Ухвала суду № 36261107, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/51307/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (далі - ДПІ)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011

у справі № 2а-10089/0470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними дій ДПІ з прийняття рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2009 № 0005082200 і № 0005092200, а також про скасування цих рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2009 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на законність притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в оспорюваних сумах за порушення строку поставки товару за зовнішньоекономічним контрактом та недекларування валютних цінностей поза межами кордону України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2009 № 0005082200 визнано протиправним та скасовано в частині застосування до Товариства 626261,17 грн. штрафу, а рішення від 24.06.2009 № 0005092200 - в частині визначення позивачеві 680 грн. штрафу; в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства на підставі повідомлення ФВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» з питання дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту від 03.09.2007 № Е-100907UKR за період з 03.09.2007 по 16.06.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 16.06.2009 № 2933/220/32702174 та прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2009 № 0005082200, за яким Товариству визначено 87185,10 грн. штрафу, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2009 № 0005092200, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 1020 грн.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що відповідно до умов названого контракту 12.03.2008 позивач перерахував нерезидентові 149 784 євро в рахунок оплати за майбутню поставку товару; у зв'язку з тим, що після спливу 180 днів з цієї оплати Товариством не було оформлено відповідний товар за вантажною митною декларацією типу ІМ-40 податковою інспекцією було зроблено висновок про порушення позивачем граничного строку поставки імпортованого товару, визначеного статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що стало підставою для застосування до позивача оспорюваних сум штрафних санкцій (у тому числі і за недекларування валютних цінностей, що знаходяться поза межами митної території України).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, що діяла на час виконання спірного контракту позивачем) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків відносно моменту імпорту спірного товару позивачем. Так, суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі, зазначивши, що завершенням імпортної операції є відпуск товару з оформленням вантажної митної декларації типу ІМ-40.

Втім такий висновок не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

З огляду на викладене не можна визнати правильним і висновок апеляційного суду про те, що датою імпорту товару слід вважати момент переходу права власності від постачальника-нерезидента до покупця-резидента відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту з урахуванням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів. Адже перехід права власності на імпортований товар визначає розподіл обов'язків покупця та продавця у сфері цивільних правовідносин, однак не має вирішального значення для митного контролю.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було встановити, коли спірний товар фактично перетнув митний кордон України, перевіривши, зокрема, дату проставлення штампа «під митним контролем» на товаропровідному документі на спірний товар. Саме за наслідками встановлення цієї обставини суди могли дійти обґрунтованого висновку про правомірність (або незаконність) застосування до позивача оспорюваних штрафних санкцій та прийняти правильне та вмотивоване рішення по суті спору.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у відповідній частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити обставини, що входять до предмета доказування у справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2009 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі № 2а-10089/0470 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько