Ухвала суду № 36252735, 19.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року справа №812/8402/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Карпушової О.В., суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941, -

В С Т А Н О В И В:

02.10.2013р. позивач звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що постанова ВП №38036941 від 21.08.2013 року СГД ВДВС м. Рубіжне підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що вона винесена приватною юридичною особою, який не є державним органом, на підставі вимоги про сплату недоїмки №Ф-624 від 07.06.2011 року, юридичної особи з назвою «Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжне Луганської області», яка не є виконавчим документом і не підлягає виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно прийнято до свого провадження вимогу пенсійного органу та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області. Заходи щодо примусового виконання виконавчого документа приймалися відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2013р. через порушення судом норм матеріального права, та прийняти рішення, яким закрити провадження у справі на підставі п.1. ч.1 ст. 157 КАСУ.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Апелянт просив розглянути справу без його участі. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, перебуває на обліку в УПФУ в м.Рубіжному Луганської області.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області винесено вимогу про сплату боргу від 07.06.2011 року №Ф-624у щодо сплати суми недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1174,14 грн. (а.с.77).

20.05.2013 року за вх. №2178/3-25/136/6 на адресу відповідача надійшла заява пенсійного органу про примусове виконання вимоги, в якій заявник просив повторно прийняти до виконання вимогу про сплату боргу від 07.06.2011 року №Ф-624 та накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 (а.с.76).

На підставі вимоги УПФУ в м.Рубіжному Луганської області відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №38036941 щодо примусового виконання вимоги №Ф-624, виданої 07.06.2011 року УПФУ в м. Рубіжному про стягнення з позивача на користь УПФУ м. Рубіжному боргу в сумі 1174,14 грн. та боржнику надано строк для добровільного виконання постанови (а.с.75).

20.05.2013 року державним виконавцем направлено сторонам виконавчого провадження копії відповідної постанови для відома та виконання, позивачем отримано вказану постанову.

У зв'язку з невиконанням позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №38036941 від 20.05.2013 року в добровільному порядку, відповідачем 27.05.2013 року прийнято постанови про стягнення з позивача виконавчого збору та стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 27.05.2013 року (а.с.72,74).

03.06.2013 року за вих. №7123 заступником начальника Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області з метою з'ясування майного стану боржника -ОСОБА_2 направлено запити до управління Держземагенства у м. Сєвєродонецьку, ВРЕР м. Рубіжне при УДАІ УМВС України в Луганській області та до УПФУ у м. Рубіжне (а.с. 68, 70,71).

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі Закон - № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частини 2 статті 17 Закону № 606 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 №1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі, з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Згідно з частиною 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058 (далі -Закон № 1058) (в редакції, що діяла на момент внесення вимоги про сплату боргу), територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У відповідності до частини 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вимога Пенсійного фонду складається за формою встановленої у Додатку № 5 до вказаної інструкції.

Таким чином вищезазначене спростовує доводи позивача викладені у адміністративному позові, що вимога №Ф-624 від 07.06.2011 року не є виконавчим документом та не підлягає виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 19 Закону № 606 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Згідно ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ч. 1 статті 31 вказаного Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Судова колегія зазначає, що прийнята відповідачем постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана боржнику (позивачу). Зазначена постанова була отримана боржником (позивачем), а тому боржник (позивач) вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги пенсійного органу, яка є виконавчим документам.

Частиною 1 статті 27 Закону №606 встановлено, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно частини 1 статті 28 Закону №606, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З пункту 5 ч.3 ст.11 Закону № 606 вбачається, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 статті 52 зазначеного Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Згідно ч. 4 вказаної статті на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частини 2 статті 57 Закону № 606, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно отриманої відповіді від Державної податкової служби України про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах відповідачем було встановлено, що за позивачем зареєстровані розрахункові рахунки на які відповідачем було накладено арешт постановою про арешт грошових коштів боржника від 21 серпня 2013 року (а.с.8, 40).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про відкриття виконавчого провадження ВП № 38036941, а отже, повідомлена про строк для добровільного виконання постанови державного виконавця. Але позивачем не було надано до відповідача документального підтвердження добровільного виконання рішення, а тому відповідачем правомірно було розпочато заходи примусового виконання рішень та як наслідок прийнято постанову про накладення арешт на кошти позивача.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 21.08.2013року накладено арешт на кошти, що знаходяться на відповідних розрахункових рахунках ОСОБА_2 у межах суми стягнення 1344,32 грн.

Враховуючи, що державний виконавець в силу вимог ст. 11, 25 Закону № 606-ХІV наділений правом накладати арешт на майно боржника в межах суми боргу, колега суддів вважає, що оскаржувану постанову прийнято в межах наданих повноважень відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апелянта, що відповідач не є органом державної влади не заслуговують уваги, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААВ №182080 Відділ державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції, ідентифікаційний код 349030, зареєстровано в якості юридичної особи (а.с.62), утворений на підставі наказу Міністерства юстиції України від 26.01.2007 року №22/5 (а.с.47).

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 р., залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.А. Василенко

М.М. Гімон