Ухвала суду № 36262309, 19.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року Справа № 13653/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Чернова Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - начальник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області Присяжнюк М.В., Івано-Франківський міський центр зайнятості про визнання дій неправомірними, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання провести нарахування та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2009 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (далі - Відповідач), в якому, з врахуванням заяви про уточнення та доповнення позовних вимог від 27.06.2013 року, просить визнати дії відповідача по звільненню її з посади начальника юридичного відділу неправомірними; визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення ФДМ України в Івано-Франківській області від 24.07.2009 року № 34-к «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновити її на посаді начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області з 25.07.2009 року; зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації заробітної плати, за період з 25.07.2009 року до дати поновлення на роботі; зобов'язати відповідача провести встановлені законом відрахування до Єдиного соціального внеску із нарахованої суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.07.2009 року; зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську скасовуючу та коригуючу звітність за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2013 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці (порядковий № 16).

Змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в її трудовій книжці на: «звільнити у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України)».

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22905 грн. 36 коп. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Постанову суду першої інстанції оскаржили в апеляційному порядку ОСОБА_1 та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області.

Зазначають, що не погоджуються з висновком суду першої інстанції та вважають, що постанова підлягає скасуванню.

Звертають увагу на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення про задоволення позову, а Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вислухавши суддю-доповідача, Позивача, яка просить задовольнити її апеляційну скаргу, а скаргу Відповідача залишити без задоволення, представника Відповідача, який просить скаргу Відповідача задовольнити, а апеляційну скаргу Позивача залишити без задоволення, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 20 лютого 1995 року перебувала на державній службі в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, що підтверджується записами в її трудовій книжці, матеріалами особової справи, заведеної в даному державному органі, зокрема копією наказу по регіональному відділенні № 31-к від 19.02.1995 року, присягою державного службовця від 20.02.1995 року.

Як вбачається з наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 73-к від 02.12.2002 року, ОСОБА_1 призначено на посаду начальника юридичного відділу вказаного регіонального відділення.

15.05.2009 року Відповідачем прийнято наказ за № 20-к про реорганізацію регіонального відділення, яким, посилаючись на п. 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412 (із наступними змінами та доповненнями), лист Фонду державного майна України від 07.05.2009 року № 10-9-6358, Зміни № 2 до штатного розпису регіонального відділення на 2009 рік, вирішено ліквідувати юридичний відділ, відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, а також провести зміни в організації праці відділу організаційно-кадрової роботи та зв'язків із громадськістю, який перейменувати та передати йому функції відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення. Також даним Наказом створено юридичний сектор. В зв'язку з цим, в наказі також зазначено про необхідність повідомити про можливе наступне вивільнення усіх працівників відділів, що ліквідовуються, та запропонувати їм інші посади. Зокрема, вказаним наказом Позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору.

На виконання наказу № 20-к від 15.05.2009 року Відповідачем цього ж дня оголошено працівникам, в тому числі й Позивачу, його зміст, що підтверджується копією протоколу наради від 15.05.2009 року, розпискою позивача на примірнику вказаного наказу, та вручено ОСОБА_1 повідомлення за № 18-13-01176 з пропозицією посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору, а також із роз'ясненням порядку припинення трудового договору.

Відповідно до наказу № 26-к від 09.06.2009 року Відповідач повідомленням за № 18-13-013 від 10.06.2009 року запропонував Позивачу, крім раніше запропонованої посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору, ще ряд вакантних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Івано-Франківській області посад, а саме: головного спеціаліста відділу управління корпоративними правами, державним майном та реформування власності; головного спеціаліста відділу оцінки та приватизації державного майна; головного спеціаліста контрольно-ревізійного відділу; провідного спеціаліста контроль-ревізійного відділу; спеціаліста 1 категорії контрольно-ревізійного відділу контрольно-ревізійного відділу; заступника начальника відділу оренди державного майна (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4); спеціаліста 1 категорії відділу оренди державного майна (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5 (ОСОБА_6.); провідного спеціаліста відділу оренди державного майна; провідного спеціаліста відділу організаційно-кадрової роботи, зв'язків з громадськістю та матеріально-технічного забезпечення.

10.06.2009 року ОСОБА_1 вручено вищевказане повідомлення та ознайомлено її з наказом під розписку.

Листом від 24.07.2009 року на повідомлення № 18-13-01176 від 15.05.2009 року та № 18-13-01390 від 10.06.2009 року ОСОБА_1 відмовилась від всіх запропонованих їй посад в регіональному відділенні, посилаючись на те, що є вакантною посада начальника юридичного сектора, яка їй не запропонована.

24.07.2009 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області видано наказ № 34-к, яким: п. 1 - звільнено ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу з 24.07.2009 року у зв'язку з відмовою від переведення на іншу посаду (п.1 ст. 40 КЗпП України); п. 2 - зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 26.10.2008 року по 25.10.2009 року та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України; п. 3 - зобов'язано повідомити у встановленому порядку державну службу зайнятості про фактичне звільнення ОСОБА_1 24.07.2009 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України; п. 4 - вирішено питання контролю за виконанням наказу.

Як вбачається з розписки Позивача на примірнику вказаного наказу, ОСОБА_1 ознайомлена з вказаним наказом 24.07.2009 року.

Правильно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дав їм належну оцінку і вірно застосував відповідні норми матеріального права.

Так, виходячи із встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 20-к від 15.05.2009 року відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема, було здійснено реорганізацію юридичного відділу шляхом його перетворення в юридичний сектор з виведенням зі штату, зі скороченням посад начальника юридичного відділу, заступника начальника юридичного відділу та 1 головного спеціаліста-юрисконсульта.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт скорочення посади начальника юридичного відділу підтверджується відсутністю такої посади в переліку № 2 змін до штатного розпису на 2009 рік.

Нетотожність посади начальника юридичного сектора посаді начальника юридичного відділу підтверджується також іншим розміром посадового окладу та іншою штатною кількістю працівників створеного юридичного сектору в порівнянні з юридичним відділом (з наявних у справі копій штатного розпису на 2009 рік, Переліку № 2 змін до штатного розпису на 2009 рік вбачається, що зі штатного розпису Відповідача було виключено юридичний відділ у складі п'яти посад: начальника відділу з посадовим окладом 1515 грн., заступника начальника відділу з посадовим окладом 1469 грн. та трьох головних спеціалістів-юрисконсультів з посадовими окладами 1015 грн., та введено в штатний розпис юридичний сектор в складі трьох посад: начальника сектору з посадовим окладом 1083 грн. та двох головних спеціалістів-юрисконсультів з посадовими окладами 1015 грн.).

Відповідно до частини 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, згідно частини другої цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже Відповідачем доведено, що відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення посади начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, яку обіймала Позивач на день видання начальником регіонального відділення наказу про її звільнення.

Позивач була попереджена про своє звільнення відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України 15.05.2009 року, тобто Відповідачем у справі було дотримано вимог ст. 49-2 вказаного Кодексу щодо строків попередження про наступне вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці. Також з дотриманням вимог вказаної норми закону Позивачу 15.07.2009 року було запропоновано посаду, що відповідає її професії та спеціальності, а саме: головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору. Окрім цього, 10.06.2009 року Позивачу будо запропоновано ще ряд вакантних посад у регіональному відділення Фонду.

Тому на думку колегії суддів апеляційного суду суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання Відповідачем вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України.

Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам Позивачки, викладеним в позовній заяві, та на які в подальшому Позивач посилається в апеляційній скарзі що Відповідач безпідставно не запропонував їй посади начальника юридичного сектора.

Вірно трактуючи положення ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, окружний суд зазначив, що законодавством власник або уповноваженого ним орган не зобов'язаний пропонувати працівникові, який підлягає звільненню в зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, всі вакантні посади за його професією та спеціальністю.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що поняття кваліфікації працівника, зокрема, й державного службовця є оціночним і може включати в себе не лише освітній рівень, стаж роботи, але й здатність виконувати особливі доручення, якість виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків на попередньому робочому місці (посаді), дотримання ним трудової дисципліни.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначив, що посада начальника юридичного сектора Позивачу не пропонувалась, оскільки вона не відповідала кваліфікаційним вимогам, що були у власника в особі уповноваженого ним органу щодо особи, яка має зайняти посаду начальника юридичного сектора, серед яких: можливість якісного виконання службових обов'язків, особливих доручень керівництва; відсутність зауважень до виконання службових обов'язків на попередній посаді; дотримання трудового дисципліни; наявність з боку власника в особі уповноваженого ним органу довіри до працівника, оскільки вказані обставини, внаслідок неналежного підбору кадрів, можуть вплинути на якість виконання покладених на регіональне відділення Фонду завдань і здійснення ним своїх функцій.

Суд першої інстанції врахував випадки неналежного виконання Позивачем своїх службових обов'язків на попередній посаді, що полягали в поганій організації роботи юридичного відділу; низький рівень трудової (службової) дисципліни Позивача, а також відсутність довіри з боку керівництва регіонального відділення Фонду до вказаного працівника як керівника його структурного підрозділу.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копії наказами про притягнення Позивача до відповідальності за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання своїх службових обов'язків, порушення етики державного службовця.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про законність звільнення Позивача з публічної служби ґрунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства.

Тому законною є відмова в задоволенні позову в частині вимог про визнання дій по звільненню її з посади юридичного відділу неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення ФДМ України в Івано-Франківській області про її звільнення, поновлення її на посаді начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, зобов'язання провести нарахування та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання провести встановлені законом відрахування до Єдиного соціального внеску із нарахованої суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання подати до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську скасовуючу та коригуючу звітність за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Одночасно суд першої інстанції з метою дотримання і захисту прав Позивача в спірних правовідносинах з боку Відповідача, правильно вийшов за межі позовних вимог.

В наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року сформульовано причину звільнення Позивача таким записом: «звільнити ОСОБА_1, начальника юридичного відділу, з займаної посади з 24 липня 2009 року у зв'язку з відмовою від переведення її на іншу посаду (п. 1 ст. 40 КЗпП України)», що не відповідає змісту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пунктів 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58 (зі змінами й доповненнями) вказано, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу або звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Отже трудова книжка як основний документ про трудову діяльність працівника, дає можливість власникові або уповноваженій ним особі при прийнятті на роботу мати можливість оцінити кваліфікацію, досвід роботи, ставлення до роботи працівника, для того, щоб вирішити питання про прийняття його на роботу, а працівникові підтвердити вказані обставини, а також мати документ, який підтверджує стаж його роботи.

Відсутність трудової книжки або неправильність формулювань причин звільнення працівника за попереднім місцем роботи може вплинути на можливість реалізації працівником свого права на працевлаштування через державну службу зайнятості, що випливає з положень Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Частиною 1 статті 26 вказаного Закону передбачено спеціальні умови щодо працевлаштування працівників, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників. Державою гарантовано, крім іншого, пільгові умови надання статусу безробітного; право на одержання протягом року допомоги по безробіттю у відсотковому відношенні до заробітної плати за попереднім місцем роботи.

Відповідно до п. 3 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2009 року № 219, реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводиться державною службою зайнятості за місцем їх реєстрації (проживання) за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту. При цьому, згідно п. 1 цього Порядку, до персональної картки особи, що звернулася до центру зайнятості підлягає внесенню підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці.

Як вбачається з листа Івано-Франківського міського центру зайнятості № П-18/01-13/06-в від 10.08.2009 року на заяву Позивача б/н від 04.08.2009 року, вказаний орган державної служби зайнятості повідомив ОСОБА_1 про те, що вона не може бути зареєстрована у вказаній службі зайнятості як працівник, який звільнений з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки в поданій нею трудовій книжці формулювання причин звільнення не відповідає вимогам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року. Зазначивши вказані мотиви, Івано-Франківський міський центр зайнятості запропонував Позивачу повторно звернутись до вказаного Центру для реєстрації з метою пошуку роботи за умови подання всіх документів, визначених Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2009 року.

Тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що неправильне формулювання Відповідачем причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню Позивача, оскільки вона не могла з метою реалізації вказаного права зареєструватись в держаній службі зайнятості для отримання відповідного статуту безробітної, допомоги по безробіттю, виходячи з її переднього заробітку за скороченою посадою у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, та отримання допомоги вказаного державного органу в пошуку нової роботи, що відповідала б її спеціальності.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що Позивач після її звільнення відповідачем працевлаштувалась на новій роботі.

Як вбачається з аналізу ч. 3 ст. 235 КЗпП України, вказана норма зобов'язує суд, який розглядає трудовий спір, одночасно з рішенням про зміну формулювання причини звільнення як такого, що є неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, прийняти рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо таке неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для стягнення з працедавця на користь працівника втраченого заробітку внаслідок неправильного формулювання роботодавцем в трудовій книжці причини звільнення, достатньо встановлення судом хоча б однієї обставини, яка б свідчила про перешкоду в працевлаштуванні з зазначеної причини, та відсутності вини працівника в неможливості працевлаштування.

Таким чином, неправильне формулювання Відповідачем причин звільнення Позивача з державної служби в її трудовій книжці створювало перешкоди в працевлаштуванні не з вини Позивача до 31.05.2010 року, тобто дня, коли набрала законної сили постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010 року, винесена в цій же справі, якою було змінено формулювання причини звільнення Позивача з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці, так як з наступного дня позивач мала можливість вільно реалізувати своє право на працевлаштування.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо формулювань причин звільнення Позивача з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці (порядковий № 16) та змінив формулювання причин звільнення Позивача з державної служби в зазначеному наказі та в трудовій книжці на: «звільнити у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Є законним висновок суду першої інстанції, що Позивачу належить виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з наступного дня від дня звільнення, тобто з 25.07.2009 року по 31.05.2010 року.

При розрахунку даної суми суд вірно врахував наявні в справі докази щодо середньоденної та середньомісячної заробітної плати Позивача та положення ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», Порядку розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та не допустився помилки в розрахунках.

Тобто доводи Відповідача щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині стягнення зазначеної суми є безпідставними.

З огляду на викладене, підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2013 року у справі № 809/1873/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді С.М. Кузьмич

З.М. Матковська

Повний текст складено 20.12.2013 року