Постанова № 36265008, 12.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2013 р. Справа№ 927/721/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Чорної Л.В.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Сербулов О.В.;

відповідача: Кішинський Д.Г.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Чернігівський

річковий порт"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 26.07.2013р. (суддя Федоренко Ю.В.)

у справі №927/721/13

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових

портів"

до Публічного акціонерного товариства „Чернігівський

річковий порт"

про стягнення 742 217,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Чернігівський річковий порт" (далі - відповідач) збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) у сумі 742 217,40 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивачу завдано збитки внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо нотаріального посвідчення договору управління майном від 01.05.2007р. №70/01-05 та його державної реєстрації, а також внаслідок незаконних дій відповідача по неповерненню майна після винесення судового рішення у господарський справі №6/10, яким було встановлено факт нікчемності вказаного договору управління майном. Нормативно позивач обґрунтовував свої вимоги посиланням на ст. ст. 16, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 22, 147, 224, 225 Господарського кодексу України.

В процесі судового розгляду позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, в якій він просив суд стягнути з відповідача збитки у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) у сумі 742 217,40 грн., посилаючись на норми ст. ст. 16, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 147 Господарського кодексу України (том справи - 2, аркуші справи - 4-8).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- вина відповідача у невиконанні зобов'язання щодо нотаріального посвідчення договору відсутня;

- наданий позивачем розрахунок збитків не зазначає методики розрахунку;

- позивач необґрунтовано застосував індекс інфляції;

- доводи позивача про використання майна відповідачем кожного місяця є лише припущенням позивача;

- позивачем було пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення збитків за весь період їх нарахування, що є підставою для відмови у позові.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 329 060,00 грн. збитків та 6 581,20 грн. судового збору. В решті позову про стягнення 413 157,40 грн. збитків було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові. В решті рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- підписавши спірний договір з відповідачем без його одночасного нотаріального посвідчення, позивач свідомо позбавив відповідача можливості здійснити його подальше нотаріальне посвідчення;

- позивач не вживав жодних заходів щодо зменшення спричинених йому відповідачем збитків;

- рішення Господарського суду міста Києва у справі №6/10 має приюдиційне значення для справи №927/721/13 лише щодо встановлення факту нікчемності договору управління майном, тоді як вчинення дій з нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору відповідачем судом не досліджувалось і рішення суду у справі №6/10 не містить жодних висновків з цього приводу, окрім того, питання вини відповідача у справі №927/721/13 не було предметом дослідження у справі №6/10;

- згідно з п.2.4 додаткової угоди від 05.03.2010р. обов'язок нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору управління майном покладається на позивача. Аналогічні положення містить мирова угода від 30.08.2010р., укладена між сторонами;

- не дивлячись на те, що під час розгляду справи №6/10 було встановлено нікчемність договору управління майном, позивач продовжував до травня 2011 року нараховувати відповідачу плату за управління майном;

- розрахунки позивача не містять методики їх розрахунку;

- ГТС, використання яких було предметом укладеного між сторонами договору, в більшості довжини знаходяться в стані, не придатному до експлуатації, а тому вони не можуть повністю використовуватись в господарській діяльності позивача і третіх осіб, у зв'язку з чим отримання позивачем вигоди від використання таких ГТС в повній довжині є неможливим;

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.10.2013р.

16.09.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії листа відповідача вих.№508 від 31.07.2013р., копії листа Регістра судноплавства України вих.№41.6-1996 від 30.08.2013р., копії конверту з відміткою про відправлення листа відповідачу 02.09.2013р. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідь Регістра судноплавства України вих.№41.6-1996 від 30.08.2013р. має істотне значення для даної справи, оскільки підтверджує заперечення відповідача проти позову відносно того, що позивач не міг отримувати жодних доходів від експлуатації ГТС-431, ГТС-429, ГТС-430, на які належним чином не були оформлені Свідоцтва про придатність до експлуатації. Вказані документи не могли бути надані раніше, оскільки відповідь Регістра судноплавства України вих.№41.6-1996 від 30.08.2013р. була отримана відповідачем вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Чорної Л.В., Суліма В.В.

30.10.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли:

- відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів відповідача, викладених у скарзі, зазначаючи про їх непідтвердженість належними і допустимими доказами, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення;

- заперечення на клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

В судовому засіданні 31.10.2013р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові. В решті рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 залишити без змін. Окрім того, представник відповідача просив суд задовольнити клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, подане через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 16.09.2013р.

В судовому засіданні 31.10.2013р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових документів.

В судовому засіданні 31.10.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.11.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Чорної Л.В., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 21.11.2013р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд апеляційну скаргу та клопотання задовольнити.

В судовому засіданні 21.11.2013р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд залишити апеляційну скаргу та клопотання відповідача без задоволення.

В судовому засіданні 21.11.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 12.12.2013р.

В судовому засіданні 12.12.2012р. колегія суддів задовольнила клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, подане через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 16.09.2013р.

В судовому засіданні 12.12.2012р. представники сторін підтримали раніше надані пояснення по справі.

В судовому засіданні 12.12.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.05.2007р. між позивачем, як установником управління, та відповідачем, як управителем, було укладено договір управління майном №70/01-05 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1-1.8) установник управління передає управителеві на певний строк державне майно (далі - майно) в управління, а управитель зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління. Предметом цього договору є наступне майно: гідротехнічна споруда 431 (набережна пасажирського причалу у затоні №1) залишковою вартістю 698 860,40 грн., гідротехнічна споруда 429 (набережна причалу генеральних вантажів у затоні №1) залишковою вартістю 218 113,08 грн., гідротехнічна споруда 430 (набережна вантажного причалу у затоні Західний) залишковою вартістю 825 376,56 грн. Майно, що передається в управління за цим Договором не є цілісним майновим комплексом. Загальна оціночна первісна вартість майна складає 1 758 223,00 грн. Залишкова вартість майна станом на 01.05.2007р. становить 1 742 350,04 грн. Майно, зазначене у п.1.2 цього Договору, належить установнику управління на праві господарського відання. Передача майна за цим Договором не тягне за собою передачу права власності на нього Управителю. Вигода від майна, що передане в управління управителю, належить установнику управління. Базовий розмір винагороди від передачі майна в управління встановлюється у розмірі 10% від ринкової вартості майна, встановленої у відповідності до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" і визначеної у звіті про оцінку майна: гідротехнічних споруд, що знаходяться на балансі ДП "Адміністрація річкових портів" і є державною власністю станом на 26.10.2006р. та становить 175 822,30 грн. за рік без ПДВ, ПДВ - 35 164,46 грн. Щомісячний розмір винагороди складає 14 651,86 грн. без ПДВ, ПДВ - 2 930,37 грн., та перераховується управителем до 20 числа місяця, наступного за звітним установнику управління на його банківський рахунок. Розмір винагороди від управління майном щомісячно збільшується (або зменшується) на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком з місяця підписання акту приймання-передачі майна в управління (том справи - 1, аркуші справи - 9-14).

Згідно з п.4.1 Договору строк дії останнього складає 1 рік з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація здійснюється управителем протягом 15 робочих днів з дати підписання цього Договору.

01.05.2007р. представниками сторін було підписано акт приймання передачі державного майна в управління (том справи - 1, аркуш справи - 18).

01.05.2008р., 28.09.2008р. та 05.03.2010р. між сторонами було укладено додаткові угоди до Договору, в яких вони дійшли згоди внести зміни до п.п.1.7, 2.1, 4.1, 5.1, 5.8 договору, виклавши названі пункти у новій редакції (том справи - 1, аркуші справи - 15-17).

Господарським судом міста Києва розглядалась справа №6/10 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Чернігівський річковий порт" до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" про визнання дійсним договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем; визнання дійсним правочину, який був укладений між позивачем та відповідачем у вигляді додаткової угоди від 01.05.2008р. про внесення змін до договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р.; внесення змін до договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р. та вважати укладеним правочин у вигляді додаткової угоди від 28.09.2009р. про внесення змін до договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р. в редакції, яка підписана позивачем; визнання дійсним правочину у вигляді додаткової угоди від 28.09.2009р. про внесення змін до договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р. в редакції, яка підписана позивачем, згідно з якою п.4.1 договору управління майном №70/01-05 від 01.05.2007р. викладений в наступній редакції: „строк дії цього договору складає 7 років з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація здійснюється установником управління протягом 5 робочих днів з дати підписання цього договору".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2010р. у справі №6/10, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р. та Вищого господарського суду України від 07.12.2010р., у позові було відмовлено (том справи - 1, аркуші справи - 123-133). При цьому, передумовою для відмови у позові стало те, що укладений між сторонами договір є нікчемним і не створює жодних юридичних наслідків. У названому судовому рішенні, зокрема, було встановлено, що позивачем не доведено належними доказами ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору та додаткової угоди до договору, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що позивач намагався здійснити нотаріальне посвідчення договору (доказів звернення позивача до нотаріуса в матеріали справи не надано).

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факт нікчемності договору управління майном від 01.05.2007р. встановлений судовим рішенням у справі №6/10 і не повинен доводитись знову при вирішенні спору про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у справі №927/721/13.

За період з 01.05.2007р. по 31.05.2011р. позивачем було виставлено відповідачу до сплати рахунки за спірним Договором на загальну суму 1 516 166,33 грн., які відповідач лише частково оплатив, перерахувавши позивачу за період з травня 2007р. по вересень 2009р. 773 949,13 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 742 217,40 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 742 217,40 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) у сумі 742 217,40 грн., зазначаючи про те, що збитки завдано внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо нотаріального посвідчення Договору управління майном від 01.05.2007р. №70/01-05 та його державної реєстрації. Окрім того, позивач зазначав про незаконність дій відповідача, які полягали у відмові повернути передане за договором майно після винесення судового рішення у господарський справі №6/10, яким було встановлено факт нікчемності вказаного договору.

Місцевий господарський суд позов задовольнив лише в частині вимог про стягнення з відповідача 329 060,00 грн. збитків, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача 285 893,32 грн. збитків було відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 127 264,08 грн. відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю (том справи - 2, аркуші справи - 110-114).

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками (шкодою), вини відповідача.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у загальному розмірі 742 217,40 грн. за період з вересня 2009р. по травень 2011р.

Як уже зазначалось вище, нікчемність укладеного між сторонами Договору було встановлено в судовому порядку під час розгляду Господарським судом міста Києва справи №6/10.

Відносно збитків, нарахованих позивачем за період з вересня 2009р. по травень 2010р. у сумі 285 893,32 грн., колегією суддів було встановлено наступне.

У період з вересня 2009р. по травень 2010р. на виконання умов Договору між сторонами були підписані акти приймання-здачі робіт. Заперечуючи проти позову, відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

В ст. ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що останній акт приймання-здачі робіт за Договором було підписано сторонами 31.05.2010р. Отже, як вірно зазначив у рішенні місцевий господарський суд, про порушення свого права позивач дізнався на наступний день після підписання вищезгаданих актів приймання-здачі робіт. З відбитку календарного штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов позов вбачається, що позов було надіслано на адресу Господарського суду міста Києва лише 04.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 69), тобто з пропуском законодавчо встановленого строку позовної давності.

Оскільки позивачем не наведено поважності причин пропуску цього строку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в задоволенні позову відносно стягнення з відповідача збитків, нарахованих за період з вересня 2009р. по травень 2010р. у загальній сумі 285 893,32 грн., слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків у сумі 127 264,08 грн., нарахованих за період з червня 2010р. по 14.09.2010р. також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як уже зазначалось вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення Договору управління майном від 01.05.2007р., що призвело до нікчемності вказаного правочину, встановленої у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.04.2010р. у справі №6/10.

Однак з матеріалів справи вбачається, що 05.03.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду про внесення змін до спірного Договору, в якій сторони погодили, що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору здійснюється саме позивачем протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

При чому, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, додаткова угода від 05.03.2010р. не була предметом дослідження під час розгляду Господарським судом міста Києва справи №6/10.

До того ж, відповідач в судовому порядку намагався визнати дійсним Договір управління майном від 01.05.2007р., укладений з позивачем (вказаний спір розглядався у справі №6/10, про яку зазначалось вище), але в позові йому було відмовлено, що свідчить про відсутність вини відповідача у завданні позивачу збитків у сумі 127 264,08 грн. за період з червня 2010р. по 14.09.2010р.

З урахуванням викладеного, позов в частині вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 127 264,08 грн., нарахованих за період з червня 2010р. по 14.09.2010р. є необґрунтованим.

Відносно вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 329 060,00 грн., нарахованих за період з 15.09.2010р. по 31.05.2011р., колегією суддів було встановлено наступне.

Як уже зазначалось вище, предметом Договору управління майном від 01.05.2007р. виступало наступне майно: гідротехнічна споруда 431 (набережна пасажирського причалу у затоні №1), гідротехнічна споруда 429 (набережна причалу генеральних вантажів у затоні №1), гідротехнічна споруда 430 (набережна вантажного причалу у затоні Західний).

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що після передачі відповідачу вказаного майна за актом від 01.05.2007р. у 2012 році між позивачем та відповідачем укладалися договори щодо використання цього майна (том справи - 1, аркуші справи - 138-141, 144-147, 155-158). Зокрема, предметом названих договорів є надання позивачем послуг відповідачу по стоянці та швартуванню суден та плавзасобів біля гідротехнічної споруди 431 та гідротехнічної споруди 430.

За надані послуги відповідач перераховував на користь позивача відповідні грошові кошти, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи (том справи - 1, аркуші справи - 142-143, 148-154, 159).

Наведені обставини спростовують доводи позивача про те, що внаслідок протиправних дій відповідача він був позбавлений можливості використовувати вищевказане майно у своїй господарській діяльності та зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди.

Наказом Міністерства транспорту України №251 від 29.03.2004р. було затверджено Правила технічної експлуатації річкових гідротехнічних споруд, які регламентують порядок експлуатації, підтримання у робочому стані і ремонту причальних, загороджувальних та берегоукріплювальних споруд, а також акваторій рейдів і підхідних каналів у річкових портах України. Ці Правила поширюються на всі річкові портові гідротехнічні споруди незалежно від форм власності. Згідно з п.п.2.10, 4.5 названих Правил нагляд за технічним станом гідротехнічних споруд здійснює Регістр судноплавства України. Кожний порт і пристань повинні мати обов'язковий комплект технічної документації, зокрема: затверджений і погоджений контрольними органами проект (робочий проект) і виконавчу документацію по гідротехнічній споруді, а також виконавчу документацію капітального ремонту у разі його проведення; свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди; свідоцтво про придатність гідротехнічної споруди до експлуатації; акт огляду гідротехнічної споруди; паспорт технічного стану гідротехнічної споруди.

Наказом Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003р. було затверджено Положення про організацію та порядок здійснення державного технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами портів суднобудівних та судноремонтних заводів, що перебувають в експлуатації, яке встановлює організаційні форми та принципи здійснення державного нагляду за технічним станом гідротехнічних споруд, що перебувають в експлуатації. Дія цього Положення поширюється на гідротехнічні споруди (далі - ГТС) воднотранспортного комплексу, різного функційного призначення, що використовуються з метою забезпечення безпеки судноплавства незалежно від форми власності та відомчої належності ГТС. Відповідно до п.п.2.5, 2.9, 2.11, 2.16 вказаного Положення наглядова діяльність за технічним станом ГТС здійснюється Регістром шляхом проведення технічних оглядів. При здійсненні нагляду за технічним станом ГТС Регістр видає наступні документи: Акт огляду ГТС; Свідоцтво про придатність ГТС до експлуатації. Свідоцтво про придатність ГТС до експлуатації видається на п'ятирічний термін після відповідного визначення її технічного стану. Свідоцтво є дійсним при наявності щорічного підтвердження актом огляду ГТС придатності ГТС до експлуатації. Експлуатація ГТС, які знаходяться під наглядом Регістру, без наявності діючих документів Регістру не допускається.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про оформлення позивачем необхідної документації відносно технічного стану гідротехнічних споруд, переданих відповідачу за Договором управління майном від 01.05.2007р., а також існування цієї документації на час укладання вказаного договору суду не надано. В матеріалах справи наявні Свідоцтва про придатність до експлуатації на ГТС-430 та ГТС-431, оформлені лише у 2012 році (том справи - 2, аркуші справи - 103-108).

Окрім того, в матеріалах справи наявна відповідь Регістру судноплавства України вих.№41.6-1996 від 30.08.2013р., з якої вбачається, що за період з 01.05.2007р. по і по теперішній час контролюючим органом видано лише Свідоцтва про придатність ГТС до експлуатації на ГТС-430 (120 п.м.) (Свідоцтво №СП-101-4-9-12 від 23.11.2012р. терміном дії до 23.11.2017р.) та на ГТС-431 (44,5 п.м.) (Свідоцтво №СП-101-4-6-12 від 28.08.2012р. терміном дії до 28.08.2017р.).

З наведеного вище випливає, що позивач не міг отримувати доходів (вигоди) від експлуатації гідротехнічних споруд, переданих відповідачу за Договором управління майном від 01.05.2007р., оскільки не оформив Свідоцтва про придатність гідротехнічних споруд до експлуатації, тоді як експлуатація гідротехнічних споруд без наявності діючих документів не допускається.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 329 060,00 грн., нарахованих за період з 15.09.2010р. по 31.05.2011р., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При чому, вищевказані обставини щодо відсутності оформлення позивачем необхідної документації відносно технічного стану гідротехнічних споруд стосуються не лише вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 329 060,00 грн., нарахованих за період з 15.09.2010р. по 31.05.2011р., а загалом позовних вимог за весь період, визначений позивачем.

Колегією суддів враховано посилання позивача на акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р. Однак у вказаному акті відсутнє посилання на те, відповідач є винною особою у завданні позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди. Тобто, названий акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р. не може вважатись належним доказом винних дій відповідача.

У відповідності до ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Отже, вимагаючи відшкодування збитків, кредитор повинен довести такі передумови відповідальності, як факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків та причинний зв'язок. При цьому, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача збитків, позивач взагалі не надав розрахунку збитків із зазначенням всіх критеріїв, які використовувались ним при визначенні розміру упущеної вигоди, обмежившись лише посиланням на акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р. та договір, аналогічний тому, який був укладений між ним та відповідачем.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі наданих позивачем доказів і пояснень, а також наявних у справі матеріалів не було встановлено повний склад правопорушення, з яким закон пов'язує відшкодування збитків, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Натомість доводи апеляційної скарги відповідача повністю підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи в частині задоволених позовних вимог, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

Зважаючи на відмову в позові, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено, витрати по сплаті судового збору за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України „Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011р. (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Розміри мінімальної заробітної плати на 2013 рік затверджено Законом України „Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012р. №5515-VI. Станом на 01.01.2013р. місячний розмір мінімальної заробітної плати становив 1 147,00 грн.

Враховуючи розмір оспорюваної відповідачем суми (329 060,00 грн.), при подачі апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у сумі 3 290,60 грн. Однак з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №11004 від 01.08.2013р. (том справи - 2, аркуш справи - 132) вбачається, що відповідачем було сплачено судовий збір у сумі 3 356,41 грн., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 9 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь відповідача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 65,81 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Чернігівський річковий порт" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2013р. у справі №927/721/13 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„В задоволенні позову відмовити повністю".

3. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на користь Публічного акціонерного товариства „Чернігівський річковий порт" 3 290,60 грн. (три тисячі двісті гривень 60 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству „Чернігівський річковий порт" з Державного бюджету України 65,81 грн. (шістдесят п'ять гривень 81 копійку) судового збору, надмірно сплаченого при поданні апеляційної скарги згідно з платіжним дорученням №11004 від 01.08.2013р.

5. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ.

6. Матеріали справи №927/721/13 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Л.В. Чорна

А.І. Мартюк