Постанова № 36272023, 16.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року Справа № 903/518/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Капацин Н.В.- головуючого, Бернацька Ж.О.- доповідача, Кривда Д.С.,розглянувши касаційну скаргу Київського обласного центру зайнятостіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013у справі№ 903/518/13за позовомКиївського обласного центру зайнятостідоТовариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН БУДІНВЕСТ 2" простягнення 29914,61 грн. штрафних санкцій, 8142,40 грн. 3% річних від простроченої суми,

за участю представників сторін:від позивача: Мироненко В.С., від відповідача: не з'явились, ВСТАНОВИВ:

Позивач - Київський обласний центр зайнятості у травні 2013 року звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН БУДІНВЕСТ 2" про стягнення 29914,61 грн. штрафних санкцій та 8142,40 грн. 3% річних від простроченої суми за договором генерального підряду № 04-12ОБ2/99 від 15.06.2012.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.07.2013 у справі № 903/518/13 (суддя Черняк Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 (колегія суддів у складі: Сініциної Л.М. - головуючого, Гудак А.ІЗ., Розізнаної І.В.), в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН БУДІНВЕСТ 2" (43006, м. Луцьк, вул. Єршова, 11, код 36452459) в доход Держбюджету судовий збір в сумі 1720,50 грн. отримувач коштів - УДКСУ у м. Луцьку Волинської області., код за ЄДРПОУ- 38009628, банк отримувача - ГУДКСУ у м. Луцьку Волинської області, код банку отримувача (МФО) -803014, рахунок отримувача - 31219206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", призначення платежу "Судовий збір, за позовом Київського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Будінвест 2".

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 903/518/13 скасувати.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права попередніми судовими інстанціями.

Заслухавши суддю-доповідача Бернацьку Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Київським обласним центром зайнятості (замовником) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРІОН БУДІНВЕСТ 2" (підрядником) 15.06.2012 укладено договір генерального підряду.

Відповідно до пункту 1.1 договору, підрядник зобов'язується у 2012 - 2013 роках згідно з графіком виконаних робіт виконувати роботи з будівництва адміністративного будинку Володарського центру зайнятості на 13 працюючих в с.м.т. Володарка, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за виконані роботи здійснюватимуться з урахуванням положень загальних умов на підставі акта виконаних робіт, за формою КБ-3, КБ-2в, проміжними платежам після виконання робіт. Відтермінування платежу до 213 календарних днів. Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після отримання рахунка та підписання сторонами акта виконаних робіт.

Відповідно до пункту 4.3 договору, підрядник протягом 30-ти днів з дня надходження попередньої оплати підтверджує її використання згідно з актом приймання-передачі товарів, накладними або проміжним актом-звітом про використання коштів за призначенням.

Пунктом 7.1 договору передбачено,що при порушенні умов договору винна сторона сплачує штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ.

Відповідно до пункту 5.1 договору, строк виконання робіт становить 275 календарних днів з моменту укладення договору.

Київським обласним центром зайнятості платіжним дорученням № 2900 від 11.10.2012 перераховано 627000,00 грн. попередньої оплати Товариству з обмеженою відповідальністю "ОРІОН БУДІНВЕСТ 2".

Таким чином, відповідач згідно з умовами пункту 4.3 договору, зобов'язаний був надати звіт в межах 30-ти днів, починаючи з 19.10.2012. Проте у встановлений термін, 30-ть днів, умову вказаного пункту договору відповідачем не виконано.

Протоколом № 3 наради працівників Київського обласного центру зайнятості щодо врегулювання ситуації навколо будівництва Володарського РЦЗ від 25.03.2013, на якій був присутній генеральний підрядник з будівництва, останньому доручено прозвітувати про використання авансового платежу в розмірі 627000,00 грн. до 25.04.2013.

Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 665/09/12-13 від 15.04.2013 про сплату штрафу за невиконання пункту 4.3 договору в розмірі 19066,80 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 8142,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) поварів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України застосовуються у разі порушення виконання негрошового зобов'язання,

Частинами 3, 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Судами обох інстанцій встановлено, що пунктом 7.1 договору передбачено: сторонами не визначено та не встановлено при порушенні яких саме умов договору винна сторона зобов'язана сплатити штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ; не визначено в якому розмірі вираховується штраф, у разі порушення негрошового зобов'язання.

Суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку, що штрафні санкції в розмірі, що належить розраховувати в розмірі однієї чи більше облікової ставки НБУ, можуть вираховуватись тільки від певної простроченої суми боргу.

В даному випадку простроченої суми боргу як такої не існує, відповідачем порушено негрошове зобов'язання, тобто вказаний позивачем штраф не можна розрахувати в залежності від суми на яку відповідач не прозвітувався.

Відповідальності учасника договору (відповідача) за порушення строків підтвердження використання коштів, що надійшли за призначенням (згідно з актами приймання-передачі товарів, накладними або проміжним актом-звітом (пункт 4.3), сторонами договору не встановлено.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку, що вимога позивача про стягнення 29914, 61 грн. не підлягає задоволенню.

Крім цього, суди дійшли до правильного висновку, що 8142,40 грн. 3% річних від простроченої суми, нарахованих відповідачу відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, також не підлягають стягненню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інших їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язання сплатити кошти.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині покладення судових витрат (судового збору) за розгляд справи у судів першої інстанції на відповідача.

Оскільки спір у даній справі виник, у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, визначених умовами договору щодо підтвердження перед позивачем використання коштів за призначенням, то за змістом частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, це є підставою для покладення на відповідача, як на винну сторону, судових витрат незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, суди обох інстанцій, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшли до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та/або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського обласного центру зайнятості на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 903/518/13 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 903/518/13 залишити без змін.

Головуючий - суддя Капацин Н.В.

Судді Бернацька Ж.О.

Кривда Д.С.