Ухвала суду № 36270651, 20.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Сухоручко Ю.О.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2013 року справа № 234/12000/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2013 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,-

ВСТАНОВИВ:

17.09.2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови їй перерахувати та виплатити державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на поточний рік за період з 10.07.2012 р., з урахуванням фактично виплачених сум.

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в частині з 10.07.2012 року по 15.03.2013 року позовну заяву залишити без розгляду у зв»язку з пропуском строку звернення до суду, в задоволенні решти позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наголошує на правомірності своїх дій і зазначає, що при проведенні зазначених виплат управління керується виключно чинним законодавством України та проводить їх в межах бюджетних асигнувань. Крім того, наполягає на тому, що позивачем пропущено передбачений законом шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, тому відповідно до ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи здійснено у письмовому провадженні за наявними матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до абз.1 ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судом оскаржуваного рішення відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позивач про порушення свого права (якщо вона вважала його порушеним) повинна була дізнатись під час виплати їй спірної соціальної допомоги, однак, з позовом до суду вона звернулась лише 17.09.2013 року., при цьому, ставить питання про захист її порушеного права з 10.07.2012 року, тобто, за межами установленого строку, не зазначаючи будь-яких поважних причин його пропуску.

За таких умов позовні вимоги за період з 10.07.2012 р. по 16.03.2013 р. мають бути залишеними без розгляду.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачка є матір'ю дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим перебуває на обліку у відповідача з 10.07.2012 р. як незастрахована особа та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130,00 грн. щомісяця.

Позивач вважає, що відповідачем недоплачена державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому законодавством розмірі, у зв'язку з чим, пред'явила позов про стягнення недоплаченої вказаної допомоги у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Відповідачем допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивачці була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" та внесених Законом України від 28.12.2007 № 107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" змін до ст.ст.13,15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана правильна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального права.

Так, до 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28.12.2007 № 107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VІ) - правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-ХІІ), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ (далі - Закон № 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб.

Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 15 Закону № 2811-ХІІ встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, а відповідно до статті 43 Закону № 2240-ІІІ допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (далі - рішення № 10-рп/2008) визнано неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункту 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.

Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.

Отже, висновок апелянта, про те, що положення пункту 23 розділу ІІ Закону № 107-VI, яким внесено зміни до статей 13, 15 Закону № 2811-XII, залишаються чинними, є неправильним, адже свою дію відновили редакції цих статей до внесення в них змін Законом № 107-VI.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правомірно виходив з того, що позивачка, як незастрахована особа в системі соціального загальнообов'язкового державного страхування, відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", має право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 визначено право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України на основі і на виконання Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, однак, ні Законом України "Про державний бюджет України на 2012 рік", ні Законом України "Про державний бюджет України на 2013 рік" не було встановлено, що положення статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідні роки. Так само і Кабінет Міністрів України відповідних постанов з цього питання на 2012 та 2013 роки не приймав.

Таким чином, відповідач, виплачуючи позивачці допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми", діяв неправомірно та з порушенням вимог законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови в цій частині не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 100, 195, 197, 199, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради - задовольнити частково.

Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2013 року в адміністративній справі № 234/12000/13-а - скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 10 липня 2012 р. по 16 березня 2013 р.

Адміністративний позов ОСОБА_2, в цій частині - залишити без розгляду.

В решті постанову Краматорського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: Л.В. Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко