Постанова № 36255324, 17.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-1102/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника НКРЗІ - Круглюк І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернувся у суд із адміністративним позовом до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, у якому, з урахуванням чисельних уточнень позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність першого відповідача щодо негайного виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року в частині його поновлення на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, стягнути з останньої середню заробітну плату за період з 29.02.2008 року по 21.06.2010 року за 27,7 місяців вимушеного прогулу, з урахуванням компенсації за несвоєчасну виплату такої відповідно до індексу споживчих цін в сумі 326543,00 грн. (з них 282207,00 грн. - заробітна плата).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року вищезазначені судові рішення скасовані, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

До початку нового розгляду справи по суті позивачем було змінено позовні вимоги. Згідно поданої заяви, останній просив стягнути солідарно з Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України на його користь кошти в розмірі 357233,00 грн., з яких:

- 281868,00 грн. - сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - за період з 29.02.2008 року по 20.06.2010 року (27,6 місяці);

- 64384,76 грн. - розмір компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати, що обчислений станом на червень 2013 року;

- 10981,00 грн. - розмір компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, нарахованої відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року по справі №2/97-5/255.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту власних прав та інтересів. При цьому, місцевий суд зазначив, що заявлені позивачем вимоги підлягають розгляду в порядку, передбаченому частиною 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто в межах процесуального забезпечення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року у справі № 2/97-5/255 за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України про визнання протиправними та скасування наказів від 27.09.2007 року № 139/к та №140/к від 01.10.2007 року, поновлення на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України та стягнення з останньої на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.10.2007 року у сумі 59430 грн., адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Постанову суду першої інстанції у названій адміністративній справі допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі за один місяць, а саме: в сумі 10188 грн.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2009 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року залишено без змін.

Проте, ані в добровільному, ані в примусовому порядку (у зв'язку зі здійсненням всіх можливих заходів щодо виконання судового рішення, визначених Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 16.03.2009 року) постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року про поновлення позивача на посаді Національною комісією з питань регулювання зв'язку України виконано не було.

Не погоджуючись із такими діями Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, позивач звернувся у суд з вимогами, зверненими до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого невиконанням судового рішення з моменту, з якого таке мало бути виконане (29.02.2008 року) до його працевлаштування у ТОВ «Телемережі України» (20.06.2010 року).

Надаючи оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Як убачається із матеріалів даної справи, під час першого її розгляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані Вищим адміністративним судом України.

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при розгляді справи.

Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року, касаційний суд відзначив помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність заявлених ОСОБА_2 позовних вимог у даній справі з огляду на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №490 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року № 1403», помилковість висновків суду першої інстанції про обов'язковість вироку суду по кримінальній справі стосовно факту затримки виконання чи невиконання без належних на те підстав судового рішення про поновлення на роботі працівника, оскільки статтею 236 Кодексу законів про працю України, що є спеціальною у даних спірних правовідносинах, така вимога не передбачена. Крім того, суд касаційної інстанції зауважив, що вирішуючи спір судами попередніх інстанцій не було враховано положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та не досліджено довідку про заробітну плату ОСОБА_2 на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України; не було перевірено доводів позивача про те, що з 21 червня 2010 року він був прийнятий на роботу в ТОВ «Телемережі України»; судами не перевірено правосуб'єктність Національної комісії з питань регулювання зв'язку України.

Як було зазначено вище, при новому розгляді суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач безпідставно звернувся у суд із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення і тим самим ініціював розгляд публічно-правового спору, в той час як статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вирішення зазначених вимог передбачено спеціальний порядок та умови розгляду.

Колегія суддів вважає зазначені висновки такими, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Частиною 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Зазначеною правовою нормою законодавцем закріплено право особи, на користь якої ухвалено судове рішення, здійснити контроль за його виконанням суб'єктом владних повноважень шляхом подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності останнього з цього приводу. Вказана норма набрала чинності 30.07.2010 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги позивача про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді заявлені останнім у позові, поданому 02.02.2009 року, тобто до введення в адміністративному судочинстві вищевказаної правової конструкції.

Враховуючи викладене, а також те, що частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, колегія суддів доходить висновку, що позивач не міг скористатись правом, передбаченим частиною 9 статті 267 вказаного Кодексу.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що у регулюванні спірних правовідносин спеціальною є норма права, закріплена статтею 236 Кодексу законів про працю України, на що звертав увагу суд касаційної інстанції.

Аналізуючи позовні вимоги, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Так, згідно вказаної правової норми у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 255 КАС України судове рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Оскільки постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2008 року про поновлення позивача на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, допущену до негайного виконання, яка набрала законної сили, виконано не було, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Надаючи оцінку покликанням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України на те, що ця комісія не являється правонаступником ліквідованої указом Президента України від 23.11.2011 року №1065/2011 Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, а тому є неналежним відповідачем по справі за даним адміністративним позовом, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до статті 55 КАС України в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.

Положеннями статей 55, 56 Конституції України гарантовано можливість захисту прав і свобод, зокрема, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, в тому числі право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зважаючи на приведені норми, колегія суддів зазначає, що у будь-якому разі спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому правомірним видається залучення до участі у справі органу, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Вищевикладені висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Пленумом Вищого адміністративного суду України у постанові «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 року № 2 (пункт 9).

Системний аналіз положень про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 971 та про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, затвердженого указом Президента України від 23.11.2011 року №1067/2011 в частині виконуваних цими комісіями функцій та їх повноважень свідчить про аналогічність таких. Відтак, колегія суддів доходить висновку, що позивачем правомірно заявлені вимоги до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України про стягнення середнього заробітку за час затримки при виконанні рішення суду про поновлення його на посаді члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку України.

Зважаючи на те, що диспозиція статті 236 Кодексу законів про працю України передбачає виплату середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, колегія суддів звертає увагу на наявну в матеріалах справи довідку Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 20.08.2009 року №117/10-142, згідно з якою розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_2 на посаді на день звільнення складав 10188,00 грн. Колегія суддів зауважує, що вказаний розмір середнього заробітку відповідачами не оскаржується і у суду відсутні підстави для сумніву щодо достовірності даної обставини.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем заявлена до стягнення сума середнього заробітку за період з 29.02.2008 року по 20.06.2010 року, що становить 27.6 місяців. Отже, сума середнього заробітку за вказаний період за підрахунком позивача складає: 10188,00 грн. х 27.6 та дорівнює 281188,80 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись зі здійсненим позивачем розрахунком середнього заробітку з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Зважаючи на приписи вказаного Порядку, судом апеляційної інстанції самостійно здійснено розрахунок середнього заробітку ОСОБА_2, що підлягає сплаті останньому за час вимушеного прогулу за період з 29.02.2008 року по 20.06.2010 року (додається до судового рішення). Згідно розрахунку судової колегії, сума середнього заробітку позивача за вказаний період складає 279440,64 грн.

З огляду на встановлені обставини та вищезазначені висновки апеляційного суду, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки у виконанні постанови Окружного адміністративного суду м. Києва про поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_2 підлягають до задоволення у розмірі 279440,64 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві задоволенню не підлягають, так як судом встановлено, що вищезазначені виплати повинні проводитьсь суб'єктом владних повноважень, який фактично є правонаступником ліквідованого органу, який допустив незаконне звільнення - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із вимогами позивача в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Враховуючи, що вимога про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з виплатою середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, тобто не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, то позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 279440 грн. 64 коп. (двісті сімдесят дев'ять тисяч чотириста сорок гривень шістдесят чотири копійки).

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складено 23 грудня 2013 року.)

Розрахунок

середньої заробітної плати ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу

Період вимушеного прогулу: з 29.02.2008 року по 20.06.2010 року.

Розмір середньомісячної заробітної плати на день звільнення, згідно наявної в матеріалах справи довідки: 10188 грн.

Заробітна плата за 2 повних місяці роботи до дати незаконного звільнення (01.10.2007 р.): 20376 грн. (10188 грн. х 2).

Кількість робочих днів у серпні, вересні 2007 року складає: у серпні: 22 дні, у вересні: 20 днів.

Середньоденний заробіток за останні 2 повних місяці роботи перед звільненням (серпень, вересень 2007 року) складає: 485,14 грн. ( 20376 / (22+20) ).

Кількість робочих днів (без вихідних та святкових), з урахуванням постанов КМ України від 28.11.2007 року №1059-р, від 24.11.2008 року №1458-р, від 26.11.2009 року №1412-р про перенесення робочих днів у 2008, 2009 та 2010 роках відповідно та положень Кодексу законів про працю України про святкові та неробочі дні, за період з 29.02.2008 року по 20.06.2010 року складає:

Місяць:Кількість робочих днів:02.2008103.20082004.20082105.20081906.20081907.20082308.20082009.20082210.20082311.20082012.20082301.20091902.20092103.20092104.20092105.20091806.20092007.20092308.20092009.20092210.20092211.20092112.20092301.20101602.20102203.20102304.20102105.20101806.201014

Отже, вимушений прогул становить: 576 днів.

Заробітна плата за час вимушеного прогулу таким чином складає: 485,14 грн. х 576 днів = 279440,64 грн.

Даний розрахунок є невід'ємною частиною рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М