Постанова № 36248511, 18.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року 810/6655/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Ріпа С.І. (за довіреністю)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Системи охорони-XXI» Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Системи охорони-XXI» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 листопада 2013 року №0008332202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняте на основі помилкових висновків про порушення ТОВ «Системи охорони-XXI» вимог пункту 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 44296,00 грн. за липень 2013 року. за господарськими операціями з ТОВ «Теофорт Україна»

Позивач стверджує, що придбав послуги у ТОВ «Теофорт Україна» правомірно, тому підстави для визнання укладених договорів нікчемними відсутні, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, зокрема договорами, актами надання послуг, податковими накладними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим.

Свою позицію пояснює тим, у ході перевірки позивача було встановлено фактичне невиконання умов договорів, укладених ТОВ «Системи охорони-XXI» з ТОВ «Теофорт Україна», зокрема, рекламістом в порушення умов договору, не було здійснено робіт зі створення інтернет сторінки позивача, реклама розміщувалась лише на безкоштовних майданчиках у вигляді текстової інформації, окрім того, контрагентом позивача не здійснювались жодні маркетингові дослідження, а їх використання у господарській діяльності не підтверджено належними доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 31 жовтня 2013 року по 5 листопада 2013 року посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту75.1, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 30 жовтня 2013 року № 387 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Системи охорони-XXI» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Теофорт Україна» за липень 2013 року. Результати перевірки оформлено актом від 6 жовтня 2013 року № 260/10-06-22-02/33341573 (далі - акт перевірки)( т.1 а.с.9-13).

У ході перевірки встановлено факт порушення ТОВ «Системи охорони-XXI» пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість у розмірі 44296,00 грн. за липень 2013 року.

Виявлені порушення пов'язані з безпідставним, формуванням ТОВ «Системи охорони-XXI» показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Теофорт Україна».

На основі висновків акту перевірки, 22 листопада 2013 року Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийняте спірне податкове повідомлення-рішення №0008332202, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 55370,00 грн., у тому числі 44296,00 грн. за основним платежем та 11074,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач вважаючи таке рішення протиправним звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що Товариство протягом тривалого часу здійснювало постачання послуг для потреб державних та приватних установ та одним із напрямів пошуку потенційних покупців серед державних та недержавних установ є участь позивача у торгах та тендерах. Проте, у зв'язку з розширенням сфери послуг Товариства та зниженням попиту на профілюючому ринку позивачем було вирішено передивитись маркетингову політику та шукати нові шляхи для рекламування ТОВ «Системи охорони-XXI» на ринку систем безпеки.

Так, наказом директора ТОВ «Системи охорони-XXI» від 2 липня 2013 року №02/07-м були визначені відповідні завдання щодо пошуку виконавців, а також комплекс необхідних робіт з реклами та маркетингу.

За таких обставин позивачем було укладено договори з ТОВ «Теофорт Україна» щодо надання маркетингових послуг та послуг з реклами.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Теофорт Україна», позивачем були надані суду договір №01/07-2013-МП про надання маркетингових послуг від 1 липня 2013 року (т.1, а.с. 15-17), за умовами якого ТОВ «Теофорт Україна» (Виконавець) приймає на себе зобов'язання надати послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника (ТОВ «Системи охорони-XXI»), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до пункту 3.1. договору, предметом маркетингових досліджень є вивчення ринку безпеки для ТОВ «Системи охорони-XXI» та вивчення роботи приватних охоронних компаній на території України та м. Києва, а також можливість запровадження електронних видань.

Виконавець, відповідно до пункту 5.1 договору зобов'язаний протягом 180 календарних днів з моменту підписання договору надати Замовнику результати досліджень.

Загальна вартість робіт за договором складає 104679,00 грн., у тому числі ПДВ 17446,50 грн.

На виконання умов договору ТОВ «Теофорт Україна» проведені маркетингові дослідження з питань вивчення загального ринку систем безпеки, можливості та перспективи ведення комерційних операцій, визначення діючих та потенційних конкурентів, попиту на продукцію та послуги, перспективи розвитку, можливість, доцільність та ефективність проведення рекламних кампаній, проведення польових досліджень, загальна характеристика умов роботи та обігу продукції.

Результати досліджень оформлені звітами: по маркетинговому дослідженню ринку безпеки для ТОВ «Системи охорони-XXI» (т.1, а.с. 86-108), по маркетинговому дослідженню приватних охоронних підприємств міста Києва для ТОВ «Системи охорони-XXI» (т.1, а.с. 109-138) та оглядом Українського ринку систем відео спостереження для ТОВ «Системи охорони-XXI» (т.1, а.с. 139-167).

Факт надання маркетингових послуг на загальну суму 104679,00 грн. підтверджується дослідженими у судовому засіданні та доданими до матеріалів справи письмовими доказами - актами надання послуг №1911 від 24 липня 2013 року на суму 53090,00 грн., у тому числі ПДВ 8848,33 грн., №1927 від 15 серпня 2013 року на суму 51589,00 грн., у тому числі ПДВ 8598,17 грн., складеними уповноваженими представниками позивача і виконавця (т.1, а.с. 24-25).

В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ «Теофорт Україна» кошти на загальну суму 104679,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, що міститься у матеріалах справи, та не заперечується сторонами (т.1, а.с. 31-32).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Теофорт Україна» податкові накладні на загальну суму 104679,00 грн.: №72407 від 24 липня 2013 року на суму 53090,00 грн., у тому числі ПДВ 8848,33 грн., №22507 на суму 51589,00 грн., у тому числі ПДВ 8598,17 грн.(т.1, а.с. 29-30).

Суми податку на додану вартість (17446,50 грн.), що підтверджена податковими накладними, виданими ТОВ «Теофорт Україна», позивач включив до складу податкового кредиту.

Згідно з договором №01/07-2013-РЕК від 1 липня 2013 року про надання рекламних послуг, виконавець (ТОВ «Теофорт Україна») бере на себе зобов'язання надати послуги з створення інтернет сайту, проведення інтернет реклами, що включає підбір тематичних рекламних майданчиків з високою відвідуваністю, розміщення банерів, підбір ключових слів, SEO оптимізацію сайту, його комплексне просування, крім того професійний графічний та веб-дизайн, дизайн логотипу, візиток, дизайн реклами, а також розміщення рекламної продукції.

Загальна вартість робіт за договором складає 161 096,00 грн., у тому числі ПДВ 26849,33 грн.

Суд зазначає, що веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет (Про забезпечення оприлюднення у мережі Інтернет інформації щодо діяльності Держкомтелерадіо, затвердженого Наказом Державного комітету телебачення та радіомовлення від 23.01.2009 року № 17).

На виконання умов договору ТОВ «Теофорт Україна» було здійснено комплекс робіт щодо створення, тематичного і графічного наповнення, а також створення унікального дизайну інтернет сторінки позивача.

На підтвердження виконаних робіт позивачем надано роздруківки макетів інтернет сторінки ТОВ «Системи охорони-XXI» переданих ТОВ «Теофорт Україна» на затвердження. (т.2, а.с. 4-8).

Висновок відповідача щодо відсутності інтернет сторінки позивача у мережі на момент проведення перевірки спростовується договором №21413 від 19 жовтня 2010 року (т.1, а.с. ) щодо реєстрації доменного імені (www.security21.com.ua) у мережі інтернет, а також статистикою відвідувань зазначеної сторінки за період з 27 серпня по 16 грудня 2013 року. Окрім того, суд зазначає, що створення інтернет сайту та затвердження відповідного макету може не збігатись у часі з фактичним запровадженням інтернет сторінки у публічний доступ, оскільки остання операція передбачає укладення інших договорів на обслуговування вказаної інтернет сторінки, як то договори щодо реєстрації доменного імені, надання відповідного дискового простору для фізичного розміщення файлів інтернет сторінки на сервері обслуговуючої компанії (веб-хостинг), тощо.

Надання послуг з SEO оптимізації інтернет сайту підтверджується звітом ТОВ «Теофорт Україна», відповідно до якого останнім було розроблено ключові слова для пошукових систем у мережі Інтернет, що забезпечують підняття позиції сайту в результатах пошуку в цих системах за певними запитами користувачів (т.2, а.с. 9-13).

Також ТОВ «Теофорт Україна» було передано на затвердження позивачу макети дизайну візиток (т.2, а.с. 14-19), рекламних буклетів (т.1, а.с. 234-240), фірмового логотипу (т.1, а.с. 241-247).

У подальшому зазначена рекламна продукція була розміщена на дошках оголошень та інших рекламних майданчиках, про що свідчить фото-звіт з розміщення рекламних листівок (т.1, а.с. 213-231) за адресами вказаними у додатку до звіту (т.2, а.с.1-2).

Факт надання рекламних послуг на загальну суму 161096,00 грн. підтверджується дослідженими у судовому засіданні та доданими до матеріалів справи письмовими доказами - актами надання послуг №1925 від 15 серпня 2013 року на суму 58796,00 грн., у тому числі ПДВ 9799,33 грн., 1931 від 15 вересня 2013 року на суму 51740,00 грн., у тому числі ПДВ 8623,33 грн., №1907 від 24 липня 2013 року на суму 50560,00 грн., у тому числі ПДВ 8426,67 грн., складеними уповноваженими представниками позивача і виконавця (т.1, а.с. 21-24).

В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ «Теофорт Україна» кошти на загальну суму 161096,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, що міститься у матеріалах справи, та не заперечується сторонами (т.1, а.с. 31-32).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Теофорт Україна» податкові накладні на суму 161096,00 грн. №32507 від 25 липня 2013 року на суму 58796,00 грн., у тому числі ПДВ 9799,33 грн., №63107 від 31 липня 2013 року на суму 51740,00 грн., у тому числі ПДВ 8623,33 грн., №62407 від 24 липня 2013 року на суму 50560,00 грн., у тому числі ПДВ 8426,67 грн. (т.1, а.с. 26-28).

Суми податку на додану вартість (26849,33 грн.), що підтверджена податковими накладними, виданими ТОВ «Теофорт Україна», позивач включив до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ «Теофорт Україна» був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Одержані послуги з маркетингових досліджень та реклами були використані позивачем у власній господарській діяльності та мали наслідком позитивні зміни у фінансово-господарському стані товариства, залучення нових споживачів охоронних послуг та обладнання, зростання відвідуваності інтернет сторінки позивача.

Як підтвердження вищенаведених обставин, позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 (т.1, а.с. 197-198), з яких вбачається що за 1 квартал 2013 року обороти товариства склали 8846,00 грн., тоді як у 4 кварталі 2013 року обороти товариства зросли до 649702,36 грн.

Крім того позивачем надано договори поставки №5/1083 від 25 жовтня 2013 року, укладений з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» предметом якого є поставка обладнання для пожежогасіння на загальну суму 780000,00 грн. (т.1,а.с. 199-202) та договір підряду №208 від 3 жовтня 2013 року укладений з ТОВ «БК «Азур Груп», предметом якого є комплекс робіт з монтажу та пусконалагоджуванню систем протипожежної безпеки, загальна вартість якого складає 875000,00 грн.

Розміщення реклами позивача, створення нового дизайну а також оптимізація сайту з пошуку у мережі інтернет мало наслідком збільшення відвідуваності сторінки позивача, а як наслідок зростання кола потенційних споживачів послуг ТОВ «Системи охорони-XXI», про що свідчить звіт (т.1, а.с. 232-233) за період з 27 серпня по 16 грудня, і з якого вбачається, що всього оновлену сторінку позивача відвідало 33858 користувачів, у середньому 724 особи за добу.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що ТОВ «Теофорт Україна» не виконало своїх обов'язків по створенню інтернет сайту, розміщення банерів, професійного графічного веб-дизайну та інших послуг з просування інтернет сайту, крім того, відповідач стверджує що контрагентом позивача не здійснювалось робіт з аналізу та дослідження споживчого попиту, зокрема щодо характеру та обсягу зібраної інформації, яким саме чином надавались маркетингові послуги, чим підтверджується надання таких послуг та дійсної сплати винагороди.

Такі доводи відповідача не були доведені належними доказами, адже відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, хоча сам факт попередньої оплати вже є достатньою та правомірною підставою для формування на підставі податкових накладних податкового кредиту, суд вважає за необхідне зазначити, що сукупність досліджених під час розгляду справи вищенаведених документів за відносинами позивача з його безпосереднім контрагентом, які (документи) зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, у т.ч. довідки, фото-звіти, зразки-макети, не дають підстав для висновку про нездійснення власне операцій з поставки рекламних послуг/виконання робіт з маркетингових досліджень та відповідачем не наведено та не надано належних та допустимих доказів які б спростовували фактичну поставку послуг.

Вирішуючи питання дійсності договору №4/10 та договору №5/10, реальності їх виконання, та господарської мети придбання отримуваних за ними послуг, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ „Теофорт Україна" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Відповідно до частини 1 та частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ „Теофорт Україна", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Судом встановлено, що послуги, отримані позивачем за договором 01/07-201,-МП та договором 01/07-2013-РЕК, були використані ним з метою використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, шляхом постачання (передачі) цих послуг своїм клієнтам, що підтверджується відповідними первинними документами.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд також зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невиконання ТОВ «Теофорт Україна» своїх обов'язків із створення інтернет сайту, веб-дизайну, а також послуг по просуванню інтернет сайту, а надані послуги з маркетингових досліджень підтверджені належним чином оформленими звітами, аналіз яких дає підстави вважати, що контрагентом позивача було здійснено комплекс досліджень передбачений умовами договору.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентом за спірний період, і що позивач відносив нараховані суми податку на додану вартість до податкового кредиту в належних податкових періодах, як те передбачено податковим законодавством, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи складені ТОВ «Системи охорони-XXI» з порушенням вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Системи охорони-XXI» пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість у розмірі 44296,00 грн. за липень 2013 року є необґрунтованим а податкове повідомлення-рішення прийняте на їх основі протиправне та підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірність своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 листопада 2013 року №0008332202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя (підпис) Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2013 року