Постанова № 36264089, 23.12.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.12.2013р. справа №5009/2731/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Москальової І.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Русланова Г.М. за посвідченням;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Бриль Г.Г. по дов., Остопарченко Л.В. по дов.;

від відповідача-2: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явились.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області, м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2013р. (повний текст від 27.09.2013р.) у справі №5009/2731/12 (суддя Гончаренко С.А.)

за позовом Прокурора Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна», м. Приморськ Запорізької області, 2) Виконавчого комітету Приморської міської ради, м. Приморськ Запорізької області

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) Приморського комунального підприємства технічної інвентаризації, м. Приморськ Запорізької області, 2) Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, м. Приморськ Запорізької області

про витребування майна

а також за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна», м. Приморськ Запорізької області

до Фонду державного майна України, м. Київ

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Приватного Запорізького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист», м. Запоріжжя

про визнання добросовісним набувачем

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Приморського району Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна», м. Приморськ Запорізької області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приморського комунального підприємства технічної інвентаризації, м. Приморськ Запорізької області, про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 612,1кв.м., балансова вартість якого складає 370000,00грн., витребування зазначеного майна із володіння ТОВ «Дюна» у власність держави в особі Фонду державного майна України та зобов'язання відповідача повернути зазначений об'єкт нерухомості у власність держави в особі ФДМУ, а також про визнання недійсним свідоцтва про право ТОВ «Дюна» на вказаний об'єкт нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Дюна» на зазначений об'єкт нерухомості.

Заявою від 17.09.2012р. прокурор збільшив позовні вимоги та просив суд включити до вищевказаного об'єкту нерухомого майна ще ганок до «И» та сходи до «И».

Рішенням від 17.09.2012р. господарський суд Запорізької області не прийняв до уваги вказану заяву про збільшення позовних вимог, первісні позовні вимоги задовольнив частково, визнавши за державою в особі Фонду державного майна України на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 612,1кв.м., який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Приморськ, вул. Курортна, 45-б, а також витребувавши із чужого незаконного володіння ТОВ «Дюна» вищевказане нерухоме майно у власність держави в особі Фонду державного майна України. В частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «Дюна» на спірний спальний корпус господарський суд в порядку п.1 ч.1 ст. 80ГПК України припинив провадження у справі, у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Дюна» на спірне нерухоме майно - відмовив. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2012р. зазначене судове рішення було залишено без змін.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013р. вказані судові акти були скасовані та справу №5009/2731/12 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновок про скасування вказаних рішення та постанови Вищий господарський суд України обґрунтував посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не було визначене певне коло та правовий статус учасників цієї справи, не з'ясовано, хто є власником земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт, та не вирішено питання про залучення його до участі у справі, не з'ясовано коли відбулось порушення права позивача та коли він дізнався про порушення свого права.

Відповідно до приписів ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою від 27.06.2013р. господарський суд Запорізької області прийняв справу №5009/2731/12 для нового розгляду та в порядку ст.ст.24, 27 ГПК України залучив до участі у справі у якості другого відповідача - Виконавчий комітет Приморської міської ради, м. Приморськ Запорізької області, та в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приморську міську раду Приморського району Запорізької області.

29.07.2013р. відповідач, ТОВ «Дюна», звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Фонду державного майна України, м. Київ, про визнання ТОВ «Дюна» добросовісним набувачем на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 933,2кв.м., балансовою вартістю - 454 640,00грн., ганок до «И», сходи до «И». Ухвалою від 05.08.2013р. господарський суд Запорізької області прийняв зазначену позовну заяву для сумісного розгляду з первісним позовом, а також залучив до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом Приватне Запорізьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист», м. Запоріжжя.

Рішенням від 23.09.2013р. господарський суд припинив провадження у справі в частині первісних позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «Дюна» на спірний об'єкт нерухомого майна на підставі п.1 ст.80 ГПК, в задоволенні іншої частини первісного позову відмовив, а також припинив провадження за зустрічним позовом.

Такий висновок суд першої інстанції обґрунтував посилаючись на те, що по-перше, свідоцтво про право власності не є актом в розумінні ст.12 ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду, або правочином в розумінні ст.202 ЦК України, що є підставою для припинення провадження у справі в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно на підставі п.1 ч.1ст.80 ГПК України. Щодо решти частини первісних позовних вимог, господарський суд послався на те, що прокурором та позивачем не надано доказів того, що на момент продажу спального корпусу (літ. «И») відповідачу він перебував на обліку Фонду державного майна України, чинними та не оскарженими рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2006р. у справі №15/406/06 за ТОВ «Дюна» було визнано право власності на спірний об'єкт, а рішенням ВК Приморської міської ради №431 від 08.12.2006р. зазначений об'єкт було виділено зі складу майнового комплексу по вул. Курортній, 45, присвоєно йому нову адресу та вирішено питання щодо видачі ТОВ «Дюна» свідоцтва про право власності на вказане майно. Крім того, за висновком суду, на даний час не існує об'єкта нерухомості, на який позивач просить визнати його право власності, оскільки його було реконструйовано відповідачем, внаслідок чого змінилась площа спірного майна, і виділення з його складу приміщення, що існувало на момент купівлі-продажу, є неможливим. До того ж, суд першої інстанції послався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, а також на те, що прокурором та позивачем не надано правових обґрунтувань вимоги про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Дюна» на спальний корпус «И» загальною площею 612,1кв.м., який знаходиться за адресою: м. Приморськ, вул. Курортна, 45-б.

Щодо вимог відповідача за зустрічним позовом, господарський суд Запорізької області зазначив про те, що такий спосіб захисту порушеного права як визнання добросовісним набувачем є встановленням факту, тому не підлягає розгляду в господарських судах України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Запорізької області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанцій було безпідставно проігноровано встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. у справі №17/5009/5414/11 факт неправомірного набуття ЗАТ по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» (на даний час Приватне Запорізьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист») на оздоровчий комплекс «Приморський», до складу якого входило спірне у даній справі майно, а також неправомірно зроблено посилання на факти, встановлені рішенням господарського суду у справі №15/406/06, оскільки ні прокурор, ні ФДМУ не були учасниками даної справи.

За висновком скаржника, некоректними є також посилання господарського суду на той факт, що спірне майно не було на обліку ФДМУ, наводячи при цьому обставини, коли воно ще до створення зазначеного органу неправомірно перебувало у віданні Федерації незалежних профспілок та в подальшому передано до статутного фонду Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» та Запорізького обласного дочірнього підприємства «Запоріжтурист».

Апелянт також не погоджується із висновком господарського суду про пропуск строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки, за висновком скаржника, суд неправомірно ототожнив передбачене у ст.261 ЦК України поняття «довідалась або могла довідатись» з поняттям «повинен», крім того, не навів фактів, за якими ФДМУ до становлення у 2011 році міг дізнатись про порушення права держави на спірне майно з 08.12.2006р., а також не звернув уваги на те, що у справі №17/5009/5414/11 ПАТ «Запоріжтурист» було відмовлено у задоволенні клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Вищевикладене, на думку скаржника, свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а отже - є підставою для його скасування.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін., а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача, другого відповідача та третіх осіб у судове засідання не з'явились з невідомих підстав, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Враховуючи, що ухвалами про порушення апеляційного провадження та відкладення розгляду справи явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Міністерство охорони здоров'я мало передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

18.11.1990р. Загальна Конференція профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірний об'єкт).

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991р. зі змінами від 09.10.1991р. прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях у акціонерне товариство «УКРПРОФТУР».

04.10.1991р. між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях акціонерного товариства «УКРПРОФТУР» і затверджено його статут, який зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991р. На час створення акціонерного товариства «УКРПРОФТУР» Рада Федерації незалежних профспілок передала до його статутного фонду основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис.руб. (в тому числі і спірне майно), а Фонд соціального страхування - 10 млн. руб.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що акціонерне товариство «УКРПРОФТУР» відноситься до підприємств, установ чи організацій союзного підпорядкування, на які поширюється дія ст.1 Закону України «Про підприємства, установи чи організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991р. № 1540-XII.

21.11.1997р. між Українським акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» та Запорізьким обласним дочірнім підприємством «Запоріжтурист» з метою створення Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» шляхом реорганізації Запорізького обласного дочірнього підприємства «Запоріжтурист» Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» в акціонерне товариство закритого типу на основі добровільного об'єднання свого капіталу, грошових коштів, інших матеріальних цінностей, було укладено установчий договір Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист». Установчий договір затверджено протоколом установчих зборів засновників Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» від 10.10.1997р. № 1.

Відповідно до п.3.1. зазначеного вище договору, Запорізьке обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» є правонаступником Запорізького обласного дочірнього підприємства «Запоріжтурист» Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», а 15.12.1997р. за № 514 було складено акт передачі, згідно якого Українським акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» передано у власність, а Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» прийнято у власність, зокрема будівлі та майно туристського-оздоровчого комплексу «Приморський».

Разом з цим, з огляду на вищевикладене, відношення майна туристсько-оздоровчого комплексу «Приморський» до державної власності не підтверджений жодними доказами.

17.11.2000р. виконавчим комітетом Приморської міської ради прийнято рішення №197 «Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс «Приморський», пунктом 1 якого було вирішено оформити право власності на оздоровчий комплекс санаторного типу «Приморський» за Закритим акціонерним товариством «Запоріжтурист» по вул. Курортній,45, м. Приморськ.

На підставі вказаного рішення, Приморською міською радою видано свідоцтво про право власності Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» (на даний час - Приватне Запорізьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист») на об'єкт в цілому (що складається з основних будівель: А, А1, Б, Г, Д, Т, Т1, З, И, К, П, Р, О, У, У1, Ф, Х, Х1, Ш, Щ, Я, Я1; підсобних будівель та споруд) - оздоровчий комплекс санаторного типу «Приморський», що розташований в м. Приморську, вул. Курортна, 45.

З матеріалів справи також вбачається, що 29.09.2003р. між Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюна» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, за умовами якого ТОВ «Дюна» було придбано спальний корпус №2 по вул. Курортній, 45 у м. Приморську Запорізької області, ОКСТ «Приморський». Додатковою угодою від 12.04.2006р. сторони внесли зміни до вищевказаного договору купівлі-продажу в частині уточнення предмету договору - спальний корпус №2 (літ. «И»), що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Приморськ, ОКСТ «Приморський», вул. Курортна, 45.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2006р. у справі №15/406/06 було визнано право власності за ТОВ «Дюна» на нерухоме майно - спальний корпус №2 (літ. «И»), розташований за адресою: Запорізька обл., м. Приморськ, ОКСТ «Приморський», вул. Курортна, 45.

Рішенням Виконавчого комітету Приморської міської ради №431 від 08.12.2006р. ТОВ «Дюна» було виділено за складу оздоровчого комплексу санаторного типу «Приморський», розташованого за адресою: м. Приморськ, вул. Курортна, 45, нерухоме майно, а саме - спальний корпус «И», якому присвоєно нову поштову адресу: м. Приморськ, вул. Курортна, 45-б, а також вирішено оформити право колективної власності з видачею ТОВ «Дюна» взамін рішення господарського суду від 13.10.2006р. по справі №15/406/06 свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно.

На підставі вищевикладеного 22.03.2007р. Приморським КП БТІ за ТОВ «Дюна» було зареєстровано право колективної власності на спальний корпус «И» площею 612,1кв.м., ганок до «И», ганок до «И», сходи до «И», який знаходиться по вул. Курортній, 45-б у м. Приморськ Запорізької області.

Водночас прокурор в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, посилаючись на те, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження таким майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів), проте Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», не набувши правомочностей власника на спірне нерухоме майно, без згоди Фонду державного майна України здійснило розпорядження таким майном шляхом його внесення до Статутного фонду Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист», з якого воно в подальшому вибуло до добросовісного набувача - ТОВ «Дюна», з огляду на приписи ст.ст. 321, 328, 330, 388ЦК України, а також на факт скасування рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради від 17.11.2000р. №197 «Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс «Приморський» рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. у справі №17/5009/5414/11, у липні 2012 року звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про визнання права власності держави на спірне майно, витребування його у відповідача на користь Фонду державного майна України, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та скасування державної реєстрації права власності відповідача на вищевказані об'єкти нерухомості.

Позивач, в свою чергу, подав до суду зустрічну позовну заяву до Фонду державного майна України про визнання ТОВ «Дюна» добросовісним набувачем на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 933,2кв.м., балансовою вартістю 454 640,00грн., ганок до «И», сходи до «И».

Як вже зазначалось вище, господарський суд за результатами нового розгляду справи припинив провадження у справі в частині позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне майно, у задоволенні решти первісного позову відмовив, а також припинив провадження у справі за зустрічним позовом.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, судова колегія частково погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

По-перше, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити, що застосування у даному випадку приписів ст.35 ГПК України відносно того, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, в частині визнання доведеними рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. у справі №17/5009/5414/11 відповідних фактів є неприпустимим з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. у справі №17/5009/5414/11 за позовом Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Приморської міської ради Запорізької області, Приватного Запорізького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приморського комунального підприємства БТІ, про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Приморської міської ради, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, було визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради від 17.11.2000р. №197 «Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс «Приморський», визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна оздоровчого комплексу санаторного типу «Приморскьий», що знаходиться за адресою: вул. Курортна, 45, м. Приморськ Запорізької області (клуб-їдальня літера А загальною площею 1660,9 м2; адміністративна будівля літера А1 загальною площею 2143,8 м2; медпункт літера Б загальною площею 80,6 м2; склад № 5 літера Т загальною площею 180,5 м2; інструкторська Т1 загальною площею 179,3 м2; спальний корпус літера П загальною площею 964,7 м2; спальний корпус літера Р загальною площею 960,4 м2; спальний корпус літера О загальною площею 3254,7 м2; лікувальний корпус літери У, У1 загальною площею 141,0 м2; склад літера Ф загальною площею 141,9 м2; склад-майстерня літера Х загальною площею 175,6 м2; склад літера Х1 загальною площею 109,4 м2; гараж літера Ш загальною площею 469,8 м2; котельня літера Щ загальною площею 184,6 м2; будинок охорони літера Я загальною площею 7,9 м2), а також витребувано із чужого незаконного володіння Приватного Запорізького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» вищевказані об'єкти нерухомого майна у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. зазначене рішення було залишено без змін.

Тобто, з огляду на викладене, предметом судового розгляду у справі №17/5009/5414/11 були об'єкти нерухомості за адресою: вул.Курортна, 45, м. Приморськ, Запорізької області (літери А, А1, Б, Т, Т1, П, Р, О, У, У1, Ф, Х, Х1, Ш, Щ, Я), в той час як об'єктом нерухомості, що є предметом розгляду даної справи, є спальний корпус «И» площею 612,1кв.м., ганок до «И», ганок до «И», сходи до «И», який знаходиться по вул. Курортній, 45-б у м. Приморськ Запорізької області.

Крім того, прокурором при зверненні до суду з позовом не враховано факту того, що ТОВ «Дюна» не було стороною у справі №17/5009/5414/11, рішенням у якій визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Приморської міської ради від 17.11.2000р. № 197 «Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс «Приморський».

Отже, при розгляді даної справи у суду відсутні підстави для врахування фактів, встановлених вищевказаним судовим рішенням.

По-друге, зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування позову прокурор посилається на те, що Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», не набувши правомочностей власника на спірне нерухоме майно, без згоди Фонду державного майна України здійснило розпорядження таким майном шляхом його внесення до Статутного фонду Запорізького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист», з якого воно в подальшому вибуло до добросовісного набувача - ТОВ «Дюна». В якості підстави для звернення до суду з позовом прокурор визначив факт скасування рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. у справі №17/5009/5414/11 (залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.02.2012р.) рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради від 17.11.2000р. №197 «Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс «Приморський».

Згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Витребування майна передбачено ст.ст. 387-389 ЦК України як спосіб захисту прав власника, а також особи, визначеної у ст. 396 ЦК України.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З аналізу вказаних норм вбачається, що вони передбачають звернення з позовом про витребування майна лише в осіб, які мають певне право на це майно (право власності чи речове право на чуже майно). З огляду на викладене, при вирішенні такого спору суттєвим є встановлення обставин наявності у позивача відповідного права на спірне майно, яке підлягає захисту.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор доводив обставини щодо належності спірного майна на праві власності державі Україна в особі Фонду державного майна України, оскільки на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р. №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до п.2 зазначеної Постанови майно передавалося профспілковим органам у відання. На підставі ст.86 ЦК Української РСР це передбачало право останніх лише на володіння і користування цим державним майном.

Правонаступником Української республіканської ради професійних спілок після розпаду СРСР стала Рада Федерації професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради Української СРСР від 29.11.1990р. №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 ЗУ «Про підприємства, установи та організації державного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 №1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХП «Про майно загальносоюзних державних організацій колишнього Союзу РСР» визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальноосвітніх громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого га території України, останнє є загальнодержавною власністю.

Тобто, за висновком прокурора, власником спірного нерухомого майна на момент прийняття виконкомом Приморської міської ради незаконного рішення №197 від 17.11.2000р. була держава в особі Фонду державного майна України, а отже на той момент лише Фонд державного майна України був уповноважений здійснювати розпорядження спірними об'єктами нерухомості (як державним майном).

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст.ст. 328 - 330 ЦК України).

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

ЦК України передбачає також окреме правове регулювання витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним; у той час як відповідно до ст. 388 ЦК України, право витребування майна у добросовісного набувача, який не знав і не міг знати про відсутність у відчужувача за платним договором права на відчуження цього майна, можливе лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене чи вибуло з володіння вказаних осіб не з їхньої волі іншим шляхом. Однак, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що станом на момент продажу спірного майна відповідачу-1 воно перебувало на обліку у позивача у справі - Фонду державного майна України.

Крім того, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що прокурором належними і допустимими доказами не доведено заявлених позовних вимог, враховуючи наступне.

Так, 29.09.2003р. між Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюна» було укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, за умовами якого ТОВ «Дюна» було придбано спальний корпус №2 по вул. Курортній, 45 у м. Приморську Запорізької області, ОКСТ «Приморський». Додатковою угодою від 12.04.2006р. сторони внесли зміни до вищевказаного договору купівлі-продажу в частині уточнення предмету договору - спальний корпус №2 (літ. «И»), що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Приморськ, ОКСТ «Приморський», вул. Курортна, 45.

Право власності на вказаний об'єкт було визнано за ТОВ «Дюна» згідно рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2006р. у справі №15/406/06, рішенням Виконавчого комітету Приморської міської ради №431 від 08.12.2006р. ТОВ «Дюна» було виділено за складу оздоровчого комплексу санаторного типу «Приморський» зазначене майно з присвоєнням йому нової адреси, та 22.03.2007р. Приморським КП БТІ зареєстровано за ТОВ «Дюна» право колективної власності на спальний корпус «И» площею 612,1кв.м., ганок до «И», ганок до «И», сходи до «И», який знаходиться по вул. Курортній, 45-б у м. Приморськ Запорізької області.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюна» є добросовісний набувачем придбаного майна.

В матеріалах справи відсутні докази оскарження та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.09.2003р., укладеного між Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» та ТОВ «Дюна», скасування рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2006р. у справі №15/406/06, на підставі яких останній набув права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Згідно приписів ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки положення ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи недоведеність належності спірного нерухомого майна до об'єктів державної власності, відсутність доказів недійсності договору від 29.09.2003р., укладеного між Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Запоріжтурист» та ТОВ «Дюна», скасування рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2006р. у справі №15/406/06, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2013р. у справі №5009/2557/12.

Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що на час розгляду даної справи відсутній об'єкт нерухомості, на який прокурор просить визнати за державою право власності - спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 612,1кв.м., балансова вартість якого складає 370 000,00грн., ганок до «И». ганок до «И», сходи до «И», оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 було проведено реконструкцію придбаного у 2003 році об'єкта, в результаті чого на сьогоднішній день він являє собою триповерхову будівлю, площа вказаного об'єкта складає 933,2кв.м., і виділення з його складу майна, яке існувало на момент купівлі-продажу, є неможливим.

Судова колегія також погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки на виконання вимог постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2013р. у даній справі судом першої інстанції було неодноразово витребувано у Фонду державного майна України пояснення і документальні підтвердження щодо дати, коли він дізнався про порушення свого права. Проте матеріали справи таких відомостей не містять, позивачем вимоги суду виконані не було. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги приписи ст.ст.256, 257, 261, 267 ЦК України, а також зважаючи на наявну в матеріалах справи заяву ТОВ «Дюна» про застосування строків позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність тверджень господарського суду про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, що також виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог в частині визнання права власності на спірне майно та витребування його на користь держави.

Що стосується вимог прокурора в інтересах позивача про визнання недійсним свідоцтва про право ТОВ «Дюна» на спальній корпус та скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Дюна» на зазначений об'єкт, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.

В силу статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у п.6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому, БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

Отже, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Оскільки державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 1952 і п. 1.3 Тимчасового положення державна реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, Приморське комунальне підприємство технічної інвентаризації у спірних правовідносинах в розумінні п.7 ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, якому делеговано повноваження щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Таким чином, відповідно до норм ГПК України, не можуть подаватися позови та розглядатися справи адміністративної юрисдикції - спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень (органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності.

Відтак, особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом. Таким чином, оскільки статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту права, не підлягають задоволенню заявлені вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право ТОВ «Дюна» на спальній корпус та скасування державної реєстрації на право власності ТОВ «Дюна». Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 30.10.2013р. у справі №5009/2557/12.

Отже, позовні вимоги прокурора в інтересах Фонду державного майна України не підлягають задоволенню у повному обсязі, тому висновок господарського суду про припинення провадження у справі в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «Дюна» на спірний об'єкт нерухомості на підставі п.1ч.1 ст.80 ГПК України є необґрунтованим. Тобто, рішення суду в цій частині підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову (з урахуванням уточнення) в повному обсязі.

Відносно вимог ТОВ «Дюна» за зустрічним позовом, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що ТОВ «Дюна» просило суд визнати його добросовісним набувачем на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 933,2кв.м., балансовою вартістю 454640,00грн., ганок до «И», сходи до «И». Разом з цим, господарським судом вірно зазначено, що такий спосіб захисту порушеного права як визнання добросовісним набувачем є втановлення факту, тому в силу ст.ст.1, 12 ГПК України вказаний позов не підлягає розгляду в господарських судах України.

Статтею 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню у господарських судах України. Таким чином, провадження у спаві в цій частині зустрічних позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2013р. у справі №5009/2731/12 ґрунтується на об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та відповідає нормам матеріального права. Проте, при винесенні рішення суд першої інстанції припустився порушення низки норм процесуального права, зокрема, необґрунтовано припинив провадження у справі в частині вимог за первісним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно. З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги відносно неприйняття судом до уваги фактів, встановлених рішенням господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р у справі №17/5009/5414/11, є необґрунтованими з огляду на вищенаведене та приписи ст.35 ГПК України.

Стосовно посилань прокурора в апеляційній скарзі на невмотивовані висновки суду в частині встановлення факту пропуску Фондом державного майна України строку для звернення до суду з відповідним позовом, апеляційний господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження дати, коли саме позивач у справі дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, незважаючи на численні вимоги суду надати такі відомості, тому висновки апелянта в цій частині судовою колегією до уваги також не приймаються.

Інші доводи заявника апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства, тому не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2013р. (повний текст від 27.09.2013р.) у справі №5009/2731/12 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2013р. (повний текст від 27.09.2013р.) у справі №5009/2731/12 - скасувати в частині припинення провадження у справі за вимогами первісного позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна» на спальний корпус, позначений на плані літерою «И», загальною площею 612,1кв.м.

У задоволенні цієї частини первісного позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: І.В. Москальова

А.М. М'ясищев

Надруковано примірників - 12

1-у справу

1-позивачу

2-відповідачам

3-третім особам

3-прокуратурі

1-господарському суду

1-ДАГС