Ухвала суду № 36261343, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/800/36955/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Поєдинка О.В.,

відповідача - Киричека О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013

у справі № 804/2510/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Комбінат Придніпровський" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0000978822 та від 25.10.2012 № 00000968822 з посиланням на правильність формування позивачем даних податкового обліку за операціями з поставки товару (молочної сировини) в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Сет» (далі - ТОВ «Сан Сет»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог СДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Сан Сет» за період з 01.01.2011 по 31.03.2011. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 12.10.2012 № 435/23-0/01528186. За наслідками цієї перевірки позивачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0000978822, за яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 657 468 грн. та застосовано 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 00000968822, за яким позивачеві донараховано ПДВ у сумі 966 352 грн. із застосуванням 1 грн. штрафу.

Підставою для донарахування оспорюваних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з придбання молочної сировини у ТОВ «Сан Сет» в рамках виконання договору на закупівлю молочної сировини від 15.06.2010 № 129.

При цьому податкова інспекція посилається на відсутність як у цього контрагента, так і у його постачальників по ланцюгу об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних трудових ресурсів. Крім того, СДПІ зазначає, що під час перевірки Товариством не подано товарно-транспортних накладних та шляхових листів, якими має оформлюватися перевезення товару, документів про походження спірної продукції та її зберігання.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виникнення правовідносин, що були предметом даної податкової перевірки, порядок формування валових витрат визначався за правилами, наведеними у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, в силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

Так, суди встановили, що на виконання договору на закупівлю молочної сировини від 15.06.2010 № 129 ТОВ «Сан Сет» (продавець) поставив в адресу Товариства (покупець) молочну продукцію; зазначені операції з поставки опосередковувалися оформленням податкових накладних, видаткових накладних; перевезення товару було оформлено товарно-транспортними накладними; прийняття товару здійснювалося Товариством за приймальними квитанціями; придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності з виробництва готової молочної продукції на орендованих ним виробничих потужностях (що підтверджується журналом контролю вхідної сировини, актами списання бланків ветеринарних свідоцтв на продукцію, договором оренди обладнання охолодженого молока).

Наведені первинні документи були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

СДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

За таких обставин суди цілком обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок молочної сировини в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.

Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. Податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товару в заявленому обсязі наявними у нього силами та засобами з урахуванням того, що за звичаями ділового обороту поставки транзитного характеру можуть здійснюватися без попереднього зберігання товару на складі постачальника, а транспортування товару може здійснюватися іншими особами (залученим на договірних засадах перевізником).

Крім того, заперечуючи проти права позивача на формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Сан Сет», податкова інспекція вдалася до правової оцінки правовідносин цього постачальника з його контрагентами. Втім за відсутності доказів наявності замкнутої схеми руху коштів між усіма постачальниками по ланцюгу та узгодженості їх дій, спрямованих на безпідставне отримання позивачем податкової вигоди, правовідносини інших суб'єктів господарювання (з якими позивач не перебував у фінансово-господарських правовідносинах) не можуть впливати ані на оцінку господарських операцій між кінцевим покупцем (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником, ані на порядок формування даних податкового обліку позивача.

З урахуванням викладеного суди дійшли неспростовуваного доводами касаційної інстанції висновку про відсутність у даному разі підстав для донарахування Товариству оспорюваних сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 у справі № 804/2510/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько