Постанова № 36261380, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/48835/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком Нова Водолага" (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011

у справі № 2а-1043/11/2070

за позовом Товариства

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (далі - Нововодолазька МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2011 № 0000111600/3, від 27.01.2011 № 0000101600/3 та від 22.11.2010 № 0000151600/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем було неправомірно сформовано податковий кредит поза межами податкового періоду здійснення господарської операцій та після скасування державної реєстрації контрагента.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Нововодолазькою МДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.08.2010 № 1966/07-0-12/33001687 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.09.2010:

№ 0000101600/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2001 року в розмірі 44242 грн.;

№ 0000111600/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 31454,80 грн. (у тому числі 24196 грн. за основним платежем та 7258,80 грн. за штрафними санкціями).

У процедурі адміністративного оскарження зазначених позивачем донарахувань Нововодолазькою МДПІ було додатково визначено Товариству штрафні санкції з ПДВ у сумі 78,70 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 06.10.2010 № 0000151600/1.

Підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту квітня 2010 року ПДВ у сумі 68437,50 грн. за податковою накладною № 371, складеною 27.08.2007 постачальником (товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Спецсервіс»), якого знято з обліку 16.04.2009.

При цьому податковий орган виходив з того, що платник не вправі переносити у часі реалізацію права на податковий кредит після виникнення такого права, а відтак може врахувати у складі податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені йому контрагентом, лише в тому періоді, до якого відноситься податкова накладна та коли відбулася господарська операція з придбання товарів (робіт, послуг).

Приймаючи рішення по суті спору, суди попередніх інстанцій помилково погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

Слід зазначити, що у розглядуваному випадку податкова інспекція не оспорювала реальність здійснення господарської операції з придбання позивачем товару (обладнання) в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Техно-Спецсервіс» та не пред'являла зауважень до документального оформлення цієї операції (у тому числі й до податкових накладних).

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною.

Не спростовує цього висновку і факт подальшого анулювання реєстрації названого постачальника платником ПДВ та скасування його державної реєстрації, позаяк втрата контрагентом статусу платника ПДВ та юридичної правосуб'єктності відбулася після виконання господарської операції та після складення податкової накладної, а відтак зазначені обставини не можують впливати на порядок відображення результатів цієї операції у податковому обліку покупця (позивача у справі).

З урахуванням викладеного у податкової інспекції були вістуні підстави для виключення з податкового кредиту, сформованого позивачем у квітні 2010 року, суми ПДВ за податковою накладною від 27.08.2007 № 371, що свідчить про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком Нова Водолага" задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 у справі № 2а-1043/11/2070 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.01.2011 № 0000111600/3, від 27.01.2011 № 0000101600/3 та від 22.11.2010 № 0000151600/2.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько