Як вбачається зі змісту та суті заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог, він просив суд першої інстанції стягнути з відповідача-1 на його користь грошові кошті, в розмірі вартості його частки у спільному майні, визначеної згідно додаткових угод до Договору, а саме 5595057 грн.00 коп. (виходячи з його внеску у спільну діяльність в розмірі 56,55%), а також 1978800,00 грн. ПДВ який нараховується на залишкову вартість активів, які передаються порту.

Викладене надає можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок, що позивач, хоча і посилається в цих заявах на внесений ним внесок у спільну діяльність просить стягнути з відповідача 1 (порту) не сам внесок (повернути внесок), а вартість його частки у спільному майні створеному за рахунок внесків сторін, визначеної згідно додаткових угод до Договору в розмірі 5595057 грн. 00 коп., виходячи з його внеску у спільну діяльність в розмірі 56,55%, тобто стягнути на його користь 56,55% вартості спільного майна.

При цьому у зазначену грошову суму він включає як вартість нерухомого так і рухомого майна.

Викладене, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, свідчить, що предметом стягнення по цьому спору, виходячи зі змісту вказаних заяв, є стягнення частини вартості спільного майна.

Проте, враховуючи, що позивач у вказаних заявах посилався також на його право отримати назад свій внесок у спільну діяльність і його представник в суді апеляційної інстанції також посилався на це, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, за необхідно надати оцінку і цьому посиланню, тобто і цим підставам щодо стягнення грошових сум..

З огляду на зміст умов Договору (додатків та додаткової угоди до нього) можливо зробити безумовний висновок, що внесений позивачем внесок у спільну діяльність став частиною спільної часткової власності учасників цього договору , тобто внесені позивачем в спільну діяльність в якості внеску майно, кошти та виконані роботи передані не в користування, а у спільну власність.

Слід зазначити, що ні умовами Договору ні главою 77 Цивільного кодексу України не передбачена можливість повернення учаснику спільної діяльності у вигляді простого товариства (без створення юридичної особи) у разі припинення дії договору його внеску в цю діяльність, якщо цей внесок передавався не в користування, а у власність, а відтак у позивача не має правових підстав вимогами від відповідача -1 повернення цього внеску або стягнення з нього вартості цього внеску.

Проте вказаними правовими нормами передбачена можливість у разі припинення дії договору) поділу майна що є у спільній, в т.ч. частковій, власності учасників договору.

Слід зазначити, що сторони Договору також визначили в договорі можливість та порядок такого поділу.

Так відповідно п.10.5 договору при припиненні дії договору Порт викупає у Товариства належне йому нерухоме майно, яке знаходиться на території Комплексу, по вартості придбання цього майна за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу на час припинення дії договору. Рухоме майно Сторін може бути викуплено Портом у разі потреб Порту у цьому майні. Вартість майна встановлюється за домовленістю сторін, але не може бути більшою ніж його вартість за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу. Викуп нерухомого майна повинен бути здійснений протягом трьох місяців з дати припинення Договору. Викуп рухомого майна яке потрібне Порту повинен бути здійснений у той же термін.

Зі змісту вказаної умов договору вбачається, що Порт (відповідач) зобов'язаний викупити у Товариства (позивача) належне останньому нерухоме майно та має право, при наявності такого бажання , викупити у Товариства належне тому рухоме майно.

З викладеного вбачається, що для реалізації цього пункту договору (щодо викупу нерухомого майна) і відповідно можливості, у разі відмови Порта здійснити цей викуп, вимагати стягнення з Порту вартості частини цього майна, позивач повинен бути його власником (мати право власності на це майно).

Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту реєстрації.

Згідно частини третьої ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Зі змісту вказаних правових норм, вбачаться, що право власності на нерухоме майно і відповідно право їм розпоряджуватись виникає у особи лише після набуття нею цього права (в т.ч. визнання за особою цього права) у встановленому законом порядку та державної реєстрації цього права.

Як вже зазначалось вище у позивача та відповідача -1 існувало право спільної часткової власності на частки нерухомого майна (відповідно на 353/625 частки та на 272/625 частки та 353/625 частки), а саме на митно-складського комплексу розташованого за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, № 30, якій складався з двоповерхової будівлі митно-складського комплексу з навісом та рампою літ. „А" загальною площею 6951,9 кв. м, будівлі прохідної літ. „Б" загальною площею 15,2 кв. м, споруд № 1-4 огорожі, № 5-8 воріт, № 9,10 хвіотки, № 12 колодязів оглядових, № 13 ліхтарів освітлювальних, № 14 повітряних ліній електромереж, № 15 дощової каналізації, № 16 трубопровіду теплофікаційного повітряного, №17 газопровіду повітряного, І-ІІІ покриття, і який (комплекс) був збудований в процесу спільної діяльності, шляхом реконструкції переданого Портом у спільну діяльність, при цьому на умовах користування, а не у спільну власність, складу Порту №27.

Проте, як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду Одеської області від 06.06.2013 р. по справі №916/1108/13 залишеним без змін Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 р. позов Міністерства Інфраструктури України про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009 р. № 119 „Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ „Алді" свідоцтво про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу за адресою м. Іллічівськ, вул. Транспортна, №30, які знаходяться у спільній діяльності ДП „ІМТП" та ТОВ „Алді" задоволено, рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009р. № 119 „Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ „Алді" свідоцтво про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу за адресою м. Іллічівськ, вул. Транспортна, №30, які знаходяться у спільній діяльності ДП „ІМТП" та ТОВ „Алді" визнано недійсним.

Враховуючи наявність вказаного судового рішення та приписи вищевказаних норм права можливо зробити безумовний висновок, що позивач на час прийняття місцевим судом рішення по цієї справи не мав зареєстрованого в законному порядку права власності на частину вказаного майнового комплексу, а відтак і не має правових підстав продавати (відчужувати) це нерухоме майно (його частку) Порту, а останній придбати (викупати) його, тобто умови п.10.5 договору, стосовно нерухомого майна, враховуючи вказані обставини фактично не можуть бути реалізовані.

Посилання скаржника на те, що вищезазначені нормативні акти: ЦК України та Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" набули чинності після укладання Договору і, що на час його укладання реєстрацію нерухомого майна не потрібно було здійснювати, а тому факт скасування рішення виконкому не впливає на факт належності позивачу частини в спільної власності, не приймається до уваги з огляду на таке.

Дійсно зазначені нормативні акти набули чинності після укладання Договору.

Однак нерухоме майно - митно-складський комплекс був збудований в період 2002 -2006 роки і прийнятий в експлуатацію в 2007 році, тобто після того як вказані нормативні акти набули чинності, а відтак це майно підлягало державні реєстрації.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що позивач також не має правових підстав вимагати стягнення з Порту частини вартості цього нерухомого майна, оскільки не є його власником у розумінні вищезазначених правових норм.

За таких обставин доводи скаржника викладені у скарзі щодо безпідставності відмови місцевим судом в цьому стягненні не приймаються до уваги .

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно умов договору позивач мав право вимагати від відповідача викупу належної йому (позивачу) частки нерухомого майна, тобто мав право звернутись до суду з позовом до Порту про зобов'язання виконати ці дії, оскільки інших варіантів поділу нерухомого майна договором не встановлено, однак він не скористався цим правом і заявив позов про стягнення вартості нерухомого майна, тобто обрав невірний спосіб захисту своїх прав передбачених умовами договору.

Слід також зазначити, що до складу грошових коштів , які просив позивач стягнути з Порту входить (включена позивачем) і частина суми вартості рухомого майна (як зазначено в балансі залишкова вартість спільного майна складає 9894000,00 грн., з яких вартість нерухомого майна складає - 5844448,00 грн., а вартість рухомого майна 3391809,00 грн.), а згідно умов договору на Порт не покладено обов'язок викупу цього рухомого майна, що відповідно позбавляє позивача права вимагати стягнення з порту частини вартості цього рухомого майна і він має право вимагати повернення цього рухомого майна йому портом в т.ч. в судовому порядку.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначене рухоме майно складається з окремих речей які є самостійними об'єктами і відділення їх з загальної маси не призведе до неможливості використання комплексу.

Доводи скаржника щодо неврахування місцевим судом приписів ст. 1212 ЦК України також не приймаються до уваги, оскільки із змісту судового рішення вбачається, що місцевий суд дав оцінку доводам позивача стосовно застосування вказаної правової норми і висновок місцевого суду щодо неможливості її застосування до даних спірних відносин, на переконання колегії суддів, є обґрунтованим.

Посилання скаржника на висновки зроблені Вищім господарським судом України у постановах по конкретним справам також не приймаються до уваги, оскільки по-перше постанови Вищого господарського суду України не є джерелом права і поняття прецедент в українському законодавстві, принаймні відносно постанов цього суду, відсутнє, а по-друге по вказаним справами вирішувались спори з іншим предметом та з іншими обставинами.

З огляду на викладене, доводи скаржника викладені у скарзі щодо безпідставності відмови місцевим судом в стягненні вартості рухомого майна також не приймаються до уваги.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з Порту 5595057 грн.00 коп. та похідної від неї вимоги про стягнення 1978800 грн.00 коп. (ПДВ на вартість активів що передаються порту).

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, які фактично повторюють його доводи викладені в позові ( заявах про зміну предмету позову та про збільшення позовних вимог), і яким місцевий суд дав належну оцінку, на переконання колегії суддів, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого суду відповідно до вимог статті 43 ГПК України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а відтак підстав передбачених ст. 104 України для його скасування не вбачає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34 ,43, 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2013 р. по справі № 5017/3800/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алді" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 24.12. 2013 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.