Ухвала суду № 36268133, 17.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 р.Справа № 820/8559/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 820/8559/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по справі-позивач) звернувся до суду з позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по справі -відповідач), в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001011702 від 29.03.2013 року, винесене відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач має статус суб'єкта господарювання - юридичної особи, відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі за № 2 471 000 0000 063976 .

Основними видами діяльності підприємства за КВЕД, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є: 46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 81.29 інші види діяльності із прибирання; 39.00 інша діяльність щодо поводження з відходами; 81.22 інша діяльність із прибирання будинків і промислових об'єктів; 81.21 загальне прибирання будинків.

Платник податків взятий на облік в органах Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області з 21.09.2007 року за реєстраційним номером 964.

У перевіряємий період позивач був платником податку на додану вартість згідно свідоцтва НОМЕР_1 від 25.12.2007 року.

Уповноваженими особами податкового органу було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Альфа-мед-2006" та з ТОВ "Діалог Транс" за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року.

Результати перевірки були оформлені актом №555/17-3010612554 від 18.03.2013 року, яким зафіксовано порушення п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за липень 2012 року на 26833 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки відповідачем складене податкове повідомлення - рішення: №0001011702 від 29.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 33541,00 грн., з яких: основний платіж 26833 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 6708 грн.

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до Державної податкової служби у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України.

Рішеннями Державної податкової служби Харківської області, Міністерства доходів і зборів України від 20.06.2013 року та 03.09.2013 року податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.03.2013 року №0001011702 залишено без змін, а скарги платника податків без задоволення.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту положень ст.79.1 ст.79, 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформлюється наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки 18.03.2013 року № №555/17-3010612554 між позивачем (замовник) та ТОВ "Діалог Транс" (виконавець) було укладено договір №ДГ-30 від 20.07.2012 року на прибирання приміщень.

За умовами договору виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню комплексу робіт на прибирання приміщень і прилеглих територій замовника, а замовник зобов'язується сплатити за виконані виконавцем роботи. Вартість виконаних робіт на прибирання приміщень за місяць по факту виконаних робіт фіксується в акті здачі - прийняття робіт.

Крім того, між фізичною особою-підприємецєм ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ "Альфа-Мед-2006" (виконавець) було укладеного договір на прибирання приміщень від 30.04.2012 року №30-04/12.

За умовами договору виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню комплексу робіт на прибирання приміщень і прилеглих територій замовника, а замовник зобов'язується сплатити за виконані виконавцем роботи. Вартість виконаних робіт на прибирання приміщень за місяць по факту виконаних робіт фіксується в акті здачі - прийняття робіт.

Матеріали справи містять податкові накладні, рахунки фактури, виписки з банку, на підтвердження реальності виконаних робіт.

Однак, колегія суддів дослідивши матеріали справи ставить під сумнів реальність виконання вищезазначених договорів та достовірність наданих до суду доказів, виходячи з наступного.

У відповідності до пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У п.п. 2, 3 Наказу Мінфіна від 01.11.2011, № 1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" визначено, що податкова накладна заповнюється державною мовою за встановленою формою шляхом: або видруковування такої форми з подальшим заповненням її платником податку на додану вартість розбірливим почерком ручкою з чорнилом (пастою) синього або чорного кольору без підчисток і виправлень тексту та цифрових даних; або заповнення її в електронному вигляді з подальшим видруковуванням. Друкована податкова накладна може бути як з клітинками, так і без них. Податкова накладна виписується у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Дата виписки податкової накладної заповнюється цифрами у такій послідовності: день місяця (дві цифри), місяць (дві цифри), рік (чотири цифри). При цьому крапки, коми та інші розділові знаки в даті виписки податкової накладної не проставляються.

У графі "Вид цивільно-правового договору" податкової накладної зазначається вид цивільно-правового договору згідно з видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом України. Дата укладання договору проставляється відповідно до вимог пункту 3 цього Порядку.

Відповідно до п.п. 6.3 вищезазначеного Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: порушення порядку заповнення податкової накладної.

Із системного аналізу вказаних правових норм можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та так,і що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Колегія суддів, дослідивши податкову накладну №604 від 06.07.2012 року, дійшла висновку, що дана накладна була складена та виписана з порушенням порядку заповнення податкової накладної, оскільки у графі "Вид цивільно-правового договору" податкової накладної зазначено вид цивільно-правового договору, згідно з яким складено податкову накладну "договір поставки", тоді як Позивач із ТОВ "Альфа-Мед-2006" уклав договір на прибирання приміщень.

Отже, враховуючи те, що податкова накладна №604 від 06.07.2012 року була складена з порушеннями порядку заповнення податкової накладної, позивач позбавлен права на віднесення суми ПДВ за цією податковою накладною у розмірі 25000,00 грн. за взаємовідносинами з ТОВ "Альфа-Мед-2006" до складу податкового кредиту.

В матеріалах справи також містяться договори від 28.10.2011 року №29-11/11, №28-11/11, програми прибирання приміщень гіпермаркету Країна і ТРЦ "Магелан", виписки з банку.

Колегія суддів дослідивши вищезазначені документи, вважає за необхідне зазначити наступне.

З істотних умов договорів укладених між позивачем та його контрагентами вбачається, що ТОВ "Діалог Транс", ТОВ "Альфа-Мед-2006", фізична особа-підприємець ОСОБА_1, як замовник, надає виконавцю обладнання, інвентар та витратні матеріали необхідні для виконання обумовлених договорами робіт.

Однак, ані підчас розгляду в суді першої інстанції, ані підчас розгляду в суді апеляційної інстанції позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували надання необхідних для виконання робіт матеріалів, обладнання та інвентаря, як не надано і калькуляції вартості отриманих робіт.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з програм прибирання приміщень гіпермаркету Країна та ТРЦ "Магелан" не можливо встановити хто саме здійснював прибирання цих приміщень ТОВ "Діалог Транс", ТОВ "Альфа-Мед-2006" або сам позивач, а з наданого позивачем переліку робітників, що здійснювали прибирання неможливо встановити, у штаті якого контрагента вони рахуються, і які саме приміщення ними прибирались.

Окрім того в п.3.1 договору №ДГ - 30 від 20.07.2012 року, №30-04/12 від 30.04.2012 року зазначено, що вартість виконаних робіт по прибиранню приміщень в місяць визначається по факту виконаних робіт в місяць, які фіксуються в акті.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, щодо кожного договору було складено лише по одному акту здачі - прийняття робіт, в яких відсутній перелік робіт, що надавались і не зазначена їх вартість, що ставить під сумнів виконання сторонами своїх зобов'язань щодо цих правочинів.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Колегія суддів зазначає, що досліджуючи можливість контрагентів позивача щодо виконання укладених з ним договорів, зокрема, наявності технічних можливостей, кваліфікованого персоналу, транспорту, судом встановлено, що актом перевірки від 03.01.2013 року №12/22.4-11/34631561 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Альфа-Мед-2006" та актом перевірки від 03.01.2013 року №9/22.1/37998179 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки "ТОВ "Діалог Транс" податковим органом встановлено нереальність здійснення контрагентами Позивача фінансово господарської діяльності, відсутність у цих підприємств виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу, у видах діяльності, які мали право здійснювати ці підприємства зазначено:

- ТОВ "Альфа-Мед-2006" - інші види оптової торгівлі.

- ТОВ "Діалог Транс" - неспеціалізована оптова торгівля, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання інших інформаційних послуг, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Тобто контрагенти позивача за КВЕД не виконували діяльності із прибирання будинків і промислових об'єктів.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було надано достатніх доказів, які б свідчили про можливість його контрагентів виконати зобов'язання по укладеним договорам, що ставить під сумнів факт реальності виконання даних правочинів.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.13 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 820/8559/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В.Судді(підпис) (підпис) П'янова Я.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.