Ухвала суду № 36255808, 17.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5688/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2, про виключення майна з акту опису та арешту майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - Відповідач, ВДВС Шевченківського РУЮ), третя особа - ОСОБА_2 (далі - Третя особа, ОСОБА_2), про виключення з акту опису й арешту майна від 11.02.2013 року, складеного державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ, транспортного засобу - автомобіля марки КІА Cerato кузов № НОМЕР_1, 2010 року випуску, помаранчевого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 (далі - Автомобіль), зареєстрованого 15.09.2010 року ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві, який належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого 15.09.2010 року ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2010 року між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 було укладено угоду № 0325875 (далі - Угода), предметом якої є надання Третій особі послуг системи АвтоТак, спрямованих на придбання автомобіля. Згідно Додатку 1 до Угоди ОСОБА_2 було обрано для придбання автомобіль марки КІА Ceed.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 4 Угоди, обрав інший автомобіль ніж передбачено Угодою, та отримав у свою власність автомобіль марки КІА Cerato, кузов № НОМЕР_1, 2010 року випуску, помаранчевого кольору.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Угодою між ТОВ «Авто Просто», як заставодержателем, та Третьою особю, як заставодавцем, 16.09.2010 року укладено договір застави (далі - Договір застави), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Відповідно до Договору застави, заставодавець передав в заставу заставодержателю Автомобіль, який належить на праві власності заставодавцю.

21.12.2012 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі із конфіскацією Ѕ частки майна, що є власністю засудженого.

17.10.2012 року, на виконання вироку від 21.12.2012 року, Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі № 1/2610/1249/52012.

Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ ВП №34948479 від 31.10.2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі №1/2610/1249/2012 про конфіскацію Ѕ частки майна Третьої особи, що є його власністю, в дохід держави.

11.02.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ при примусовому виконанні вищевказаного виконавчого листа складено акт опису та арешту майна, згідно якого описано і накладено арешт на Автомобіль (далі - Акт опису та арешту майна).

31.10.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На підставі даної постанови до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено публічне обтяження на вищевказаний транспортний засіб від 14.02.2013 року № 13527718.

Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 11, 52, 54, 57, Закону України «Про виконавче провадженн», ст. 585 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність включення до Акту опису та арешту майна транспортного засобу - автомобілю марки КІА Cerato, кузов № НОМЕР_1, 2010 року випуску, помаранчевого кольору, д.н.з. НОМЕР_2, оскільки, Договір застави, предметом якого є даний автомобіль, був укладений до винесення Шевченківським районним судом м. Києва вироку від 21.12.2012 року, що унеможливлює задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Приписами ч. 2 ст. 57 Закону встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Положеннями ч. 5 ст. 57 закріплено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 54 Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що Законом встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не є заставодержателем.

Зі змісту Договору застави вбачається, що заставодержателем майна, на яке було накладено арешт, є ТОВ «Авто Просто».

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, Договір застави був укладений та посвідчений приватним нотаріусом 16.09.2010 року, тоді як вирок Шевченківського районного суду м. Києва було винесено 21.12.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 585 ЦК України, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином, оскільки Договір застави був посвідчений нотаріально 16.09.2010 року, то право застави у заставодержателя виникло до винесення Шевченківським районним судом м. Кивєа рішення про стягнення з боржника коштів, а тому задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, за рахунок вищевказаного транспортного засобу, суперечить приписам ч. 3 ст. 54 Закону.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що включення до Акту опису та арешту майна Автомобілю не відповідає вимогам закону, а тому підлягає виключенню з останнього.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання Апелянта на те, що останньому не було відомо про перебування Автомобіля у заставі Позивача з огляду на наступне.

Приписами п. 1 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» від 29.07.2004 № 73/5 (далі - Наказ) встановлено: забезпечити належне перенесення бази даних Державного реєстру застав рухомого майна до бази даних Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до абз. 3 п. 4 Наказу фізична або юридична особа має право отримати «Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна», а орган державної влади - «Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади», які свідчать про наявність або відсутність реєстраційного запису в Реєстрі.

Згідно пп. 2.5.4. п. 2 Наказу Класифікатор «Тип обтяження» є альтернативним та містить поля: «Податкова застава»; «Арешт»; «Звернення стягнення»; «Застава рухомого майна»; «Заборона»; «Інший».

Отже, Відповідач на момент складання Акту опису та арешту майна мав право звернутися до реєстратора Державного реєстру обтяжень рухомого майна з метою отримання інформації про наявність обтяження на Автомобіль, проте докази звернення Апелянта з відповідним запитом в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Згідно приписів ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2, про виключення майна з акту опису та арешту майна - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.