Ухвала суду № 36261522, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/69588/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Яроцька Ю.О.,

від відповідача-1 - не з'явився,

від відповідача-2 - Макаревич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р.

у справі № 2а-1774/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура»

до Державної податкової адміністрації у м. Києві,

Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Квадратура» (далі - позивач, ТОВ «Квадратура») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі - відповідач-1, ДПА у м. Києві) та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі - відповідач-2, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2011 р. № 0001442320.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2012 р. позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.12.2011 р. № 0001442320.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2012 р. - скасовано, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Квадратура» - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2012 р.

Відповідач-2 у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що а період з 30.11.2011 р. по 02.12.2011 р. посадовими особами ДПА у м. Києві на підставі наказу від 23.11.2011р. № 697 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Квадратура» на предмет дотримання податкового законодавства в частині нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Арт-Центр «Калаф» за період з 01.10.2010 р. по 01.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 05.12.2011 р. № 6/23-80/33745905 та встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 319 528 грн., в тому числі за жовтень 2010 року у розмірі 613 671 грн., за листопад 2010 року у розмірі 550 550 грн., за грудень 2010 року у розмірі 919 197 грн., за січень 2011 року у розмірі 236 110 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва 23.12.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0001442320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 840 384 грн., з яких 2 319 528 грн. сума основного платежу та 520 856 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту податкової перевірки, підставами для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту у розмірі 2 319 528 грн. за результатами господарських операцій з ТОВ «Арт-Центр «Калаф».

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2012 р. та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Арт-Центр «Калаф» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може бути визнане протиправним та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент виникнення частини правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються із положеннями закріпленими у Податковому кодексі України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів з ТОВ «Арт-Центр «Калаф».

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Квадратура» та ТОВ «Арт-Центр «Калаф», а саме: договори № 34-2-10/10 від 01.10.2010 р., № 53-2-11/10 від 01.11.2010 р., № 56-2-12/10 від 01.12.2010 р., № 58-2-01/11 від 04.01.2011 р., № 59-2-01/11 від 04.01.2011 р., предметом яких є виконання будівельних робіт ТОВ «Арт-Центр «Калаф» на будівництві житлових будинків за адресами: м. Київ, вул. Краснова, 19 та вул. Васильківська, 31/17; акти здачі-приймання наданих послуг; платіжні доручення № 761 від 17.11.2010 р., № 834 від 01.12.2010 р., № 269 від 24.02.2011 р., № 941 від 16.12.2010 р., № 271 від 25.02.2011 р., № 171 від 04.02.2011р., № 48 від 13.01.2011 р., № 7 від 10.01.2011 р., № 132 від 02.02.2011 р., №232 від 18.02.2011 р., № 841 від 12.12.2010 р., № 15 від 11.01.2011 р., № 957 від 21.12.2010 р., № 159 від 03.02.2011 р., № 825 від 30.11.2010 р., № 59 від 14.01.2011р., № 969 від 22.12.2010 р., № 67 від 17.01.2011 р., № 816 від 29.11.2010 р.; податкові накладні № 210 від 30.10.2010 р., № 480 від 30.11.2010 р., № 894 від 30.12.2010 р., №269 від 31.01.2011 р., № 270 від 31.01.2011 р.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Арт-Центр «Калаф».

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку визнавши протиправним та скасувавши винесене ДПІ у Подільському районі м. Києва податкове повідомлення-рішення від 23.12.2011 р. № 0001442320.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. - скасувати, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова (підпис) М. І. Костенко