Рішення № 36264977, 17.12.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2013 р. Справа № 914/3789/13

За позовом: Приватного підприємства «Снабмашобсбыт», м. Донецьк

до відповідача: Державне підприємство «Львіввугілля», м. Сокаль

про стягнення 47 839, 24 грн.

Суддя Н. Мороз

При секретарі Н.Кривці

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позов заявлено приватним підприємством «Снабмашобсбыт», м. Донецьк до державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль про стягнення 47 839, 24 грн.

Ухвалою господарського суду від 09.10.2013р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.11.2013 року.

Для об”єктивного та всестороннього вирішення спору, 05.11.2013р. та 19.11.2013р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 03.12.2013р. строк вирішення спору продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 17.12.2013р.

В судове засідання 17.12.2013р. представник позивача не з"явився. Заявою №100/2 від 25.10.2013р. просить суд розглядати справу за наявними в ній матеріалами без участі повноважного представника позивача. Вимог ухвали суду від 03.12.2013р. не виконав.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив. В попередніх судових засіданнях причиною виникнення заборгованості назвав відсутність фінансування ДП «Львіввугілля». Крім того, подав відзив на позов, в якому позовні вимоги визнав частково погодившись із сумою основного боргу, 3% річних та інфляційними нарахуваннями. Подав заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені та штрафу.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

21.12.2010р. між приватним підприємством «Снабмашобсбыт» (позивач, за договором – учасник) та державним підприємством «Львіввугілля» (відповідач, за договором – замовник) укладено договір №153 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів проведених 10.11.2010р.

Відповідно до умов укладеного договору, учасник зобов’язується у листопаді 2010р. – грудні 2010р. поставити замовнику товар, а саме: насоси та компресори повітряні 29.12.3 (Насос ЦНС 180-170 в кількості 7 одиниць), а замовник зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену суму (п.1.1). Доставка товару здійснюється на умовах DDP (станція або склад замовника) протягом 20 робочих днів з моменту отримання письмового замовлення на узгоджену партію товару (п. 5.2).

10.01.2011р. відповідач звернувся до позивача з письмовим замовленням №14/4-19 (в матеріалах справи) про поставку насоса ЦНС 180-170 в кількості 1 шт.

На виконання умов договору позивачем відвантажено відповідачу, згідно поданого замовлення, насос ЦНС 180-170 на суму 33 930,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №2 від 10.01.2011р., а також накладною №1 від 10.01.2011р. та довіреністю на отримання товару (в матеріалах справи). Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

Розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування коштів підприємства замовника на розрахунковий рахунок учасника протягом 5 банківських днів з моменту отримання узгодженої партії товару (п. 4.1).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором листами від 07.07.2011р. №151/2 та від 07.11.2012р. №104 приватне підприємство «Снабмашобсбыт» звернулось до державного підприємства «Львіввугілля» з проханням сплатити заборгованість за поставлений товар. Однак, зазначені листи залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару, проте факт проведення відповідачем оплати вартості поставленого товару підтверджений не був, внаслідок чого, у державного підприємства «Львіввугілля» виникла заборгованість у розмірі 33 930, 00 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 08.02.2013р., підписаним та скріпленим печатками обох сторін (в матеріалах справи).

18.03.2013р. відповідачем перераховано на рахунок позивача 2 000, 00 грн., як оплату за насос ЦНС 180*170 згідно договору 153 від 21.12.20р., що підтверджується платіжним дорученням №791 від 18.03.2013р. (в матеріалах справи).

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №57/2 від 02.07.2013р. про сплату боргу в сумі 42 839, 33 грн., з яких: 35 455, 15 грн. – сума основної заборгованості (з урахуванням індексу інфляції за час прострочення), 1 311, 19 грн. – пеня за кожен день прострочення, 2 375, 10 грн. – штраф за прострочення виконання зобов’язання, 2 394, 54 грн. – 3% річних, а також 1 303, 35 грн. збитки, понесені ПП «Снабмашобсбыт» у зв’язку з невиконанням ДП «Львіввугілля» грошового зобов’язання за договором. Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Стаття 598 ЦК України, вказує на те, що зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, як підтверджено матеріалами справи та визнано відповідачем, враховуючи часткову сплату останнім суми боргу, основна заборгованість ДП «Львіввугілля» перед ПП «Снабмашобсбыт» становить 31 930, 00 грн. і підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Позивачем, згідно поданого розрахунку, правомірно нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 394, 54 грн. та інфляційні втрати на суму 1 525, 15 грн. період з 19.01.2011р. по 31.05.2013р.

У позовній заяві ПП «Снабмашобсбыт» також просить суд на підставі п.п. 7.3, 7.4 договору стягнути з ДП «Львіввугілля» пеню за кожен день затримки оплати продукції у розмірі 1 311,19 грн., а також штраф за прострочення виконання зобов’язання у розмірі 2 375, 10 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на сплив позовної давності щодо застосування штрафних санкцій.

Згідно ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). В силу ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, долучених до позовної заяви розрахунків суми пені та штрафу за прострочення виконання зобов’язання, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за період прострочення з січня 2011р. по травень 2013р., що суперечить вимогам вищевказаної норми.

Відповідно до ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також, позивач пред'явив до відповідача вимогу про відшкодування останнім збитків у розмірі 1 303, 26 грн., понесених ПП «Снабмашобсбыт» у зв’язку з рішенням господарського суду Донецької області від 28.09.2011р. №35/249 та рішенням Управління пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька від 13.02.2012р. №30. Дана сума збитків включає в себе: 419, 21 грн. – сума пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 92, 96 грн. – витрати по сплаті держмита, 215, 00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 38, 16 грн.- витрати виконавчої служби, 108, 59 грн. – сума штрафних санкцій, 4, 34 грн. – сума пені, 425, 00 грн. – сума штрафу.

Заявляючи вказану позовну вимогу позивач посилається на те, що невиконання ДП «Львіввугілля» у встановлений строк грошового зобов’язання за договором перед ПП «Снабмашобсыбт», призвело до неможливості останнього своєчасно та в повному обсязі розрахуватись із діловим партнером-виробником насосів ЦНС 180-170, внаслідок чого до ПП «Снабмашобсбыт» було заявлено позов та прийнято судове рішення про стягнення заборгованості. Крім того, 13.02.2012р. рішенням №30 УПФ в Будьонівському районі м. Донецька, за несвоєчасну сплату ПП «Снабмашобсбсбыт» Єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, до останнього були застосовані штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

При цьому, підставою для відшкодування збитків є наявність складу цивільного правопорушення, що включає у себе протиправну поведінку, вину, заподіяння збитків та причиновий зв’язок між протиправною поведінкою та її наслідками. Причиновий зв»язок між протиправною поведінкою та наслідками є обов»язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що збитки повинні бути об»єктивним наслідком поведінки їх завдавача.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позивачем не доведено підставність звернення з відповідною вимогою до відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 000, 00 грн. моральної шкоди. /P>

Як випливає з обґрунтування позовних вимог, основні моральні страждання позивача пов’язані із приниженням ділової репутації, внаслідок порушення відповідачем права позивача на отримання коштів за поставлений товар.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, обов’язковому з’ясуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, належних доказів наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, зокрема, факту її заподіяння протиправною поведінкою відповідача, тощо, суду надано не було. Враховуючи наведене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. не підлягає задоволенню.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 22, 267, 509, 526, 530, 598, 599, 625, 629 ЦК України, ст.193, 224, 225 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26 (код ЄДРПОУ 32323256) на користь приватного підприємства «Снабмашобсбыт», м. Донецьк, вул. Незавісімості, 16/12 (код ЄДРПОУ 31209384) – 31 930, 00 грн. – основного боргу, 2 394, 54 грн. – 3% річних, 1 525, 15 грн. – інфляційних втрат, 1 289, 34 грн. – судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 23.12.2013р.

Суддя Мороз Н.В.