Постанова № 36267189, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5434/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» (далі - позивач, ТОВ «Дельта Вілмар СНД») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ, податковий орган), Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення-рішення №0000491610 від 18.04.2011 та рішення №240/6/10-2115 від 15.09.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням товариством подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції СДПІ проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по наявним розбіжностям у податковій звітності по податковим зобов'язанням та податковому кредиту податку на додану вартість за період з 01.03.2008 року по 31.01.2011 року.

За результатами перевірки складений акт № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 року, яким встановлено порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 7.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), в результаті чого відбулося викривлення показників декларації з податку на додану вартість в частині формування податкового кредиту податкових зобов'язань на загальну суму 2 362 860,00 грн. та завищення значення рядка 26 декларації за лютий 2011 року на суму 2 692,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що за даними декларацій з податку на додану вартість та бази «автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено розбіжності по податковим зобов'язанням та по податковому кредиту, а саме: 2008 рік - 2 068 050,39 грн., 2009 рік - 357 839,62 грн., 2010 рік - 349,66 грн.

18.04.2011 року податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000491610, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 3 957 905,00 грн. (на момент перевірки товариству відшкодовано суму у розмірі 3 759 730,00 грн.), а також накладено штрафні (фінансові) санкції на суму 939 937,00 грн.

В процесі адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звертався до Державної податкової служби України, яка в свою чергу прийняла Рішення про результати розгляду повторної скарги від 15 вересня 2011 року №240/6/10-2115, яким залишила скаргу без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та Рішенням про результати розгляду, позивач звернувся до суду про їх скасування.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, прийшов до висновку, що позивач в супереч чинному законодавству сформував податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки у останнього відсутні первинні бухгалтерські документі, які надають йому право на таке формування. Крім того, суд зазначив, що позивачем не доведена реальність господарських операцій з його контрагентами.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту). В даній нормі Закону зазначена підстава, за якої платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, - це відсутність податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону), які підтверджують сплату ПДВ.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відтак, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Слід зазначити, що згідно зі статтею 1 вищезазначеного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, відповідно до ч.4 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду на виконання вимог вказаної статті витребувала у позивача документи на підтвердження реальності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами. Однак враховуючи ту обставину, що перевірка проводилась за період з 01.03.2008 року по 31.01.2011 року, то витребувати всі документи за вказаний період виявилось неможливим, у зв'язку з великою кількістю документів, то колегія суддів витребувала первинні документи за один місяць господарської діяльності позивача, які долучені до матеріалів справи (додатки в 21 томах).

З матеріалів справи вбачається, що до основних напрямків діяльності позивача відноситься - виробництво неочищених рослинних масел і жирів, виробництво рафінованих рослинних масел і жирів, переробка рослинних масел, оптова торгівля рослинними маслами і жирами та ін.

Так, з наданих первинних документів судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Південна олія» укладено договір №№РО-082/10 від 03.03.2010 року про поставку товару - тропічних масел/жирів рослинного походження. Відповідно до умов якого, ТОВ «Південна олія» (Продавець) зобов'язаний здійснити поставку ТОВ «Дельта вілмар СНД» (Покупець) тропічні масла/жири рослинного походження.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані специфікації до договору, рахунки на оплату, податковими та видатковими накладними, актами інвентаризації та утилізації відходів, квитанціями про приймання вантажу.

Між ВАТ «Київський маргариновий завод» (продавець) та ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (Покупець) від 22.04.2010 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити покупцю товар, відповідно до умов додатків до договору, зокрема, олія соняшникова рафінована

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надані податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти, прихідні ордера та платіжні доручення.

Між ТОВ «ВВВВ» (Продавець) та ТОВ «Дельта Вільмар СНД» (Покупець) укладено договір від 28.04.2010 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити покупцю товар (олія соняшникова рафінована).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані додаток до вказаного договору, додаткова домовленість, податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, акти, прихідні ордера, платіжні доручення та ін..

Між ТОВ «Торговий Дім Ойл Груп» (Продавець) та ТОВ «Дельта Вілмар СНД» укладено договір поставки №67 від 24.02.2009 року. На підтвердження виконання умов договору позивачем надані податкову накладну, накладна №ОД2-87, прихідний ордер, специфікацію по договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач в межах правового поля купував сировину для здійснення своєї господарської діяльності.

Товари, придбані позивачем у контрагентів, згідно специфікації, використовується ним у власні господарській діяльності. Як доказ здійснення даного виду діяльності позивачем надано для залучення до матеріалів справи договори перевезення вантажу, договори оренди приміщень, договори зберігання з різними контрагентами та накладні на внутрішнє переміщення товару.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що придбаний товар ним переробляється та реалізується наступним контрагентам, зокрема: ТОВ «Південна олія», ТОВ «Катеринопільський Агропродукт», ЗАО ТД «НМЖК», Alfa Edible Oils SRL, ТОВ «Пуратос Україна», ТОВ СП «Пуратос-Молд», ТОВ НП «Продукти харчування», ТОВ «Промилком», ТОВ «АМИТЕК-Д», ТОВ «Дост Інтернейшнл», ПАТ «Жировий комбінат», ТОВ «МУЗ Юг Русі», ТОВ «ПРОКТЕР ЕНД ГЕМБЛ МЕНЮФЕКЧУРІНГ Україна», ТОВ «Екологія-Групп», ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», Представництво «Альфа Трейдинг Лімітед», ПП ОСОБА_6 та ін.

На підтвердження виконання договорів з вказаним контрагентами, що придбали у позивача масла/жири рослинного походження, позивачем надані первинні документи з передачі придбаного товару, довіреностями, документами про оренду складу та транспортних засобів, відрядженнями, товарно-транспортними накладними, відомостями обліку залишків матеріалів на складі, картками складського обліку, що є в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення операцій.

Так, з наданих суду апеляційної інстанції документів вбачається, що за перевіряючий період між позивачем та ТОВ «Катеринопільський Агропродукт» укладено договір №024-Т-0209 від 26 лютого 2009 року про поставку продукції - тропічних масел/жирів рослинного походження (додаток №1).

На виконання умов вказаного договору контрагент позивача поставляє позивачу вказаний у договорі товар. За первинними документами з передачі придбаного товару, специфікаціями до договору, довіреностями, документами купівлю приміщення (для складу), товарно-транспортними накладними, рахунок-фактурами, платіжними дорученнями, сертифікатами відповідності, що є в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення операцій з придбання товару (додаток №2).

Між позивачем та ТОВ «Південна олія» укладено договір №086-Т-0709 від 21.07.2009 року про поставку товару - тропічних масел/жирів рослинного походження.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані специфікації до договору, податкові накладні, рахунки-факту, податковими та видатковими накладними, актами інвентаризації та утилізації відходів, квитанціями про приймання вантажу.

Між позивачем та ТОВ «НМЖК» укладено договір №643/00336444/07001 від 12.01.2007 року про поставку продукції тропічних масел/жирів рослинного походження та договір № 643/00336444/09008 від 23.12.2009 року (додаток №3).

Виконання умов вказаного договору підтверджується специфікаціями до договору податковими накладними, рахунками, митними деклараціями, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що усі господарські операції підтверджені Позивачем первинними документами, податковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями, що за формою та змістом відповідають визначенню первинного документу, що наведене в Законі України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність».

Податкові накладні повністю відповідають вимогам, що ставляться до первинного документа, які передбачені частиною другою статті 9 України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність».

Разом з тим, позивачем надані договори купівлі-продажу нерухомого майна, договори оренди приміщень, договори з надання послуг по обслуговуванню приміщень, договорами проведення будівельних та ремонтних робіт, крім того, в матеріалах справи містяться договори оренди та обслуговування цистерн, в яких зберігається олія та масла/жири рослинного походження (додаток 4,6,7,19,20)

Так, судом апеляційної інстанції встановлено (додаток 18), що між позивачем (Субарендатор) та ТОВ «Технікон» (Субарендодавець) укладено договір №09/07/09 від 23.06.2009 року про оренду цистерн.

З наданих податкових накладних, платіжного доручення, актів надання послуг, актів виконаних робіт встановлено фактичне їх використання в цілях зберігання придбаного товару.

Крім того, витребувані документи містять договори, укладені з різними контрагентами по обслуговуванню вказаних цистерн, таким чином, позивачем доведено наявність у нього складський приміщень для зберігання та переробки придбаного та реалізованого товару.

Позивачем надані документи з оренди транспортних засобів та цистерн для переміщення придбаного та реалізованого товару по території України та за її межами.

Зокрема, між позивачем (Клієнт) та ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» укладено договір №009-420709 від 01.03.2009 року про послуги з міжнародних експрес перевезень та експрес перевезень в межах України (додаток 18). Також, між позивачем (Клієнт) та ПП «ЮГ-Стандарт+» укладено договір від 20.01.2010 року про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні. Матеріали справи містять податкові накладні, акт прийому-здачі виконаних робіт, що свідчить про фактичне виконання умов даних договорів та наявності у позивача транспортних засобів для здійснення господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши надані позивачем первинні документи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем підтверджено належними доказами про можливість реального здійснення ним зазначених в договорах операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товару; доведено існування всіх необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності у, так як у позивача належний управлінський та технічний персонал, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; обліковані всі господарські операції, проведені позивачем відповідно до його виду діяльності; здійснювався операції з товаром, що вироблявся в обсязі, що вказаний позивачем у первинних документах; наявні всі первинні документи обліку.

Отже, за первинними документами з передачі придбаного товару, довіреностями, документами про оренду складу та транспортних засобів, відрядженнями, товарно-транспортними накладними, відомостями обліку залишків матеріалів на складі, картками складського обліку, що є в матеріалах справи та які досліджені судом апеляційної інстанції, підтверджується реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує висновки суду першої інстанції про безтоварність вчинених правочинів.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач надав Декларації з ПДВ за 2008, 2009 та 2010 роки, що подані відповідачу (додаток №12,13,14 відповідно). Так, вказані декларації та квитанції свідчать, що відповідачем прийняті декларації з ПДВ та будь-яких зауважень до них не встановлено, крім того заявлена сума бюджетного відшкодування 3759730 грн. відшкодована в розмірі 3759730 грн. тобто, при перевірці податкових декларацій, та відшкодування суми ПДВ у відповідача не виникло сумнівів у її правильності.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо ненадання позивачем жодних первинних документів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з контрагентами по яких було сформовано податковий кредит та нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 року по 31.01.2011 року. І не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів, оскільки дана справа не стосується питання реальності та товарності операцій поставки, крім того, як зазначено вище, судом апеляційної інстанції перевірено реальність та товарність договорів поставки.

Більш того, згідно Акту перевірки судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий орган не ставить під сумнів реальність та товарність операцій поставки позивача та його контрагентів. В акті перевірки вказано єдину підставу винесення оскаржуваного ППР - це розходження в комп'ютерній довідковій програмі під назвою «Система автоматизованого співставлення податкового зобов'язання і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Колегія суддів зазначає, що автоматизована система створена для службового користування, у зв'язку з чим наявні в ній відомості не можуть порушувати прав та інтересів позивача.

Так, система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266 (далі -Порядок).

Як випливає зі змісту підпункту 2.10.3 пункт 2.10 Порядку, співставлення даних податкової звітності з ПДВ з інформацією з інших джерел, а саме інформації кол. 2 розділу II Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, кол. 3 Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість з даними Реєстру платників ПДВ здійснюється у складі автоматизованого контролю.

Відповідно до пункту 2.14 Порядку інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, у розрізі контрагентів підлягає співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України з метою виявлення платників ПДВ, якими занижено суму податкових зобов'язань або завищено суму податкового кредиту.

Згідно з пунктом 4.16 Порядку якщо платником ПДВ (постачальником) до податкових зобов'язань включено суму ПДВ меншу, ніж контрагентом (отримувачем) до податкового кредиту, працівники підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно до пункту 3 статті 11, пункту 3 статті 111 Закону № 509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ щодо одержання пояснень та їх документальних підтверджень (перелік документів, що затребується у платника ПДВ, передбачений пунктом 4.2 Порядку) з метою встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій ними податковій звітності з податку на додану вартість, виявлених під час камеральної перевірки, та/або за результатами автоматизованого співставлення.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Сама по собі здійснена ДПІ податкова кваліфікація операцій за відсутності відмінності між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення податкових повідомлень.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в даному акті податковим органом, без співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів позивача щодо з'ясування факту здійснення господарських операцій, зроблено висновок неправомірність формування податкового кредиту.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Колегія суддів встановила, що Державною податковою інспекцією у м. Южному Одеської області, у порядку, передбаченому п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону про ПДВ, вже проводилися перевірки стосовно дотримання позивачем податкового законодавства з ПДВ за 2008-2010 рр., що підтверджується актами (довідками) про результати позапланових виїзних перевірок з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ (том 2-9).

Зазначеними довідками, встановлено, що однією із причиною виникнення суми бюджетного відшкодування ПДВ є здійснення експорту товарів і супутніх послуг та поставка послуг, що складаються із виконання робіт з переробки давальницької сировини попередньо ввезеної на митну територію України та вивезення виготовленої з неї готової продукції за межі митної території України, а також придбання та спорудження (будівництво) основних фондів (а.с. 18-20, том 2). Із вказаної довідки не вбачається, що у контролюючого органу виникли будь-які сумніви щодо реальності господарських операцій позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Матеріалами справи встановлено, що Одеським окружним адміністративним судом 24 січня 2013 року винесено постанову по справі № 2а-1570/7664/2011, якою задоволено позовні вимоги позивача та визнано протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та складання Акту від 30.03.2011 № 104/16-1/33268860/8. Вказане рішення залишене без змін Одеським апеляційним адміністративним судом. Отже, у відповідності ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року є такою, що набрала законної сили.

Вказаними рішеннями судів встановлена відсутність законних підстав проведення перевірки, а посилання відповідача у наказі про перевірку на доповідну записку, відомості бази автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України в якості підстав проведення перевірки є безпідставним, та протирічить нормам ст.ст. 77,78 Податкового кодексу України.

З урахуванням зазначеного, враховуючи рішення суду, що має преюдиційне значення у вказаній справі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Що стосується рішення відповідача №240/6/10-2115 від 15.09.2011 року про результати розгляду повторної скарги, то колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині зважаючи на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У відповідності до пункту 56.18 ст.56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога щодо скасування рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою в задоволені позову відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення-рішення №0000491610 від 18.04.2011 року та рішення №240/6/10-2115 від 15.09.2011 року, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000491610 від 18.04.2011 року.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» судовий збір в розмірі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 17 грудня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.