Ухвала суду № 36268303, 11.12.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Щербаков В.В.

Суддя-доповідач:Хаюк С.М.

УХВАЛА

іменем України

"11" грудня 2013 р. Справа № 817/2326/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Хаюка С.М.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Охрімчук І.Г.,

при секретарі Кошиль О.Ю. ,

за участю представника ДПІ, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" жовтня 2013 р. у справі за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 року №0000801745, мотивуючи тим, що на підставі висновків проведеної документальної позапланової перевірки з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Енергосфера» за вересень 2011 року, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000801745 від 13.06.2013 року, яким донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 6562,12 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 3281,06 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 4.10.2013 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 13.06.2013 року №0000801745.

Присудити на користь позивача Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 114,70грн. та витрати на правову допомогу 1835грн.

Не погоджуючись з даною постановою податкова інспекція звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити .

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 195 КАС України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що СПД ОСОБА_4 зареєстрований у Виконавчому комітеті Рівненської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 25.02.1993 року за №260800100038953. Взято на податковий облік в органах податкової служби 03.06.1997 року за №6077, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_2, виданого ДПІ у м. Рівному, зареєстрований платником ПДВ з 12.09.1997 року.

СПД ОСОБА_4 укладений договір постачання товару (№150911 від 15.09.2011 року) із ТОВ «Енергосфера», згідно якого останній є постачальником вугільної продукції для ОСОБА_4

Згідно з п. 3.2 даного договору якщо оплата залізничного тарифу проводиться за рахунок постачальника, то покупець повертає постачальнику вартість залізничного тарифу на підставі рахунків, наданих постачальником.

Пунктом 3.5 названого договору передбачено, що «Вантажовідправником» товару може бути Постачальник або третя особа. Реквізити Вантажовідправників і Вантажоодержувачів на кожну партію товару можуть вказуватись у відповідних специфікаціях.

Відповідно до Специфікації № 1 від 15.09.2011 року (що є додатком до Договору №150911), поставлено вугілля марки ДГР (0-200) у кількості 67 тон вартістю 31824,73 грн., в т. ч. ПДВ - 6562,12 грн. Специфікацією передбачено, що постачання проводиться на умовах поставки FCA, відповідно до яких продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем - даному випадку це залізниця.

По договору №150911 від 15.09.2011 року ТОВ «Енергосфера» для СПД ОСОБА_4 надано рахунок-фактуру №92810 від 28.09.2011 року, що вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві.

Факт отримання позивачем товару підтверджується видатковою накладною №92810 від 28.09.2011 року на суму 39372,73 грн. (відшкодування залізничного тарифу - 6290,00 грн.), в т. ч. ПДВ - 6562,12 грн.

На партію товару (вугілля) виписана податкова накладна №92810 від 28.09.2011 року на суму 39372,73 грн., в т. ч. ПДВ - 6562,12 грн.

Факт виконання поставки товару за умовами договору підтверджується актом здачі-приймання товару від 28.09.2011 року.

Банківськими виписками підтверджується здійснення позивачем розрахунків з ТОВ «Енергосфера» за отриманий товар (а. с. 110 - 114).

Договорами поставки товару, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками підтверджується кінцева реалізація придбаних у ТОВ «Енергосфера» ТМЦ (вугільної продукції) (а. с. 85-109).

Перевезення вугілля ФОП ОСОБА_4 здійснює власними автомобілями, які належать йому на праві приватної власності, що підтверджується відповідними технічними паспортами, копії яких додані до матеріалів справи (а. с. 116).

Послуги водіїв ФОП ОСОБА_4 надавала фірма "Батлер" за Договором № 01/08 про надання експлуатаційних послуг від 04.01.2011 року, предметом якого є надання робіт, послуг з керування автомобілями та причепами, проведення капітального та поточного ремонту автомобілів (а. с. 117).

Відповідно до договору оренди від 02.12.2010 року № 041058300284 Рівненською міською Радою фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 в оренду надана земельна ділянка площею 1 972 м2, що розташована за адресою АДРЕСА_2 для реконструкції складу, та на цій земельний ділянці розташований майданчик для зберігання вугілля (а. с. 123-125).

Вищеописані операції відображені в бухгалтерському обліку позивача в повній мірі.

З 20.05.2013 року по 24.05.2013 року відповідачем проведено документальна позапланова перевірка по взаєморозрахунках з ТОВ «Енергосфера» за вересень 2011 року. За результатами перевірки складено акт №79/1745/НОМЕР_1 від 29.05.2013 року в якому встановлено, що в порушення вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України ФОП ОСОБА_4 завищено податковий кредит по ПДВ в сумі 6562,12 грн. за вересень 2011 року по безтоварним операціям з ТОВ «Енергосфера».

На підставі акту перевірки №79/1745/НОМЕР_1 від 29.05.2013 року ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення №0000801745 від 13.06.2013 року, яким донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 6562,12 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 3281,06 грн.

Висновок про неможливість фактичного здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_4 та ПП «Енергосфера» зроблено податковим органом на підставі даних, отриманих з акту ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська №820/226/32466253 від 11.03.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Енергосфера» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011 року, вересень 2011 року та жовтень 2011 року. Перевіркою зазначеного підприємства встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за вказані періоди.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Енергосфера» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, підприємство було належним чином зареєстроване як суб'єкти господарської діяльності та як платник податку на додану вартість, а тому з урахуванням вимог ст.198 Податкового кодексу України, суд дійшов до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари /послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що постачальником товарів - ТОВ «Енергосфера» були виписані позивачу податкові накладні, які містять всі, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), реквізити та відповідають вимогам наказу ДПА України від 21.12.2010р. № 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010р. за № 1401/18696, що був чинним до 16.12.2011 року.

На момент виписування податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Енергосфера» був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно, податковий кредит, сформований позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Енергосфера» є підтвердженим.

Згідно з п. 1 ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. № 755-ІV (зі змінами та доповненнями), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. У відповідності до ч. 2 вказаної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі лише у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

ТОВ «Енергосфера» набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації і відомості щодо нього внесені до Єдиного державного реєстру.

В той же час відповідачем не надано жодних доказів того, що ТОВ «Енергосфера» не було спроможним здійснити господарські операції з поставки товарів.

До того ж чинним законодавством України на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Разом з тим, ні установчі, ні статутні документи контрагентів позивача не визнані в установленому порядку недійсними і доказів про зворотне в матеріалах справи немає.

Також відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускають його контрагенти, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Платником податку первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними, доведено, що виникнення права на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо фіктивності господарських операцій, за наслідками яких було сформовано позивачем податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки товарів та послуг.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як установлено ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних, обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника податку на додану вартість до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених правочинів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на підтвердження понесених них витрат на правову допомогу, надано угоду про надання правової допомоги від 23.07.2013 року (а. с. 128), квитанцію до прибуткового касового ордера від 25.09.2013 року (а. с. 127), акт прийому-передачі виконаних робіт (а. с. 126).

Відповідно до ч.1. ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Частинами 1, 3 статті 90 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

В силу вимог ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI від 20.12.2011р., який набрав чинності з 01.01.2012р.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлений розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня по 30 листопада 2013 року у місячному розмірі в сумі 1147 гривень, отже 40% - 458,80грн. за годину.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами по справі докази, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки постанову судом першої інстанції винесено відповідно до позовних вимог з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому її потрібно залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" жовтня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М.Хаюк

судді: І.Ф.Бондарчук

І.Г. Охрімчук

Повний текст виготовлено 17.12.2013 року

З оригіналом згідно: суддя _______ С.М.Хаюк

Повний текст cудового рішення виготовлено "17" грудня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Суб"єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області вул.Відінська,8,м.Рівне,33023