Постанова № 3625408, 28.04.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2009 року справа №17/174/07-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - доповідача - Туркіної Л.П.,

суддів - Проценко О.А., Суховаров А.В.

при секретарі – Дубова К.C.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Товари народного вжитку», м. Мелітополь

на постанову господарського суду Запорізької області від 02.08.2007 року

у справі №17/174/07-АП (категорія статобліку – 6.11)

за позовом Мелітопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю «Товари народного вжитку», м. Мелітополь

про стягнення 34016,94 грн. адміністративно – господарських санкцій та пені, -

Встановила:

У серпні 2007 року Мелітопольський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Товари народного вжитку», м. Мелітополь (далі ТОВ «Товари народного вжитку») стягнення 33405,72 грн. адміністративно – господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця та 611,22 грн. пені.

Постановою господарського суду Запорізької області від 02.08.2007 р. позов задоволено у повному обсязі.

Суд зазначив, що не приймає «до уваги твердження відповідача про неможливість застосування до нього адміністративно – господарських санкцій в порядку Закону №875-XII у зв’язку з відсутністю вини підприємства в тому, що створені робочі місця у 2006 році не були зайняті інвалідами, так як інваліди із заявами про працевлаштування безпосередньо до відповідача або через державну службу зайнятості не звертались, оскільки вони спростовуються нормами цього ж Закону якими передбачено дві умови: або забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості, встановленій Законом (ст.. 18, 19), або сплату адміністративно – господарських санкцій (ст.. 20)»

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

«Аналіз положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування згідно ст. 19 Закону України „Про зайнятість населення" , громадські організації інвалідів та інших, перелічених вище..

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є здійснене їм правопорушення у сфері господарювання. Згідно ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що їм прийнято усіх можливих заходів із недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, у будь-якому разі, навіть при відсутності в Законі застережень щодо звільнення підприємств та організацій від обов'язку сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів за умови виконання ними у повному обсязі покладених на них за Законом обов'язків, при вирішенні питання притягнення Відповідача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій має застосовуватись ст. 218 Господарського кодексу України щодо наявності вини підприємства як основи такої відповідальності».

Позивач та прокурор заперечень на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надали, до суду не з’явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення органів зв’язку, наявні в матеріалах сплави.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

ТОВ «Товари народного вжитку» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

ТОВ «Товари народного вжитку» було подано до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік , копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2006 році склала 140 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 6 осіб. Фактично, на підприємстві відповідача у 2006 році були працевлаштовані інваліди у кількості 4 осіб.

Таким чином матеріали справи підтверджують наявність обставин, які визначені ст. 20 Закону №875-ХІІ у якості правопорушення у сфері господарської діяльності. Однак загальні принципи відповідальності за такі правопорушення визначені у ГК України, відповідно до ч. 1 ст. 218 якого, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується наданими до справи матеріалами, відповідачем вживались залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення щодо працевлаштування інвалідів, а саме: наказом по підприємству №54а «Т» від 29.03.2004 року з метою виконання встановленого нормативу введено до штатного розкладу 3 додаткові посади для працевлаштування інвалідів; за формою №3-ПН здійснено щомісячне інформування Мелітопольського міського центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів; здійснено публікацію оголошень щодо працевлаштування інвалідів у місцевих засобах масової інформації; відповідач також ініціював звернення на ім’я голови Мелітопольського «Союзу захисту інвалідів України» та голови ТО УТОГ з приводу направлення інвалідів та з’ясування їх потреб у працевлаштуванні.

Як свідчать матеріали справи, у 2006 році пропозицій від Мелітопольського міського центру зайнятості не надходило. Самостійних звернень інвалідів на підприємство відповідача не надходило. Матеріали справи також не містять доказів відмовити відповідача у працевлаштуванні інвалідів.

Отже, відповідач довів факт відсутності вини та неможливість уникнення правопорушення з незалежних від нього причин, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності та задоволенню позову.

Посилання суду першої інстанції на ту обставину, що сума 33405,72 грн. не є адміністративно – господарською санкцією, а відноситься до альтернативних зобов’язань, колегія суддів вважає такими, що суперечать змісту ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якою визначено правову природу сум, що підлягають сплаті в разі невиконання нормативу працевлаштування інвалідів. Згідно зазначеної статті названі суми відносяться до адміністративно – господарських санкцій.

Колегія суддів зазначає, що відповідальність, передбачена ст.. 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є адміністративно – господарською відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Принцип застосування відповідальності лише за наявності вини закріплено в теорії права, та конкретизовано для господарських правовідносин у ч.2 ст. 218 ГК України, якою повинен керуватися суд при вирішені даної справи. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини. Якщо законом не передбачено застосування відповідальності без наявності вини, то суд при вирішенні справи виходить із загального принципу застосування відповідальності - лише за наявності вини.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок помилкового тлумачення норм ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», без врахування норм ст.. 218 ГК України, що є підставою для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Товари народного вжитку», м. Мелітополь задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 02.08.2007 року – скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Товари народного вжитку», 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, Каховське шосе, 27 (код ЄДРПОУ 25482098) 170 грн. 08 коп. (сто сімдесят гривень вісім копійок) судових витрат.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 06.05.2009 року.

Головуючий суддя Л.П. Туркіна

Суддя А.В. Суховаров

Суддя О.А. Проценко