Ухвала суду № 36270522, 17.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 р.Справа № 815/2030/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

за участю представника апелянта ОСОБА_3 - перекладача ОСОБА_2

представника відповідача - Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - - Максимова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач, або ДМС України), третя особа на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Третя особа, або ГУДМС України в Одеській області), в якому просить визнати рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 лютого 2013 року № 18-13 нечинним та зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що він є громадянином Афганістану та постійно проживав в провінції Логар. В країні походження Позивач викладав мови дарі та пушту неграмотним дітям, за що на адресу Позивача неодноразово надходили погрози з боку Талібану, які вимагали припинення діяльності. Позивач отримував листи-погрози, декілька разів до нього приходили до дому. Крім того, одного разу на Позивача напали та побили його, вимагаючи, щоб він припинив навчати людей. Після цього інциденту, Позивач вирішив покинути країну походження, побоюючись подальшої помсти зі сторони Талібану (а.с.2-5).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року - відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом першої інстанції встановлено, що Позивач є громадянином Афганістану, за національністю - таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

До України Позивач потрапив нелегально. 21.11.2011 року Позивач легально на підставі національного паспорту потрапив до м. Москва (Росія), де пробув три доби. 25.11.2011 року, Позивач нелегально потрапив до м. Київ (Україна), а потім автобусом прибув до м. Одеси.

16 грудня 2011 року Позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.41).

За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 18.07.2012 року № ODS 11/23 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. Крім того, згідно зазначеного висновку, працівниками ГУ ДМС України в Україні в Одеській області був зроблений висновок про відсутність у Позивача намірів повернення до країни громадського походження через бажання працювати в Україні, а також прагнення Позивача попасти до більш фінансово стабільної країни з метою покращення життєвих умов (а.с.82-86).

Рішенням ДМС України від 01 лютого 2013 року № 18-13 був підтриманий висновок від 18.07.2012 року № ODS 11/23 та відмовлено ОСОБА_1, громадянину Афганістану, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.38).

На підставі вказаного рішення, ГУ ДМС України в Одеській області, 11 березня 2013 року вручено позивачу повідомлення № 30 від 11.03.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку що при розгляді заяви Позивача про надання йому статусу біженця в Україні Відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державна міграційна служба України діяла в межах Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняла рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають повністю.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

"Побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Колегія суддів вважає правильною позицію суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги посилання Позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві та поясненнях у суді, у зв'язку з тим, що зазначені ним обставини щодо підстав виїзду з країни походження є сумнівними, а з аналізу особової справи та свідчень Позивача встановлено, що будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань Позивач, взагалі особисто не отримував. Зазначені ним обставини не підтверджують обґрунтованості його побоювань стати жертвою переслідувань.

Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що обставини, на які посилається Позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань в країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, згідно з п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 19 грудня 2013 року

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.