Ухвала суду № 36261453, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/800/10679/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Наконечного В.Л.,

представника відповідача Литвиненка С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року

у справі № 2а-4221/12/1070

за позовом приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» (далі - позивач, ПрАТ «ДПД Україна»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС)

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «ДПД Україна» звернулось у вересні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про визнання протиправним та скасування наказу № 429 від 19.07.2012 року та визнання протиправними дій по проведенню перевірки, за наслідками якої складено Акт про результати документальної виїзної перевірки ПрАТ «ДПД Україна» від 30.07.2012 року № 254/22-2/35325422.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року постанова Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС № 429 від 19.07.2012 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» ПрАТ «ДПД Україна»; визнані протиправними дії ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС щодо проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ «ДПД Україна» та складання акту № 254/22-2/35325422 від 30.07.2012 року про результати документальної виїзної позапланової перевірки .

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 28.05.2012 року направлено позивачу запит за № 2570/10/22-523 «Про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження», в якому з посиланням на п.п. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16, п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 та п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) запропоновано надати протягом 10 робочих днів від дня отримання запиту письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо взаємовідносин між АТ «ДПД Україна» з БВП «Строитель-Плюс» за весь період господарських взаємовідносин.

Позивач надав відповідь на цей запит за вих. № 158/юр від 07.07.2012 року, яку отримано відповідачем у той же день. У відповіді позивач вказує, що в запиті не зазначено: фактів, які свідчать про порушення товариством законодавства України; про виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; опис інформації, що запитується та відносно яких контрагентів; конкретний перелік документів, а також інші підстави його надіслання відповідного до 3 абзацу п.п. 73.3 ст. 73 ПК України. Зазначає, що у тих випадках, коли запит складено з порушенням вимог ПК України, то платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Стверджує, що позивач звільняється від обов'язку надавати відповідь на лист, так як він не є обов'язковим письмовим запитом, а тому позивач не має законодавчих підстав для надання інформації та документального підтвердження фінансово-господарських відносин.

Начальником управління податкового контролю 19.07.2012 року за № 317/22-5в подано службову записку керівнику відповідача, в якій з посиланням на п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України запитувався дозвіл на проведення виїзної позапланової документальної перевірки АТ «ДПД Україна» з 19.07.2012 року, тривалістю 5 робочих днів, за весь період діяльності.

Начальником ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС 19.07.2012 року за № 429 видано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ «ДПД Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс» за весь період діяльності, з датою початку перевірки 19.07.2012 року, терміном проведення - 5 робочих днів.

На підставі цього наказу про проведення перевірки керівником податкового органу видано направлення на перевірку від 19.07.2012 року № 453, яке пред'явлено представнику позивача за довіреністю Ступаку О.М. 19.07.2012 року о 16 год. 30 хв. і в той же час вручено також і наказ на проведення перевірки.

19.07.2012 року працівниками позивача, а саме виконуючим обов'язки виконавчого директора, юристом та начальником відділу безпеки складено акт про відмову в допуску до документальної позапланової виїзної перевірки у зв'язку з порушенням вимог абзацу 2 та 3 п. 81.2 ст. 81 ПК України, оскільки не пред'явлено платнику податків направлення на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та не пред'явлено копії наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, так як надана АТ «ДПД Україна» копія цього наказу не засвідчена печаткою податкового органу. Вказаний акт 20.07.2012 року за вих. № 358 був направлений позивачем відповідачу з супровідним листом, який зареєстровано 20.07.2012 року за вх. № 7479/10.

Проте перевірка була проведена і за результатами перевірки податковим органом 30.07.2012 року складено Акт № 254/22-2/35325422 «Про результати проведення документальної виїзної позапланової перевірки ПрАТ «ДПД Україна», код за ЄДРПОУ 35325422, з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс», код за ЄДРПОУ 31263808 за весь період діяльності.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 00000312301 від 17.08.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 173 092,50 гривні, з яких 115 395,00 гривень - основного платежу та 57 697,50 гривень - штрафні (фінансові) санкції, а також податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 00000322301 від 17.08.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 216 364,50 гривні, з яких 144 243,00 гривні - основного платежу та 72 121,50 гривня - штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, визнав необґрунтованими твердження позивача про невідповідність запиту вимогам податкового законодавства, оскільки дослідженням цього запиту відповідача від 28.05.2012 року встановлено, що для його направлення були передбачені ст. 73 ПК України підстави, у ньому з посиланням на норми ПК України чітко зазначено строк надання письмових пояснень та документів, а також указано їх конкретний перелік. Також, суд першої інстанції вважав встановленим те, що підставою для видання оспорюваного наказу стало ненадання інформації та її документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит податкового органу. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що вказаний наказ реалізовано і податковим органом фактично проведено перевірку, про результати якої складено відповідний акт. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржені дії та рішення відповідача при виданні наказу та при проведенні перевірки не мають для позивача юридичного значення та не призвели до фактичного порушення прав та інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що запит № 2570/10/22-523 від 28.05.2012 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС «Про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження» підписаний першим заступником начальника інспекції та виконаний на бланку органу державної податкової служби, проте в ньому, всупереч вимогам п. 73.3 ст. 73 ПК України не вказано підстав для надіслання такого запиту, а тому підстави для винесення наказу про проведення перевірки були відсутні в зв'язку з чим він підлягає скасуванню, наказ начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС № 429 від 19.07.2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ «ДПД Україна» не містить печатки податкового органу, тобто оформлений з порушенням п. 81.1 ст. 81 ПК України, що є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Цим правом і скористався позивач, відмовивши в допуску до документальної позапланової виїзної перевірки відповідачу, склавши про це відповідний акт від 19.07.2012 року. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивач правомірно не допустив до проведення перевірки посадових осіб відповідача, а тому проведена перевірка є неправомірною.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 20 ПК України визначено права органів державної податкової служби, до яких відноситься, зокрема, право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 28.05.2012 року надіслано запит позивачу, який ним отримано 22.06.2012 року. Позивачем 07.07.2012 року відповідачу надано лист-відповідь, в якому зазначено, що запит складено з порушенням вимог ПК України, у зв'язку з чим на думку платника податків він звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Відповідно до ст. 73 ПК України органи державної податкової служби мають право отримувати податкову інформацію. Інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається органам державної податкової служби періодично або на окремий письмовий запит органу державної податкової служби у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу. Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності передбачених п. 73.3 ст. 73 ПК України підстав. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованими твердження позивача про невідповідність запиту вимогам податкового законодавства, оскільки дослідженням цього запиту встановлено, що для його направлення були передбачені ст. 73 ПК України підстави, у ньому з посиланням на норми ПК України чітко зазначено строк надання письмових пояснень та документів, а також указано їх конкретний перелік.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що підставою для видання оспорюваного наказу стало ненадання інформації та її документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

Крім того, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги, що вказаний наказ реалізовано і податковим органом фактично проведено перевірку, про результати якої складено відповідний акт.

Із урахуванням наведенного, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскаржений наказ за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії), який після його виконання є таким, що вичерпав свою дію. Судом встановлено, що вказаний наказ виконано у повному обсязі.

Щодо твердження позивача про не допуск відповідача до перевірки, то судом першої інстанції встановлено, що працівниками податкового органу 19.07.2012 року акт про не допуск до перевірки не складався, а складений позивачем акт про відмову в допуску до документальної позапланової перевірки на адресу податкового органу був надісланий лише 20.07.2012 року, тобто після початку перевірки, що не заперечували в судовому засіданні 1-ї інстанції представники сторін.

Щодо твердження позивача про незаконні дії з проведення перевірки, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Статтею 86 ПК України визначено, що результати перевірок оформлюються у формі акту або довідки. Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами перевірки податковим органом складено Акт «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПрАТ «ДПД Україна», код за ЄДРПОУ 35325422, з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс» код за ЄДРПОУ 31263808 від 30.07.2012 року № 254/22-2/335325422.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до вищенаведених вимог ПК України завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо. З урахуванням цього податкові органи безпосередньо виконують функції, пов'язані зі здійсненням такого контролю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених правових норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі і по проведенню перевірки та по складанню рішення (акту) або по оскарженню наказу про проведенню перевірки вже після його фактичного виконання і складення акту перевірки, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту права шляхом визнання протиправним і скасування вже виконаного наказу про проведення перевірки та визнання дій податкового органу щодо проведення перевірки такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, не відповідає його змісту.

Дослідивши матеріали та проаналізувавши обставини справи, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржені дії та рішення відповідача при виданні наказу та при проведенні перевірки не мають для позивача юридичного значення та не призвели до фактичного порушення прав та інтересів позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № 2а-4221/12/1070 - скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року у справі № 2а-4221/12/1070 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько