Ухвала суду № 36268033, 19.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року Справа № 826/12031/13-а

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

У поданій до суду в липні 2013 року позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що він є адвокатом. З метою отримання інформації, необхідної для виконання свої професійних обов'язків, позивач звертався до Державної прикордонної служби України із адвокатськими запитами № 04/06-2013 від 13.06.2013 р., № 07/06-2013 від 18.06.2013 р., № 01/07-2013 від 03.07.2013 р. Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-VI має право на отримання відповідної інформації від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону відповідач не надав необхідної інформації, ОСОБА_1 просив визнати такі дії неправомірними, зобов'язати Державну прикордонну службу України надати відповідь на питання поставлені в адвокатському запиті № 01/07-2013 від 03.07.2013 р. та стягнути на його користь 20 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення місцевим адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.03.2007 р. ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1.

07 травня 2013 р. між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання правових послуг адвоката № 07/13.

16.06.2013 р., 18.06.2013 р. та 03.07.2013 р. ОСОБА_1, посилаючись на вказаний договір, звертався до Державної прикордонної служби України із адвокатськими запитами, відповідно, за № 04/06-2013, № 07/06-2013, № 01/07-2013.

Зокрема, у запиті № 01/07-2013 від 03.07.2013 р. позивач просив надати йому інформацію про те: коли востаннє заїздив на територію України (перетинав державний кордон) громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли востаннє виїжджав з території України громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли саме в 2010-2012 роках заїздив на територію України (перетинав державний кордон) громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; коли саме в 2010-2012 роках виїжджав з території України громадянин Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач просив також при можливості надати копії документів, які підтверджують точні дати в'їзду на територію України та виїзду з території України громадянина Коста Ріки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в період 2010, 2011, 2012 років.

Листами Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21.06.2013 р., від 26.06.2013 р. та від 08.07.2013 р. позивачеві відмовлено у наданні інформації.

Таку відмову відповідач обґрунтував тим, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» передача відомостей про фізичну особу можлива лише за згодою суб'єкта персональних даних.

Згідно статті 10 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 р. № 2657-XII інформація про фізичну особу є одним з видів інформації.

Стаття 11 названого Закону визначає інформацію про фізичну особу (персональні дані), як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Стаття 20 Закону України «Про інформацію» поділяє інформацію за порядком доступу на відкриту та інформацію з обмеженим доступом.

За змістом статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 6 цього Закону конфіденційну інформацію віднесено до інформації з обмеженим доступом.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Згідно статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 р. № 2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» міститься заборона щодо поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи, крім випадків, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

На ведене дає підстави для висновку, що інформацію, з метою отримання якої ОСОБА_1 направлялись адвокатські запити № 04/06-2013 від 13.06.2013 р., № 07/06-2013 від 18.06.2013 р., № 01/07-2013 від 03.07.2013 р., віднесено до конфіденційної інформації, тобто інформації з обмеженим доступом.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки договір про надання правових послуг адвоката № 07/13 від 07.05.2013 р. не містить спеціальних застережень, які б свідчили, що ОСОБА_3 надав згоду позивачеві на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржника на положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є помилковим.

Норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у спірних правовідносинах є загальними. Перевагу ж мають спеціальні закони. Такими, за наведених обставин, є Закон України «Про інформацію», Закон України «Про доступ до публічної інформації» та Закон України «Про захист персональних даних».

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 24 грудня 2013 р.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.