Ухвала суду № 36272035, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/800/55962/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Мазура О.Л., Тимошенко В.М.

відповідача: Мисливого І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі № 826/8863/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Хліб Інвестбуд») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Хліб Інвестбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з окремими контрагентами за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року та з питань дотримання податкового законодавства при проведенні експортних операцій за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2013 року №1102/22-30/33307354.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень-листопад 2010 року та завищення суми залишку від'ємного значення за грудень 2012 року; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено витрати, що призвело до заниження податку на прибуток за 3-4 квартал 2010 року, 1-4 квартал 2011 року, та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2012 рік.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0006802230, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік у розмірі 541 040,00 грн., №0006812230, яким ТОВ «Хліб Інвестбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 71 325 839,00 грн., в тому числі за основним платежем - 50 082 547,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 243 292,00 грн., №0006822230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2011 року у розмірі 1 029 062,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 514 531,00 грн., №0006832230, яким ТОВ «Хліб Інвестбуд» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року у розмірі 9 693 217,00 грн., №0006842230, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень та липень 2012 року у розмірі 42 301 759,00 грн., №0006852230, яким ТОВ «Хліб Інвестбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 38 067 991,50 грн., у тому числі за основним платежем - 25 378 661,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 689 330,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Хліб Інвестбуд» протягом перевіреного періоду за договорами купівлі-продажу придбавало у контрагентів-постачальників - ТОВ «Флорена-плюс», ТОВ «Меркурій-А», ПП «Агро-продукт», ПП «Юг зерно-трейд», ТОВ «Біолан Україна груп», ТОВ «Меркурій-авто», ТОВ «Оріал», ТОВ «Агро-Інкам-Трейд», ПП «Ардея-тех», ПП «Неомаркет», ТОВ «Полтава-хлібопродукт», ПП «АТ Агро», ТОВ «Агрофінінвестторг», ТОВ «Хорсагро-ЮГ», ТОВ «Скрап-мет», ТОВ «Арсана», ТОВ «Южний регіон» та ПП «Арикон», зернові культури (пшениця, ячмінь, кукурудза, соя), висівки, паливо, вапнякове борошно; у ТОВ «КПІ-Сервіс» позивач придбав комп'ютерну техніку, у ТОВ «Білдім» - кондиціонери разом з монтажем; у ТОВ «Лутугинський комбінат хлібопродуктів» позивач замовляв послуги з приймання, сушки, чистки та зберігання соняшника; у ТОВ «МетРудТранс», підприємства «Вторресурси» у формі ТОВ, ТОВ «Шерон груп» та ПП «Комерційна фірма «Таврія пласт» позивач придбав транспортно-експедиційні послуги та послуги з перевезення вантажу (сільськогосподарських продуктів); у ТОВ «К.С.Д.-Київ» замовлялись послуги кур'єрського зв'язку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі первинні документи по взаємовідносинам із вищевказаними підприємствами у вигляді видаткових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, податкових накладних та інших документів по взаємовідносинам позивача з контрагентами, досліджувались відповідачем під час перевірки; при цьому жодних порушень в частині форми та змісту цих документів, а також про відсутність у ТОВ «Хліб Інвестбуд» будь-яких підтверджуючих документів в акті перевірки не зазначено.

Підприємства-постачальники здійснили на користь ТОВ «Хліб Інвестбуд» поставку товарів/послуг на загальну суму 216 605 636,46 грн. та виписали податкові накладні на загальну суму 216 605 636,46 грн., у тому числі податок на додану вартість - 36 100 939,41 грн.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками з особового рахунку ТОВ «Хліб Інвестбуд».

Використання ТОВ «Хліб Інвестбуд» придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, зокрема - копіями договорів поставки, транспортно-експедиційного обслуговування, специфікацій, актів виконаних робіт з додатками, копії складських квитанцій на зерно, карток аналізу зерна із посиланнями на відповідних постачальників, копії вантажним митних декларацій, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Флорена-плюс», ТОВ «Білдім», ТОВ «Меркурій-А», ТОВ «МетРудТранс», підприємством «Вторресурси» у формі ТОВ, ТОВ «К.С.Д.-Київ», ТОВ «КПІ-Сервіс», ПП «Агро-продукт», ТОВ «Лутугинський комбінат хлібопродуктів», ПП «Юг зерно-трейд», ТОВ «Біолан Україна груп», ТОВ «Меркурій-авто», ТОВ «Оріал», ТОВ «Южний регіон», ТОВ «Арсана», ТОВ «Агро-Інкам-Трейд», ПП «Комерційна фірма «Таврія пласт», ПП «Ардея-тех», ПП «Неомаркет», ТОВ «Полтава-хлібопродукт», ПП «АТ Агро», ТОВ «Шерон груп», ТОВ «Агрофінінвестторг», ТОВ «Біолан Україна груп», ТОВ «Хорсагро-ЮГ», ТОВ «Скрап-мет» та ПП «Арикон» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов